Антарктика — це білий безмежний простір, де кожен крок залишає слід на чистому листі. Вперше на цьому листі будуть сліди не просто української полярниці, а очільниці експедиції. Анжеліка Ганчук, метеорологиня, яка вже здобула визнання у світі науки, стає керівницею 31-ї української антарктичної місії.
Її шлях до цієї ролі — не лише особистий прорив, а й новий етап у розвитку наукової присутності України на крижаному континенті. Ми запитали Анжеліку про те, як вона готувалася до цієї важливої місії та що змінюється, коли жінка бере на себе лідерство в таких екстремальних умовах.
Ще за шкільних часів я вдавалася в питання, чому в підручнику так мало жіночих імен? Потім мені на очі потрапив фільм «Приховані фігури» Теда Мелфі, де в центрі сюжету — жінки-математикині, які стикаються з гендерними упередженнями та сегрегацією. Але справжній ресерч я провела зовсім нещодавно, коли прочитала новину, що на Ейфелевій вежі викарбують імена 72 жінок-науковиць — уперше з моменту встановлення пам'ятки. Тобто їх додадуть до переліку 72 імен найвидатніших вчених-чоловіків, що були вибиті золотими буквами на першому ярусі вежі в 1889 році, за часів Гюстава Ейфеля, — тоді як жодної жінки серед них не було. При тому що Софі Жермен ще 1815 року отримала гран-прі з математичних наук Французької академії наук… На щастя, сьогодні ситуація змінюється. Фундація L’Oréal у 1998 році започаткувала програму «Для жінок у науці» в партнерстві з UNESCO. І вже понад 25 років ця ініціатива сприяє збільшенню кількості жінок у науці, заохочує молодих жінок до наукової діяльності, допомагає талановитим науковицям у їхній кар’єрі. З 2018 року за підтримки компанії L’Oréal Україна було запроваджено українську премію, спрямовану на підтримку й визнання молодих жінок-науковиць, допомогу їм у кар’єрі та заохочення обирати наукові професії.
Светр і шарф — O.TAJE, кафа — Guzema
Анжеліко, ви перша жінка, яка очолила українську антарктичну експедицію. Ще вісім років тому жінки не мали шансів навіть бути включеними в команду. Що змінилося?
Довгий час вважалося, що Антарктика — це місце, де в першу чергу потрібна груба сила. Але ми живемо в сучасному світі. Роль грубої сили сьогодні виконує техніка. Підйомний кран може підняти набагато більше, ніж усі чоловіки-полярники, які приїжджають в експедицію, вкупі. Через упередження довгий час дійсно жінкам блокували дорогу в Антарктику. Але ситуація змінилася: як і в усьому цивілізованому світі, сьогодні стать не є вирішальним чинником у питаннях компетенції, професійних якостей.
Сьогодні українські науковиці можуть брати участь у конкурсі та самій експедиції. І показують високі результати. Бо жоден айсберг, жодна крижина, жоден льодовик не розглядає науковців за статтю. (Усміхається.) Цінуються фаховість, менеджерські здібності, готовність брати на себе відповідальність.
Я вже зауважила, що особисто мене вразила новина, що тільки зараз додадуть на Ейфелеву вежу імена науковиць. Тільки зараз жінці в науці приділяють увагу, на яку вона заслуговує. І те, що ви очолили експедицію, — це великий прорив!
Щоб зайти до кімнати, тебе до неї мають пропустити охоронці, які стоять перед дверми. Щоби потрапити до списку обраних, тебе мають розглядати як конкурентноспроможну особистість. У патріархальному суспільстві це стосується не тільки України: жінку довго намагалися запроторити в межі «трьох К» — Kinder, Küche, Kirche (у перекладі з німецької — «діти, кухня, церква»). І те що наукова діяльність і відкриття Софі Жермен та Марії Кюрі стали свого часу відомими — це взагалі феномен. Це не означає, що вони були найгеніальнішими (хоча й не виключає їхньої геніальності), але щоби стати в один рядок з чоловіками в науці в ті часи, жінці потрібно було зробити в 50 разів більше, ніж чоловіку. Щоб її помітили, щоб до неї серйозно ставилися. Щоби в принципі дозволили зайти в Академію наук.
Не будемо забувати, що тільки в 1830–1840 роках у Франції, Великій Британії та США з'являються перші школи для жінок. Фактично 200 років тому шлях у науку для жінок був узагалі закритий! Та коли жінок допустили… виявилося, що вони можуть навчатися на рівні з чоловіками. Що вони абсолютно не гірші — а в певних ситуаціях навіть кращі. Бо персональні якості не залежать від статі. І я тішуся, що керівництво Національного антарктичного наукового центру живе в ногу з часом. А рішення приймаються не крізь оптику гендерних стереотипів, а на основі професійної компетенції.
Вам доводилося стикатися з гендерними стереотипами?
Не можу сказати, що українські науковиці відчувають тотальну дискримінацію за гендерною ознакою. Та раніше, коли мова заходила про керівні посади, обирали виключно чоловіків. Залізним аргументом залишалося твердження: на жінку в науці не можна покластися, бо рано чи пізно вона піде в декрет. На свою адресу я ніколи не чула таких розмов.
У моєму дитинстві всі хотіли бути моделями. Хто не хотів — вчилися на юристів та економістів. Знайомих метеорологинь у мене немає. Чому ви обрали саме цю професію?
Коли в старших класах потрібно було визначитися з професією, мудра людина підказала мені: обирай лише те, що подобається. Бо в такому разі ти зможеш досягти всього. І тобі жодного дня не доведеться робити те, що не подобається. Навіть якщо за це гарно платять, але, коли доводиться кожного дня переступати через себе, це погіршує якість життя. І я задумалась: що ж це має бути? Певно, пов'язане із Землею та науками про Землю, космосом, небом… Обрала метеорологію. І поки не шкодую. (Усміхається.)
Вже тоді ви поставили за мету потрапити в Антарктику?
Ні, мені просто хотілося займатися тим, що подобалося: проводити дослідження, запроваджувати новітні технології, приносити користь суспільству. Антарктика з'явилася в моєму житті згодом. Але дійсно, це один з омріяних напрямів метеорологів. Далеко не кожен може туди потрапити.
Для роботи в експедиції потрібна фаховість, а також міцне фізичне та ментальне здоров'я, витривалий характер, професійні навички, додаткові вміння. Багато хто оцінює свої реальні шанси та не йде далі.
Коли оголосили конкурс у нову експедицію 2021 року, я вирішила спробувати, подала заявку, пройшла всі етапи відбору й навесні наступного року в складі 27-ї української антарктичної експедиції вперше вирушила до Антарктики.
Як це — бути лідеркою в екстремальних умовах? Зимівля триває рік. Цілий рік у колективі, який переважно складається з чоловіків.
В екстремальних ситуаціях важливі лише рішення та вчинки, а не стать. Антарктика реагує лише на твої дії.
Чи є у вас список справ, які необхідно владнати до експедиції? Що в ньому значиться першим пунктом?
Це питання побутового, деякі — юридичного характеру, бо я на цілий рік випаду з реального життя. З буденних речей — треба встигнути насолодитися фруктами, я довго їх не побачу. (Усміхається.)
Як людина, яка часто дивиться на сніг, чи любите ви сніг?
О так. У нас в Україні немає такої кількості форм снігу, як в Антарктиці чи, наприклад, у Фінляндії. У Фінляндії, до речі, різняться слова від його стану, тобто залежно від того, що сніг мокрий, крупний, лапатий, пухкий, він називається по-різному. І мені інколи в побуті цього сніжного різноманіття не вистачає. (Сміється.)
Анжеліко, можливо, ви й за Антарктикою сумуєте?
Однозначно. Коли повертаєшся з Антарктики, Антарктика залишається в тобі. Хочеться знову вдихнути на повні груди її повітря. Абсолютно чисте, з таким крижаним ароматом. Сумуєш за відчуттям полярної ночі. Здавалося б, це такий важкий період часу, коли біологічна ніч триває набагато довше за день. Сонце визирає зовсім трішки з-за горизонту, перетворюється на червоний світанок і вже за півтори години стає червоним заходом сонця… Але мені не вистачає цього всього в Києві. І похмурих льодовиків, яким мільйони років. Приліг на нього й відчуваєш себе незначною сніжинкою, яка існує менше наносекунди, порівнюючи із земною історією нашої планети. Це усвідомлення заспокоює мене від метушні, до якої ми звикли, живучи в цивілізації. Думаю, це синдром полярника. (Сміється.) Через це люди прагнуть сюди повернутися. В Антарктиці вони сумують за домом, а дома — за Антарктикою. І тут важливо усвідомити, що в Антарктику ти не зможеш їздити все своє життя, бо в якийсь момент може забракнути здоров'я.
светр та Пальто — HUKH, капор — O.TAJE
А з чого складається ваша робота на станції?
Прокидаєшся вранці, снідаєш і включаєшся в роботу — робиш оцінку погодних процесів й відправляєш метеорологічну телеграму, яка надходить у Всесвітню метеорологічну організацію, Укргідрометцентр та низку інших організацій. Далі виходиш на обслуговування приладів на твоєму метеомайданчику, бо вони дуже пошкоджуються через налипання снігу та обледеніння. Ти маєш це робити кожні три години у свою зміну. Якщо на твою зміну припадає запуск радіозонду — відповідно, запускаєш його, це ще 2-3 години часу. Також потрібно регулярно виходити в море на визначені точки, запускати гідрологічний зонд, вимірюючи низку параметрів; проводити георадарну зйомку — сканувати льодовик, щоб розуміти, що в ньому відбувається. І звичайно, щоденне спостереження за погодою: як швидко вона буде змінюватися, яка інтенсивність морських хвиль тощо.
А що ви робите у вихідні дні?
(Усміхається.) Знаєте, коли я відправлялася у свою першу зимівлю, думала, що запишусь до антарктичної бібліотеки й буду читати книжки довгими зимовими вечорами. Здається, до сьогодні так і не «домучила» ще ту книгу, яку почала читати минулої експедиції. (Сміється.) До речі, на станції є бібліотека. Кожна експедиція привозить для неї книги. Але часу на читання майже немає… Ми працюємо доба через добу і дуже втомлюємося, тому, коли випадає вільний час, відсипаємося.
Але хобі у вас є?
Я граю на гітарі, але зараз навіть не можу пригадати, коли в останнє брала її в руки. (Усміхається.) Я і книги люблю. Мені подобається фентезі, люблю пригодницьку літературу. І кіно люблю. Мій улюблений фільм — «П'ятий елемент» Люка Бессона. Бо він показує, що добро завжди перемагає зло, навіть якщо ти маєш справу з лиходіями космічного масштабу.
Що ви робите, щоб не впадати в відчай, бо за вікном весь час «блекаут»? Як ви себе підбадьорюєте?
Антарктика — це не про відчай. Люди, які схильні до цієї емоції, відсіюються ще на етапі відбору команди до експедиції. В Антарктиці ти відчуваєш не відчай, а депривацію (психологічний стан, що виникає внаслідок тривалого обмеження або неможливості задоволення основних життєвих потреб: фізіологічних, емоційних, соціальних. — Ред.). У принципі, зараз кожен українець переживає в кращому випадку депривацію, в гіршому — відчай. В полярники на старті обирають людей, які психологічно можуть з цим станом впоратися. І звичайно, велика відповідальність за це покладається на бейскомандера. Наскільки він/вона зможе добре підготувати команду до того, з чим потрібно буде мати справу, як підготуватися, щоби сформувати максимально комфортну атмосферну зимівлю тощо.
Складається враження, що ви нічого не боїтесь?
Боюсь. Я не маю на увазі відчуття страху, яке доводить до паніки. Бо паніка заважає оперативно прийняти зважене рішення. Але полярник повинен відчувати природний страх. Якщо людина безстрашна — це означає, що вона не знає, коли зупинитись. У неї притуплений інстинкт самозбереження. Це дуже небезпечно з погляду техніки безпеки на станції. Якщо говорити про Київ — так, мені страшно, коли я чую свист ракети, що розрізає небо, яке ти так любиш.
Якщо скласти уявний «кодекс полярника», що ще можна в нього включити?
Полярників вирізняє висока повага до природи. Ти ходиш там навшпиньках, щоб не потурбувати дикий світ природи. Антарктичних птахів і тварин не можна торкатися. Це небезпечно для них — контакт з нашою мікрофлорою може мати пагубні наслідки для них.
І ця повага до природи не зникає, коли ми повертаємося додому. Прогулюючись Оболонською набережною, я дивуюся, чому стільки поламаних гілок на вербових котиках. Навіщо люди їх ламають? Як донести до людей, що кожне життя — кожної тварини та рослини, створених природою, — важливе?
Що найкрасивіше ви бачили в Антарктиці?
Антарктика — це взагалі про красу. Її перламутрові хмари, величні айсберги, салатний колір перших рослин, що пробиваються навесні крізь сніг, унікальна квітка перлинниця. Та найбільше мене вразили кити. Це унікальні тварини! Наша станція розташована в районі, який вони облюбували — кити тут харчуються, бавляться. Якщо під час нашої роботи в морі вони наближаються до нас, ми з колегами, затамувавши подих, спостерігаємо за ними. І завжди намагаємося жодним чином не порушити їхній ритм життя. Перечікуємо, поки вони відпливуть, щоб не налякати їх галасом мотора, і тільки потім продовжуємо дослідження.
Метеорологія — це про спостереження. Чи навчилися ви завдяки професії краще читати небо, ніж людей, чи навпаки?
Антарктика загартовує характер, але водночас робить тебе більш емпатійним. Ви правильно підмітили: досліджуючи природу, розуміючи, як відобразиться на її «характері» хмаринка чи промінь сонця, ти вчишся переносити ці риси на людську поведінку.
Антарктика показує, що між атмосферою і людиною немає принципової різниці. Тому що обидві системи, опинившись в небезпечних умовах, наприклад шторму, реагують однаково. Проявляються найсильніші риси.
Светр та спідниця — HUKH, кейп — KULAKOVSKY, взуття — kachorovska
Чи стали ви інакше ставитися до свого тіла? Бо силою думки не можна зігрітися у високі морози.
Тіло перестає бути лише зовнішністю, яку бачиш у дзеркалі. Воно стає інструментом для виживання — свого і товаришів. Починаєш поважати його не за зовнішній вигляд, а за здібності й витривалість. Ваші стосунки покращуються, бо ти інакше до нього ставишся. Ти починаєш його берегти, цінувати, дослухатися до нього. Ти маєш бути дуже обережним із собою, щоб не підвести товариша, якому у випадку чого доведеться тягнути тебе на своїй спині. І ця шана до біологічного себе залишається з тобою назавжди.
А ще ти там набагато менше дивишся в дзеркало. Бо просто не маєш на це часу. А якщо й дивишся, то подобаєшся собі набагато більше. Бо ти цілісний і справжній.
Станція «Академік Вернадський» — це не лише науковий об'єкт, а й українська присутність на міжнародній мапі науки. Що для вас означає представляти Україну саме там, на краю світу?
Це навіть не про присутність, а про відповідальність за те, якими нас бачить світ. І якими ми можемо стати в майбутньому. Бо ми одна з 48 зимуючих станцій в Антарктиці. І разом з ними ми впливаємо на майбутнє того регіону і планети в цілому.
Ви — найкращий приклад для українських жінок, що в сучасному світі немає місця для гендерних стереотипів. Ви надихаєте. Хто надихає вас?
Новина про моє обрання викликала великий резонанс у суспільстві. Всі говорили, що це велике досягнення. А я задумалася: невже це настільки прогрес? І все настільки погано? По суті, все ж логічно: мене як кваліфікованого спеціаліста поставили на керівну посаду. Але накладаючи «гендерний» — мене, жінку, допустили туди, що для чоловіка було буденністю. Й не допускали інших жінок не через їхню фаховість, а через стать… Це несправедливо. А потім я пригадала, що на планеті існують країни, в яких жінкам забороняється здобувати освіту… Звичайно, в порівнянні з цими країнами ми в когорті сучасних і високорозвинених. Бо в нашій країні є науковиці, прем'єрки, керівниці. І для нас це майже буденність. Сьогодні вже ніхто не скаже на широкий загал: «Мовчи, жінко, твоя справа — варити борщ!» Повертаючись до вашого питання, я б відповіла так: мене надихають жінки, які боролися за місце жінки в науці, щоби зрештою ми могли бути науковицями, прем’єрками, керівницями. І я своєю чергою також прикладу максимум зусиль, аби моїм наступницям було легше торувати цей непростий, але захопливий шлях.
Анжеліка — нетипова героїня (погодьтесь, не кожного дня знімаєш полярницю). Тому нам було важливо передати атмосферу снігової безодні, нескінченого білого горизонту, й ми обрали як локацію Київське море. Єдиним мінусом, в прямому сенсі слова, був «мінус» на стовпчику термометра. І оскільки нам було важливо, щоб макіяж не тільки тримався, але й захищав шкіру обличчя від сонячних променів, а шкіру губ від обвітрення, ми обрали засоби бренду дермакосметики LA ROCHE-POSAY:
Гіалу Б5 — сироватка-концентрат інтенсивної дії для корекції зморщок і відновлення пружності чутливої шкіри;
Антеліос UV Air — сонцезахисна невагома зволожувальна сироватка з антиоксидантами для шкіри обличчя, дуже високий рівень захисту від UVB- та UVA-променів;
Антеліос UV Air — сонцезахисний засіб для обличчя з антиоксидантами у форматі стіку, дуже високий рівень захисту від UVB- та UVA-променів, SPF 50+;
Цикапласт Бальзам Б5+ — заспокійливий відновлювальний бальзам для пошкодженої або подразненої шкіри обличчя й тіла немовлят, дітей і дорослих;
Цикапласт Губи — бар'єрний відновлювальний бальзам для губ та обвітрених, потрісканих, подразнених ділянок шкіри дітей і дорослих.
«Яке розкішне волосся!» — була моя перша думка, коли після новини про призначення жінки головою антарктичної місії я почала гуглити більше інформації про Анжеліку Ганчук. Звичайно, ці локони нам потрібно було зафіксувати в кадрі й зберегти їхню природну красу, тому разом зі спеціалістами ми підібрали професійні засоби догляду за волоссям L'ORÉAL PROFESSIONNEL:
Метал Детокс — професійна маска для зменшення ламкості всіх типів волосся та небажаної зміни кольору;
Абсолю Ріпеа Молекуляр — професійна двофазна олійка для молекулярного відновлення структури пошкодженого волосся;
Олл-ін-ван Перформер — професійний мультифункціональний cпрей-догляд для волосся.
Над зніманням працювали:
Фото: Катя Теллер
Стиль: Богдан Коваленко
Асистентка стиліста: Флорінда Чернишина
Б’юті-майстер (мейк і зачіска): Альона Кундрик
Відеобекстейдж: Анна-Марія Ріміханова
Продюсерка фотознімання: Анастасія Фелік
