.jpg)
Однією з найважливіших культурних подій січня стане прем'єра сучасного балету «Д.І.М.» — вистави про українців, які змушені були покинути рідну країну, але не втратили віри в її перемогу і бажання повернутися додому. Постановка, створена театром INSHA Dance Company, — це спроба чесно поглянути на складну тему, розказати про свій досвід через танець і музику, яку для глядачів наживо зіграє струнний квінтет.
Це історія про пошук власного шляху, дорогу і надію, що допоможе відрефлексувати власні спогади, відчути зв'язок з іншими людьми, які мають схожі думки, і підтримку, що зараз надзвичайно важлива.
В інтерв'ю Harper's Bazaar постановники вистави Ілля Мірошніченко і Катерина Кузнецова та композитор Віктор Рекало розказали про роботу над балетом, що одержав грант від Goethe-Institut, емоційне наповнення проєкту, досвід європейських резиденцій і важливість повернення талановитих артистів в Україну.
Катерина Кузнецова. Фото: Анастасія Телікова
Як у вас з’явився задум постановки «Д.І.М.»?
Катерина Кузнецова: У березні 2022 року, на початку повномасштабного вторгнення, я сама була змушена виїхати з України. Я не уявляла, як зможу почати нове життя в іншій країні, однак використала цей час для роботи. Спочатку я опинилася в Данії, бо мала там творчу резиденцію — створення танцювального перформансу, також пов’язаного з війною. Потім німецька компанія Tanzfaktur запросила наш колектив показати в Кельні виставу «Стіна», яку ми поставили ще у 2021 році за сприяння Українського культурного фонду. Вже знаходячись там, ми зрозуміли, що можемо отримати в Німеччині фінансову підтримку. Тоді й почали думати, яким має бути новий проєкт від українців. Як митці ми маємо рефлексувати на актуальні події, особливо такі масштабні та болючі, що торкнулися кожного з нас. Так і почалася робота над балетом «Д.І.М.».
З чим у вас особисто асоціюється дім?
Катерина Кузнецова: Саме це питання стало першим в процесі створення постановки.
Віктор Рекало: Для мене дім багато в чому асоціюється з музикою, яка частково використана в нашій виставі. Це сюїта для віолончелі «Сім простих світанків» — останній музичний твір, який я виконав на концерті в Україні, щоправда, не в рідному Харкові, а у Львові. Після цього, на початку квітня, я виїхав на гастролі з Київським симфонічним оркестром. Всередині цього твору, просякнутого мотивами народної музики, я відчуваю себе як вдома.
Ілля Мірошніченко. Фото: Анастасія Телікова
Ілля Мірошніченко: Працюючи з танцівниками, ми намагалися зрозуміти який відгук у кожного з нас викликає слово «дім», емоційний і тілесний, та як це показати на сцені. Особисто мій інсайт був у тому, що дім — це не об’єкт, не щось фізичне, а процес. Коли ти заселяєшся до нової квартири, то не можеш одразу, з перших хвилин, назвати її домом — для цього потрібен час. Тож, це особистий шлях, і ми всі на шляху додому. Ми керувалися цією думкою в роботі над виставою.
Катерина Кузнецова: Для мене дім — це я. На мою думку, він знаходиться всередині кожної людини. Першочергово ми працювали в Німеччині над виставою «М.H.O.T.F., або Мій Дім на Двох Ногах», яка пізніше перетворилася на більш масштабну постановку «Д.І.М.». Назва проєкту пов’язана з цією ідеєю. З 2022 року я багато переїжджала, не затримувалася довго на одному місці і мала безліч тимчасових домівок. Я знаю, що я не одна така. Саме через цей досвід у мене виникла думка, що дім завжди всередині нас і ми можемо його наповнювати.
Фото з вистави «М.H.O.T.F., або Мій Дім на Двох Ногах»
Чим нова постановка відрізняється від вистави «М.H.O.T.F., або Мій Дім на Двох Ногах»?
Ілля Мірошніченко: «М.H.O.T.F., або Мій Дім на Двох Ногах» був камерним танцем. Працюючи над ним, ми познайомилися з Віктором і змогли вкласти багато сил у музику та хореографію, однак було бажання зробити повноцінну постановку. «Д.І.М.» — це фактично нова вистава, що базується на нашому попередньому досвіді, але має іншу візуальну складову. Ми використали масштабну декорацію, що зображує світ, перевернутий догори дриґом. На сцені крім артистів будуть присутні музиканти — наш струнний квінтет. Вони стають повноцінними учасниками вистави: це творці, що наче перебувають на іншому метарівні і стають віддзеркаленням історій, які демонструють танцівники. У нас 5 артистів і 5 музикантів, і мені здається, що така магія чисел не випадкова.
Віктор Рекало: До цього ми використовували запис, підготований литовськими музикантами, ансамблем сучасної музики «Синестезис». Литовський народ нам дуже співчуває, це одна з найближчих до нас країн, що активно підтримує українців і емоційно, і матеріально. Однак вони все ж є громадянами іншої держави і не мають таких особистих історій, як усі учасники проєкту «Д.І.М.». Я думаю, що жива музика потужно спрацює, а 10 артистів, які одночасно перебуватимуть на сцені, генеруватимуть особливу енергію, що наповнить виставу більшим сенсом.
Фото з вистави «М.H.O.T.F., або Мій Дім на Двох Ногах»
Які емоції ви хотіли передати через музику?
Віктор Рекало: У нашій виставі є багато світлих спогадів, надії та боротьби, і в музиці це теж проявляється. Це споглядання і є історія шляху: зокрема, глядачі зможуть почути звуки, які асоціюються з дорогою. Ми обрали струнний квінтет, тому що для мене, як віолончеліста, це найбільш придатний спосіб виразити свої найглибші переживання, пов’язані з темою дому і війни. Струнні — рідні для мене інструменти, тому ми використали дві скрипки, альт, віолончель і контрабас.
Як ви працювали з артистами, щоб втілити свою ідею в пластиці?
Ілля Мірошніченко: Як хореографи ми, в першу чергу, працюємо з тілами інших танцівників, і для нас було важливо підкреслити особистість кожного. Війна і вимушена міграція — складні теми, на яких ми не хотіли спекулювати. Ми багато спілкувалися з артистами, пробували підбирати фізичні жести під слова і фрази, які часто використовувалися після 24 лютого. Наприклад, «Увага», «Відбій повітряної тривоги», «Все буде добре» або знайоме всім речення «Нумерація вагонів починається із західної сторони вокзалу». Задача була в тому, щоб тілом відчути меседж і показати суть кожного слова через лаконічні і зрозумілі рухи. Ці фрази демонструються у виставі: у когось в сольному номері, у когось — в дуетах чи тріо. Таким чином ми змогли розказати кожну історію наших героїв. Вони мають свій початок і фінал, і пов’язані між собою мотивом залізниці, яка перевозила мільйони людей по території країни і за кордон. Вистава насичена символізмом: ми зрозуміли, що чим більше образності в кожному номері, тим глибшим буде загальне враження від постановки. Так, тему переселення і дороги ми вирішили показати за допомогою порожніх тачок в руках у танцівників, відмовившись від занадто очевидного образу — валізи. Кожен сам може уявити, чому вона порожня. Ми даємо глядачам простір для роздумів.
Фото з вистави «М.H.O.T.F., або Мій Дім на Двох Ногах»
Катерина Кузнецова: Процес роботи над постановкою почався зі своєрідних терапевтичних сеансів. Ми ділилися своїми історіями, спогадами про перші дні війни і прийняття складного рішення — залишитися чи поїхати. Кожен з учасників щиро згадував свої переживання, які потім втілилися у русі. За це ми їм дуже вдячні. Ми вперше створювали матеріал, опираючись на емоційний досвід артистів. Відчуття ми втілювали у словах, а потім аналізували який відгук вони викликають у наших тілах.
Ілля Мірошніченко: Як і будь-яка інша вистава, постановка «Д.І.М.» має певну драматургію і розвиток. У ній є номер з панічною тиснявою і сцена, що показує процес очікування на пероні з відчуттям невідомості майбутнього. А також більш інтимні епізоди — історія про жінку, що сідає в потяг сама, залишаючи на вокзалі близьку людину. Все, що в неї є — верхній одяг, який чоловік передав героїні, щоб вона не мерзла. Далі ми занурюємося у спогади про їх минуле щасливе життя. Також у виставі є історія про справжню жіночу підтримку у важкі часи, і розповідь з позиції оповідача. В його ролі я уявляв собі провідника, що був свідком усіх цих людських драм. Ми намагалися відтворити у постановці все, про що читали і що особисто бачили.
Віктор Рекало. Фото: Sasha Pais
Як балет «Д.І.М.» може допомогти глядачам відрефлексувати власні думки та емоції?
Віктор Рекало: Для мене ця вистава — дуже цікавий мистецький акт. Часто художні твори, музика, живопис, кіно, зосереджено б’ють глядача у найбільш болючі місця. В нашому випадку оповідь ведеться з позиції провідника потяга, який настільки травмований і заглиблений у свої емоції, що не здатен говорити про них відкрито. Спостерігаючи за діями героїв, глядачі можуть відрефлексувати власні переживання, про які ми інколи навіть з собою боїмося говорити. Це можливість дати вихід емоціям, поплакати про щось чи посміхнутися, згадавши світлі хвилини життя, яке було до війни. Головний меседж у тому, щоб чесно зазирнути у свій внутрішній світ. Дуже важливо проговорювати ці теми в суспільстві.
Ілля Мірошніченко: На мою думку, і мета цього проєкту, і в цілому культури, полягає в тому, щоб нагадувати людям, що надія є завжди. Ні для кого не секрет, що зараз ми живемо у доволі темному і напруженому інформаційному просторі. Наша постановка може слугувати інструментом поширення світла. «Д.І.М.» — це не трагедія, хоча події вистави і відбуваються в найбільш трагічний період в історії нашої країни. Вона має на меті об’єднувати людей через віру в краще майбутнє, нагадувати, що вони не одні.
Фото з вистави «М.H.O.T.F., або Мій Дім на Двох Ногах»
Катерина Кузнецова: Ми говоримо не про одного конкретного героя — його у виставі немає, а про цілу націю. Це голосно звучить, однак саме цього ми прагнули, узагальнюючи особисті історії. Ця постановка залишає багато простору для глядачів. Вона не диктує що думати і не дає конкретних документальних свідчень, а дозволяє відчути емоційний зв’язок та розділити свої переживання з іншими.
Що, на вашу думку, європейські резиденції зараз можуть дати українським митцям?
Ілля Мірошніченко: У першу чергу — досвід. Це інший соціокультурний простір, знайомство з сучасними культурними трендами та новими інструментами менеджменту. Деякі резиденції дарують авторам, що постійно сумніваються в собі, впевненість і віру в те, що вони зможуть реалізувати свій проєкт. Також це контакти і важливі комунікації — те, що допомагає особистому розвитку кожного митця. Крім того, це потужна платформа для того, щоб донести європейському глядачу правильний меседж, правду про те, що відбувається в Україні. Це зона підтримки для українців, які знаходяться як вдома, так і в еміграції.
Фото з вистави «М.H.O.T.F., або Мій Дім на Двох Ногах»
Катерина Кузнецова: Резиденції дають можливість побачити, як працюють митці в інших країнах. Мені здається, що багато українців позбавилися відчуття меншовартості, яке нам нав’язували десятиліттями. Так, нам є чому вчитися у європейських колег, але і є що показати. Це стосується усіх сфер діяльності, зокрема сучасної хореографії. Резиденції — це крутий творчий обмін, що дає змогу продемонструвати свої особливості.
Ілля Мірошніченко: Так, це чудово показує, наскільки українська культура самодостатня. Ми пересвідчилися в тому, що українці не тільки можуть працювати з європейськими колегами на одному рівні, а й подекуди мають більший емоційний і творчий бекграунд. Це усвідомлення має прийти до всіх наших митців.
Фото з вистави «М.H.O.T.F., або Мій Дім на Двох Ногах»
Віктор Рекало: Робота українців в резиденціях за останні два роки призвела до того, що сьогодні ми повністю знаходимося в європейському контексті. Це не разовий формат, як запрошення до участі у міжнародному фестивалі. Українські художники і колективи стали частиною культурного процесу Європи. Це потребувало наполегливої праці, і ми частково досягли своєї мети.
Які кроки потрібно зробити для того, щоб артисти поверталися з-за кордону на українську сцену?
Віктор Рекало: Наша постановка, яка буде представлена в Києві 30 січня, вже є стимулом для митців — двоє музикантів спеціально приїдуть на прем’єру з-за кордону. З одного боку, це особиста історія кожного, а з іншого — наявність таких проєктів спонукатиме артистів повертатися і працювати саме в Україні.
.jpg)
Ілля Мірошніченко: Скажу з позиції не тільки постановника, а й менеджера, адже вже маю досвід керування мистецькими проєктами. INSHA Dance Company — незалежний театр, що не має державних дотацій. Ми можемо або отримувати гранти, або працювати на умовах самозабезпечення. Мені хочеться, щоб наша діяльність стала одним з багатьох прикладів того, що всупереч усім перешкодам варто рухатися вперед і створювати проєкти, які збігаються з цілями організацій, що надають гранти. Європейська модель діяльності незалежних колективів — це пошук можливостей і адаптація своїх ідей під ці можливості. Це те, що сьогодні дасть змогу працювати вдома і поступово повертати українських фахівців. Для нас це важливий крок, адже вони є носіями нових знань і досвіду, який треба імплементувати в сучасну українську культуру. Нам слід навчитися поєднувати мистецтво і комерцію та робити творчі колективи більш відкритими — підтримувати одне одного всередині країни.
Фото з вистави «М.H.O.T.F., або Мій Дім на Двох Ногах»
Катерина Кузнецова: Не тільки музиканти, а й троє танцівників приїдуть спеціально на виставу, тож вона дійсно є маленьким поштовхом до повернення артистів. Звісно, людей може стримувати страх за своє життя, але основний аргумент — це можливості та цілі, чітке розуміння того, що ти будеш робити вдома. На щастя, європейські організації зараз підтримують не тільки участь українців у закордонних резиденціях, а й створення нового мистецького продукту саме в Україні. Вистава «Д.І.М.» отримала грант від Goethe-Institut з цією вимогою. Це і є найголовніше — мета, підтримка і бажання.
Ілля Мірошніченко: Ні для кого не секрет, що українці креативні й надзвичайно працьовиті, тож насправді вже зараз починається боротьба з європейськими роботодавцями за українських спеціалістів. Щоб не втратити їх, ми маємо створювати цікаві та конкурентоспроможні проєкти, в яких митці зможуть реалізуватися, працюючи водночас на державу та її імідж.
Придбати квитки на виставу «Д.І.М.», прем'єра якої відбудеться 30 січня в Міжнародному центрі культури та мистецтв у Києві, можна за посиланням.
