Догми традиційного шлюбу — того самого, де потрібно залишатися «попри все», — з’являються у фільмі "Плетений" майже з перших кадрів. На шиї дружин замикають важкий металевий нашийник — буквальний і символічний знак підпорядкування. Він змушує жінок жити за суворими канонами подружніх традицій стародавнього села, де мало хто по-справжньому щасливий.
Подружжя режисерів Елеонор Вілсон та Алекс Г’юстон Фішер на цьогорічному Sundance Film Festival представили романтично-фентезійний фільм, який досліджує заздрість, відданість і правила суспільства, оживляючи дивакувате середньовічне село за допомогою найзірковішого складу акторів.
Журналістка та комунікаційниця Ольга Самофалова спеціально для Harper’s Bazaar Ukraine відвідала прем’єру фільму "Плетений" (Wicker) з Олівією Колман, Александром Скашгордом, Пітером Дінклейджом та Елізабет Дебікі в головних ролях на Sundance Film Festival 2026 — одному з найважливіших фестивалів незалежного кіно у США.
Фільм базується на оригінальному оповіданні Урсули Віллс-Джонс "Плетений чоловік" (не плутайте з "Плетеною людиною" 1973 року, та його ж рімейком 2006-го року з Ніколасом Кейджем у головній ролі). У центрі сюжету - жінка-рибачка (Олiвiя Колман), яку все село вважає потворною: самітниця без родини та друзів, низька, кремезна, з однією ногою трохи коротшою за іншу та з бровами, що сходяться посередині. Вона заробляє на життя потрошінням риби — її руки завжди пахнуть рибою, а сукня вкрита лускою. Сільські дівчата одна за одною виходять заміж, а вона залишається осторонь цього.
Одного дня рибачка приходить до старого кошикаря (Пітер Дінклейдж), що живе на болоті за селом. Тримаючи в руці шість золотих монет, вона просить його сплести для неї ідеального чоловіка — високого, сильного, широкоплечого, з витонченою шиєю та доглянутими бровами. Вони одружуються, і вперше в житті жінка стає по-справжньому щасливою — щасливою так, як ніхто в селі.
Та її радість викликає заздрість і подив селян: як це — обирати власний шлях, а не йти тим, що нав’язали інші? Вибір любові й щастя замість обов’язку стає найрадикальнішою формою революції.
Елеонор та Алекс, що саме в цій історії вас привабило й переконало, що її варто екранізувати — і саме зараз?
Ця історія надзвичайно візуальна й красива у своїй простоті. Коли ми вперше її прочитали, вона відчувалася як давня казка, хоча була написана лише пятнадцать років тому. Нас відразу захопили персонажі — їхня психологія, реакції, внутрішні світи. І саме через цю історію кохання нам здалося, що ми можемо створити на екрані щось по-справжньому особливе. Це ідеальний спосіб дослідити людей — їхню психіку й те, як вони реагують на події. А якщо “приземлити” цю історію через любовну лінію, результат може вийти справді унікальним.
Саркастична рибачка кидає виклик традиціям села, борючись за стосунки, яких вона прагне, та за ставлення, на яке заслуговує. Частково байка, частково історична комедія, "Плетений" запрошує відпустити з-під контролю історії про уявлення традиційних нудних стосунків, відкриваючи простір для справжньої романтики.
Олівія, якими були перші враження від історії та персонажів? Що одразу зачепило серце й розум і змусило переживати їхню історію глибше?
Мене одразу захопила ця історія — водночас проста та надзвичайно глибока, справжня алегорія, яка підривала саму ідею норми, до якої звикло суспільство. Вона відчувалася як давній міф, переосмислений для сучасного глядача, і була наповнена численними важливими сенсами. Мені було цікаво спостерігати за персонажами, бачити, якими вони є насправді, їхню психологію та реакції. Зазвичай, коли читаю сценарії, роблю паузи — йду заварити чашку чаю чи кави, а потім повертаюся й мушу дочитати до кінця. Тут усе було інакше: історія настільки захоплювала, що я не могла відірватися. Коли дочитала, мене переповнило глибоке зворушення, і відпустити цю історію було практично неможливо.
Плетений чоловік, якого грає Александр Скарсгард виявляється неймовірно ідеальним: він знає, що приносить жінці справжнє задоволення — і не лише в сексі. Обійми, увага, танці, у яких вона почувається обраною, — усе створено для неї. «Мене створили, щоб бути з тобою», «Ти — єдина причина, чому я живу й дихаю» — ці слова звучать як гіпербола, але саме в цьому їхня сила. Він не домінує, не контролює й не оцінює, а його спокій і турбота кидають виклик усталеним уявленням про чоловічу роль у шлюбі. У його присутності всі інші чоловіки здаються жалюгідними — і саме це робить його найбільшою загрозою для села.
Александр, чим ваш персонаж був цікавим для вас? Які емоційні чи професійні аспекти роботи над добросердечним і морально праведним героєм відрізнялися від ваших попередніх ролей, і що саме зробило цю роль особливою?
Це байка, але водночас і алегорія. Історія про наше суспільство — без надмірної повчальності чи моралізаторства. Вона була такою смішною й милою і, очевидно, дуже цікавою для гри. Я був досить наляканий, бо мене зазвичай тягне до більш суперечливих персонажів із внутрішньою нестабільністю та темрявою. А грати цього добросердечного, милого, морально праведного героя було для мене страшно. Мені не дуже комфортно це робити. У цьому сенсі я ніби порожній — мені нема з чого брати, — сміється. Це був серйозний виклик для мене як актора.
Манірна очільниця села у виконанні Елізабет Дебікі відчуває цю загрозу найгостріше. Її лякає не лише щастя Рибачки, а сама ідея: ідеального чоловіка не потрібно чекати й не потрібно миритися з тим, що тебе не влаштовує — його можна створити.
Елізабет, що саме у цій історії зробило для вас принциповим вибір зіграти персонажку, чия сила полягає у праві обирати власний шлях? Як цей аспект вплинув на ваше розуміння ролі та на внутрішній досвід під час роботи над фільмом?
Сюжет вразив своєю магією та легким гумором. Ідея ролі одразу зачепила — вона виявилася настільки привабливою, що неможливо було відмовитися від участі. Історія кохання тут особлива, неймовірно красива, здатна зворушити до сліз. Особливу увагу привернуло тонке та водночас потужне дослідження патріархату — того, як соціальні норми та традиції обмежують жінку та її право обирати власний шлях. Важливо було показати героїню, чия сила полягає у здатності протистояти цим обмеженням, і водночас зануритися у світ обмежень та замкненості, в якому вона живе. Дослідження цієї темряви, включно з тим, що є всередині мене, виявилося надзвичайно захопливим і глибоким досвідом.
Головна тема "Плетеного" проста: якщо жоден чоловік тобі не підходить — створи свого. Ця ідея перегукується з раніше вийшовшим «Матеріалістом» із Дакотою Джонсон, де героїня з розпачем визнає: знайти партнера з потрібними якостями майже неможливо. У Wicker ж показано, що це «неможливо» існує лише в межах застарілої системи. Замість ідеальної ляльки тут з’являється справжній чоловік — чуйний, уважний, той, хто визнає її бажання й прагнення, хто розуміє просту істину: If it makes her happy, then it makes me happy. Його сила — у тому, що він підкреслює право жінки на щастя і власну реальність.
"Плетений" — водночас доросла казка, історична комедія й соціальна алегорія. Фільм підважує самі основи: традиція тут не святиня, а шлюб — не обов’язок. Любов перестає бути формою терпіння і стає актом вибору. Справжній бунт — дозволити собі бажати більше. Навіть якщо для цього потрібно сплести ідеального чоловіка з лози.
ФОТО на аватарці: Sara Jaye/Getty Images for Arby's
