День Незалежності нагадує нам передусім про ціну свободи та шлях, який подолала українська нація в боротьбі за право жити вільно на своїй землі. Проте також у цей день ми говоримо про важливість збереження своєї культури, знання історії, захисту національної спадщини, відновлення традицій і ремесел — про все те, що протягом століть намагалися знищити, заборонити або привласнити.
Цьогоріч Україна святкує 35 років Незалежності — 35 неабияких складних років, протягом яких на долю країни випали численні соціальні, політичні та економічні потрясіння: глибокі кризи та гіперінфляція, дві революції, початок російської збройної та інформаційної агресії у 2014 році, пандемія COVID-19 і, зрештою, повномасштабна війна, що нині триває вже понад чотири роки.
Водночас упродовж цих 35 років розвивалася українська культура, а разом з нею поставала українська модна індустрія. Бренди були не лише свідками, а й безпосередніми учасниками історичних подій, формуючи сучасну Україну.
Тож до Дня Незалежності України Harper`s Bazaar Ukraine запускає спецпроєкт «Свідки історії» — серію інтерв’ю із засновниками та дизайнерами українських брендів з понад 25-річною історією. За їхніми спогадами ми можемо простежити шлях індустрії моди незалежної України — від буремних 90-х до сьогодення.
Одна з героїнь спецпроєкту «Свідки історії» — Крістіна Бобкова, засновниця та дизайнерка бренду BOBKOVA, що був започаткований у Києві у 2000 році — у часи, коли тканина та фурнітура були дефіцитом.
«Моя перша колекція була трикотажною — за відсутності тканин я самостійно створювала полотна й навіть патентувала їх. Я кроїла люрексовий трикотаж "по косій", а потім створювала сукні методом наколки на манекенах»,
— зазначає дизайнерка.
В інтерв’ю для Harper`s Bazaar Ukraine Крістіна Бобкова згадує, яким був період становлення української модної індустрії наприкінці 90-х — початку 00-х років, про розвиток власного бренду на міжнародному ринку та пошук натхнення у традиційному ремеслі.
У 1998 році, ще до заснування власного бренду, ви дебютували зі своєю першою професійною колекцією на Ukrainian Fashion Week (тоді — «Сезонах моди»). Як ви ухвалили рішення про вихід на подіум і що змінилося для вас особисто після проведення показу?
Так, до речі, тоді я навіть відкривала Тиждень моди. Я робила колекцію не під власним іменем, а як дизайнерка для іншого бренду.
Це була моя перша «доросла» колекція з великою кількістю айтемів. Раніше я створювала багато студентських лінійок з чотирьох-п’яти-шести одиниць, а тоді підготувала повноцінну колекцію на 32-33 луки.
І з нею був цікавий випадок: до нас завітала жінка, яка на той момент очолювала маркетинг у Yohji Yamamoto. Вона одразу купила пів колекції та сказала: «Йоджі Ямамото був би в шоку».
У ті часи не було Instagram чи інших соціальних мереж. Подивитися, що роблять дизайнери на іншому кінці світу, ми могли лише в журналах чи друкованих газетах, ніяких онлайн-ресурсів. Інформація була дуже обмеженою, на відміну від того, що ми маємо зараз. Сьогодні молоді бренди, не лише українські, дуже багато копіюють — у їхніх роботах немає своєї творчості, свого креативу.
Хоча 2000 рік вважають першим роком економічного зростання, наслідки кризи все ж були відчутними. Тож як ви наважилися розпочати власну справу?
Задовго до показу 1998 року я знала, що дизайн одягу — це мій шлях. Я не мала жодних вагань щодо цього. Проте на той час в Україні взагалі не було брендів, не було компаній, де б ти міг працювати дизайнером одягу. Був дефіцит тканин, дефіцит фурнітури. В студентські роки я ще продавала ескізи для ательє, за якими потім можна було створювати одяг.
Моя перша колекція була трикотажною — за відсутності тканин я самостійно створювала полотна і навіть патентувала їх. Я кроїла люрексовий трикотаж «по косій», а потім створювала сукні методом наколки на манекенах.
Власну справу я вирішила відкрити трохи пізніше. Завжди була творцем, але не було досвіду в управлінні та фінансах, тож мені допомогли друзі. Мій перший бізнес прогорів, у нас не вийшло. Це був удар, я боялася і не хотіла нічого знов. Проте з другого разу справа вже почала працювати.
BOBKOVA, 2000 рік
Який вигляд мав бренд BOBKOVA у 00-х роках і якою була його перша комерційна модель?
Усі свої колекції я малювала, кроїла, шила власноруч (навіть аксесуари та взуття для стилізації). Працювала з мереживом ручної роботи, вишивкою на тканинах, в’язанням і трикотажем. Та навіть із цим усі колекції все одно були мінімалістичними.
З-поміж магазинів у 00-ві роки був тільки ЦУМ — проте не той, яким ми його бачимо зараз, а ще той радянський ЦУМ. Бренд CB-Design (скорочено від Christina Bobkova — це найперша назва BOBKOVA) продавався на Львівській площі.
Тоді мене запросили створювати костюми для мюзиклу «Екватор», у якому партії виконували Тіна Кароль і Світлана Лобода — тоді ще також артистки-початківиці. А потім до мене звернулися «Танці з зірками», і наступні 10 років я вдягала учасників телевізійних проєктів на різних каналах: «Танцюю для тебе», «Пристрасті на паркеті», «Танцюють всі».
У мене було дуже багато досвіду створення образів для сцени, але в певний момент я зрозуміла, що мені треба робити свої творчі лінії. Після перерви я повернулася до розробки повноцінних колекцій BOBKOVA.
BOBKOVA весна-літо — 2000
У 2000-х роках українська мода значною мірою лишалася поза фокусом уваги покупців. Якою була стратегія розвитку бренду на той час?
У 2009 році я перемогла в конкурсі французького L’Officiel і отримала грант на навчання в Парижі. Тож після нашого університету я також здобула освіту у Франції.
Уже за рік бренд BOBKOVA вийшов на міжнародний рівень. До нас прийшла агентка зі США і принесла перше замовлення. Ми не готували цю стратегію — міжнародний ринок прийшов до нас сам. Не можу сказати, що то було везіння, адже це результат творчості та праці.
На той момент ми вже були відомі на українському ринку, мали багато замовлень, працювали офлайн та онлайн. Ми могли виготовляти одяг у різних розмірах, дотримувалися сезонності, формували плани й ставили чіткі терміни.
На початку 2010-х років в Одесі відкрився Corner Concept Store — перший концепт-стор українських дизайнерів, згодом їхній магазин з’явився також у Києві, на Воздвиженці. Вперше українські бренди були зібрані в одному просторі, і ми стали його частиною разом з Litkovska, Elena Burenina, LAKE, Omelya, Bekh, Bevza та іншими.
BOBKOVA, 2008 рік
BOBKOVA, 2010 рік
Революція Гідності та початок російського вторгнення стали моментом переосмислення України для багатьох українців та українських бізнесів. Які рішення на той час ухвалили ви у BOBKOVA?
Насамперед, звісно, ми всі були учасниками Революції Гідності, допомагали різним Фондам. Ми були залучені як фінансово, так і фізично на місцях.
У межах бренду ми зробили бірки зі штрихкодом у кольорах прапора України.
Загалом благодійність і волонтерство завжди були складовими бренду. Після початку повномасштабного вторгнення ми зробили понад 20 попапів у різних країнах світу. Продаючи одяг, ми збирали гроші та спрямовували їх на евакуацію дітей з Чернігова, медицину, інші потреби громадян України та ЗСУ.
Окрім цього, вже близько 10 років ми підтримуємо фонд «Запорука», який опікується, зокрема, лікуванням дітей з онкологією. Цьогоріч у нас вийшла колаборація: діти фонду створили малюнки для лімітованої серії футболок BOBKOVA.
BOBKOVA x фонд «Запорука»
В історії BOBKOVA була також глава ребрендингу. Коли ви зрозуміли, що бренд потребує оновлення, та які зміни стали фундаментальними?
Такі зміни завжди спершу відбуваються у твоїй голові, далі — в команді, і лише потім це виливається в оновлення айдентики.
Ребрендинг ми робили разом зі Степаном Лісовським і Максом Назаровим. Також була залучена агенція, яка провела опитування серед понад 100 наших клієнтів. Ми шукали, що об'єднує всіх цих людей, які купують BOBKOVA протягом багатьох років. Ці інсайти справили на мене враження і допомогли викристалізувати те, що саме є цінним у бренді.
Як дизайнерка, я працюю інтуїтивно, транслюю те, що є всередині мене, проте потрібно правильно доносити це людям і пресі.
Дуже важливу роль у ребрендингу також зіграла Тетяна Соловей. Разом з нами вона сформулювала три слова, які описують наш бренд, і це досі відповідає дійсності: GENTLEWOMEN, Japanese MasterCut та Confident Femininity.
Реальність, у якій ми живемо, вчергове змінило повномасштабне вторгнення Росії. Які рішення щодо команди, виробництва та продажів були найскладнішими в перші місяці після 24 лютого 2022 року?
Нам вдалося швидко організуватися і почати діяльність у Європі. Звісно, спочатку був шок, але у мене є бренд, є сім’я, є діти. Зрештою, я така людина, яка не може просто сидіти на місці. Потрібно було діяти, робити щось цінне для своєї держави, для своєї команди.
Пам’ятаю, ми приїхали на захід України. Минуло буквально чотири дні після початку повномасштабного вторгнення. І я почала працювати: робила лукбуки, лайншит, давала по декілька інтерв’ю на день міжнародній пресі, розповідаючи про ситуацію в Україні та роботу бренду.
Виїхавши за кордон, я разом з директоркою бренду Оксаною Цидінською почала організовувати попапи з нашими українськими мисткинями. У Швейцарії ми робили попап спільно з українськими брендами декору. Приїздили у Париж до Litkovska, запрошували бренди до нас у Берлін. Потім були Франкфурт, Канни, Прага та інші міста.
У 2022 році Berlin Fashion Council обрав BOBKOVA для участі у Berlin Fashion Week і підтримував нас до мого повернення в Україну. Тобто ми зробили 4 покази: SS2023, FW2023/24, SS2024 та FW2024/25 без перерви сезонної діяльності; потрапили на сторінки Harpers Bazaar, ELLE та VOGUE всього світу; наш сайт працював навіть у той час без збоїв і робив відправки по всьому світу.
На запрошення Донни Каран і Томмі Гілфігера ми вирушили до Сполучених Штатів, де у межах Тижня моди в Нью-Йорку відбулися презентації шести українських брендів. Згодом за підтримки Анни Вінтур ми брали участь у презентації українських брендів у межах Паризького тижня моди.
BOBKOVA, Нью-Йорк
Як функціонує виробництво BOBKOVA в умовах війни — постійних російських обстрілів, блекаутів?
Коли почалося повномасштабне вторгнення, звісно, наш цех зупинився. Ми навіть обговорювали можливість перенести виробництво в Польщу. Але мої дівчата не хотіли переїжджати, вони всі залишились зі своїми чоловіками та дітьми. Тож було ухвалене рішення не кидати все, а підтримувати працівників у своїй країні, платити податки у своїй країні.
Ми залишились у Києві й потрохи відновили роботу вже у травні 2022 року. До роботи в таких умовах неможливо адаптуватися повністю, але ми робимо те, що в наших силах.
Ще у 2022-му я привезла на виробництво генератор. Проте ми також мінімізували машинну роботу на користь ручної праці, що особливо цінується як в Україні, так і за кордоном.
Як сьогодні BOBKOVA працює з українською культурною спадщиною? Які проєкти вдалося реалізувати протягом останніх років та чи є задуми, якими ви хотіли б поділитися?
Ми ніколи не робили просте цитування вишиванки, проте ще 15 років тому в колекціях BOBKOVA ми переосмислювали крій українського народного костюма: сорочки, плахти, свитки, прикраси — аби це було цікаво і модно; щоб сучасна жінка могла носити їх у повсякденному житті.
У 2020 році, коли нас закрили на карантин через пандемію, я поїхала надихатися на Верховину. Під час цієї поїздки я побувала на фабриках, де виготовляють ліжники, займаються плетінням. Колекція весна-літо — 2021 стала переосмисленням традиційних українських ремісничих технік.
Відтоді щороку ми обов'язково впроваджуємо в колекції нові техніки й закладаємо нові елементи: наприклад, робили кераміку на Тернопільщині; опрацювали килимову вишивку; розробили прикраси з порцеляни із золотом у вигляді мальви — символу захисту української оселі від ворогів.
Також ми вже понад 10 років залучаємо українських митців до колаборацій: працювали з художниками Олександром Ройтбуртом, Антоном Логовим і Поліною Мороз, композиторкою Настею Воган, з Gorchytsa, Джамалою, The Maneken та іншими.
BOBKOVA, техніка «Бабусин килимок», весна-літо — 2021
Мальви в лімітованій весняній капсулі BOBKOVA 2024 року
Підсумовуючи ваш шлях від 2000 до 2026 року, які принципи роботи підтримували BOBKOVA та забезпечили довголіття бренду?
Мені здається, це щирість. Усе, що робить дизайнер, повинно бути щирим для людей і справжнім. Це стосується не тільки продукту, а і принципу роботи в команді бренду.
Я дуже щиро люблю жінку, для якої створюю одяг. Вона може бути будь-якої віри, мати будь-який колір шкіри, зріст чи розмір одягу, але вона завжди має жагу до життя та вогонь в очах. Я виготовляю свої колекції для неї, щоб вона «жила в сукні», робити її красивішою, щасливішою, ще більш жіночною, чутливою і справжньою. Бренд, який працює тільки з метою комерції, для мене не цікавий, він ніби позбавлений сенсу.
Головне у своїй праці робити все так, як ти відчуваєш серцем. Створювати, а не копіювати; робити своє і робити це для людей. Ділитися своєю творчістю і своїм баченням.
