Майже 30 років Ірина Данилевська була головним голосом Ukrainian Fashion Week (далі UFW – Прим.ред.). Тепер у цієї історії з’явилося нове продовження: посаду CEO UFW обійняла Єлизавета Ущека, а Данилевська залишилася засновницею інституції.
Це рішення визрівало майже рік. Ірина Данилевська говорить, що побачила в Єлизаветі Ущеці не просто потужного професіонала, а людину, якій готова передати створене власноруч. У нашій розмові – про момент, коли Ірина зрозуміла: «Ось вона», про мистецтво відпускати, правила, на яких тримається UFW, і про те, чому новий CEO не означає нову еру Ukrainian Fashion Week.
Почнімо з головного: Ірино, ви не йдете з UFW?
Ні, я нікого не покинула і не зрадила. Я просто залишаюся у статусі засновниці UFW. І залишила за собою кілька напрямків роботи Інституції.
Моє рішення про посаду СЕО було прийняте майже рік тому. І я дуже чекала відповіді від Єлизавети. Ми домовилися, що вона ще більше заглибиться у деякі сфери нашої роботи, більше в них зануриться. Мені хотілося, щоб Ліза краще інтегрувалась в українську fashion-спільноту, і щоб стейкхолдери ближче познайомились з нею. Коли ти є обличчям компанії – у цьому випадку я про себе, – зрозуміло, що багато роботи і багато героїв залишаються за кадром. До мене звикли, мене полюбили – так само, як і я полюбила наше модне ком’юніті. А тепер я хотіла, щоб і наша нова СЕО стала для них близькою людиною. Тому ми домовилися у вересні 2025 року, що оголосимо про зміни у вересні 2026-го.
Ми планували оголосити новину про вступ Єлизавети на посаду CEO UFW 2 вересня, у перший день Тижня моди. Вважали, що доцільно зробити це перед початком нашої професійної конференції, де могли б обговорити наші зміни з колегами по «цеху». Але через безперервні російські атаки кінця серпня-початку вересня наші плани змінилися. Офіційний реліз було оприлюднено 6 вересня. Я інколи не встигаю дивуватись, як працюють зірки (усміхається), але, як ви пам’ятаєте, приїзд спецпредставників президента США Стіва Віткоффа та Джареда Кушнера до Києва співпав з фінальним днем сезону. Це був день без тривог.
За цей рік Єлизавета стала близькою людиною для української fashion-спільноти. Вийшла з моєї тіні. І я надзвичайно щаслива, що так сталося.
Ви пам’ятаєте момент, коли вперше подумали: ось людина, якій я можу передати керівництво UFW?
Саме особистість Єлизавети надихнула мене на цю ідею. Я думаю, це сталося, коли ми готували одну з подій Support Ukrainian Fashion у 2022 році – ще до повернення UFW до Києва. У Лондоні чи Копенгагені. У якийсь момент я слухала Лізу і думала: ні, мені не здається. Ця людина мені дуже близька за духом, вона близька мені за цінностями. Це людина з блискучою освітою, дуже професійна, уважна до деталей. Це людина, з якою ми можемо говорити о дванадцятій ночі, і вона абсолютно готова працювати, не розповідаючи про функціональні обов’язки чи емоційну втому. Інколи я чую від своїх колег, керівників приблизно мого віку, що з молодим поколінням неможливо працювати – «вони втомлюються, поки піднімаються ліфтом в офіс» (сміється). Був цей момент, коли я сказала: «Боже, ось вона!» Потім подумала: може, я помиляюся? Я інколи помиляюся в людях, приписую їм додаткові позитивні якості... Але минув рік, потім ще один. І я зрозуміла, що ні в якому разі не перебільшувала свого розуміння унікальності цієї людини.
Чи були інші кандидати або кандидатки? Чи можна сказати, що UFW чекав саме на Єлизавету?
Колись із нами працювала Інга Вишневська. У 2014 році Інга пішла з команди UFW на державну посаду, свідомо обравши шлях допомоги державі в її становленні. Я тоді сказала їй, що мені трохи шкода, що вона йде, тому що я бачила б у ній свою наступницю – людину, якій я, не боячись, передала б UFW. Але Інга сказала, що країна після Революції Гідності, коли вже почалася війна, потребує людей в державних структурах, і що вона хоче працювати для держави й допомагати їй. При тому, що вона дуже любить моду.
Для такої молодої людини це було фантастично свідоме бажання – передати свої знання, досвід і професійність державній структурі. Я, звичайно, її відпустила.
Якщо говорити саме про менеджмент: яку головну пораду ви передали Єлизаветі як керівниці?
Таких правил кілька. Починаючи від головного: порядність і професійність – основні цінності нашого бренду. А ще – ніколи не працювати з байдужими людьми. Це, до речі, єдине правило не моє. Я колись слухала лекцію пана Черняка, і він сказав цю фразу. Я йому вдячна, тому що почула стисле формулювання того, що до цього інтуїтивно відчувала.
Я завжди казала: «Лізо, найголовніше – люди. Бережи людей». Людей, команду, стосунки. Можуть бути різні події, різні обставини, але людина – найважливіша.
Ще одне правило – краще з розумним втратити, ніж з дурним знайти (сміється). Воно бездоганно працює. Ми не біжимо за якоюсь швидкою вигодою. Завжди аналізуємо наслідки будь-якого партнерства і уважно ставимося до репутації партнерів. Іноді навіть дизайнерам підказуємо: будь уважний, зараз складний медійний момент, правильно вибудуй лінію PR, поясни, що ти мав на увазі, чому це зробив. Тому що суспільство, а у соцмережах особливо, наелектризоване, і те, що колись би сприйнялось, як непорозуміння, сьогодні може спричинити серйозні неприємності.
І ще одна важлива річ у нашій команді – можна сказати Правило № 0: людину можна навчити всього, але якщо у нас не збігаються цінності, ми не зможемо працювати разом.
Ви можете навести приклад ситуації, коли давали дизайнеру репутаційну пораду? Можна без прізвищ.
Наприклад, бренд був представлений у шоурумі в Росії, і вже під час війни, у 2015 році, зайшла мова про продовження присутності. Я радила не робити цього в жодному разі. Можна сто разів пояснювати, що байєр купив речі в Парижі, в паризькому шоурумі, а не напряму у бренда, що власник шоуруму особисто засуджує війну… Але сам факт, що бренд присутній у країні, яка напала на твою країну, воює з твоєю країною, – робить подальше перебування в цьому шоурумі неприпустимим. Я просила розірвати всі контакти з цим майданчиком і погрожувати міжнародним скандалом, якщо шоурум, який представляв і європейські марки, не погодиться припинити роботу з українським брендом. Ми тоді коротко обговорили можливі кроки, і бренд пішов з країни-терориста.
Так само, коли йдеться про країни, де ще були не вибудувані певні відносини до війни: будь обережний, подивися, хто ці люди, наскільки вони пов’язані з тими чи іншими владними структурами, який дипломатичний вектор демонструють лідери цієї країни. А потім вирішуйте, чи присутність в цій країні, даючи фінансову користь вашому бренду, не шкодить нашій країні?
Можливо, це звучить дивно: де Ukrainian Fashion Week, а де велика дипломатія і велика політика. Але ми постійно поруч.
Нещодавно я виступала на події МЗС і, дивлячись на міністра закордонних справ України, сказала: «Пане міністре, українські дизайнери інколи роблять для країни не менше, ніж українські дипломати. Просто дизайнери і їхні колекції працюють на емоційному рівні з аудиторіями тих чи інших країн. І часто нам вірять більше, ніж офіційним заявам».
І тут можна назвати конкретні імена.
Так. Ми прекрасно знаємо ці імена. Один з прикладів – бренд Ruslan Baginskiy. Те, що команда бренду зробила в Galeries Lafayette, – це вже, мені здається, стратосфера. Вони мали повне право використати ці 12 вітрин найвідомішого універмагу світу винятково у своїх комерційних цілях. Могли розмістити там фото чи відео своїх знаменитих клієнтів, могли максимально представити асортимент бренду. Але не могли – тому що це Ruslan Baginskiy і тому що вони кожну можливість говорити зі світом про Україну використовували завжди. Тому мільйони людей побачили всі 12 вітрин з українським контентом: історією про Малевича, історію про ремесла - розповіддю про Україну. І знамениті Baker Boy Caps на величезному банері бренду в самому серці Парижу були саме жовто-блакитного кольору. Бренд використав всі можливості, щоб про Україну говорили, як про країну не тільки мужніх, а і талановитих людей.
Так само Іван Фролов. Усі його особисті контакти із зірковими клієнтами FROLOV переходять в розповідь про Україну, яка транслюється далі. І чому це так важливо? Тому що слова «український дизайнер», «український бренд» або «сукня українського бренду» прочитають мільйони фанатів, припустимо, Бейонсе. Ось у чому суть. Не тільки стиліст чи сама знаменитість знають і працюють з українським брендом. Новину про цю співпрацю прочитають мільйони фанатів зірки, які знову побачать слово «Україна». Це надзвичайно важливо.
Чи є речі або напрями, які ви свідомо хочете залишити Єлизаветі – дати їй право зробити їх інакше, ніж зробили б ви?
Я все ще захоплена і все ще закохана в наших дизайнерів. Але я думаю, що не варто вимагати від Лізи підтримувати саме такий стиль спілкування. Вона прекрасно вибудовує свої стосунки. У неї своя манера спілкування. Вона викликає не менше поваги, ніж моя. Просто, можливо, у неї немає цього, знаєте, щенячого захвату від того, що роблять деякі дизайнери, а в мене він досі є (усміхається).
У Єлизавети вже кілька років досить широкі функції та свобода дій. Є напрями – наприклад, міжнародні медіа або комунікації всередині України, – які ми обговорюємо разом, але, скоріше, я маю право голосу, а лідерство вже Єлизавети. І це дуже давно й абсолютно свідомо. Єлизавета Ущека – прекрасний фахівець з комунікації. Її «чують» навіть ті міжнародні впливові медіа, зверхність яких давно знана в нашому світі.
Ми багато говорили про те, що Ліза не планує щось радикально змінювати. І не тому, що вона не хоче або, наприклад, боїться мене образити чи засмутити. UFW існує вже майже 30 років саме завдяки тому, що ми постійно змінюємося! Ми весь час шукаємо щось нове. Іноді нас підштовхують зовнішні обставини. Фіджитал-формат проведення Тижня моди протягом кількох сезонів під час COVID – це був зовнішній поштовх, але наша креативна відповідь. Так само Ініціатива Support Ukrainian Fashion. Це безпрецедентна історія для світової модної індустрії. Ми могли нічого не робити. Але ми створили цілу систему підтримки брендів і дизайнерів під час великої війни.
Не варто чекати радикальних змін від нового CEO, тому що вони в UFW відбуваються постійно. У цьому сезоні в нас був план А, план Б, але ми не думали, що спрацює наш план С (усміхається). Проте він був готовий – і тому програма відбулася.
Ваші з Єлизаветою смаки збігаються? І наскільки це взагалі важливо?
У приватній розмові, коли Єлизавета відзначає ту чи іншу колекцію, я завжди, знаєте, затримую дихання і чекаю: чи назве вона ті самі один-два-три бренди, які відзначила я? Найчастіше збігаються. Але все-таки я у fashion-бізнесі вже понад 30 років. І часом бачу те, що лежить в глибині . Рідко бувають моменти, коли я кажу: мені подобається цей бренд, я бачу в ньому потенціал. А Ліза відповідає: «Ой, ні, давайте дамо цьому бренду ще хоча б один сезон, нехай він складеться». Я кажу: «Там є потенціал». А Ліза: «Так, давайте, нехай бренд його проявить. А тоді вже - до нас.». Бувають і такі моменти.
А що відбувається, коли ваші думки кардинально не збігаються?
Не знаю. Ми ще не пробували (усміхається). Я вважаю, що співпраця засновника і CEO – це справжнє партнерство. Інакше нічого не буде. У будь-якій галузі, у будь-якому бізнесі. Коли партнерство засноване на взаємоповазі і довірі, на бажанні чути, а не тільки на бажанні, щоб почули тебе, мені здається, багатьох конфліктних ситуацій можна уникнути.
Володимир Нечипорук мені інколи каже: «Будь ласка, не думай, що Ліза – твій клон. Готуйся, що вона буде інакшою в якихось моментах».
Наприклад, я читаю лист, який Ліза підготувала комусь із наших закордонних колег, медіа або іншому тижню моди, і кажу: «А давай трошки емоційніше. Давай спробуємо емоційно перетягнути цю людину на наш бік. Давай більше від себе, щоб наші слова прозвучали щиріше». А Ліза іноді навпаки каже мені: «Ірино, давайте додамо кілька цифр». Тому що в цьому листі чи в цій розмові бракує фактажу. Але поки в нас не було радикальних розбіжностей ані щодо програмування Тижня моди, ані щодо співпраці з дизайнерами, медіапартнерами, партнерами чи кадрової політики.
Є очевидне помилкове припущення: тепер у вас нарешті з’явиться більше вільного часу. На що ви його витратите?
Більше вільного часу не з’явиться. Питань, що стоять перед нами, як інституцією і перед всією індустрією багато, і на мені залишається велика частина з них, як і велика відповідальність. Коли ми починали говорити про те, що я пропоную Єлизаветі прийняти посаду CEO UFW, я їй пообіцяла: кілька років я буду поруч – буквально 50 на 50. Мені хотілося б, щоб Єлизавета адаптувала команду під свій стиль спілкування. І щоб із часом – не зараз, можливо, через кілька років – більше занурилася в певні деталі, про які ваші читачі навіть не здогадуються, але які має знати CEO Ukrainian Fashion Week.
Я нещодавно розповідала колегам, як колись, на Міланському тижні моди, поки всі фотографували сукні Dolce & Gabbana на подіумі, я фотографувала, як над подіумом розвішене світло, щоб потім порівняти їхні схеми і наші. А коли показ закінчився, я ще залишилася і пальцем обережно розколупувала подіум, щоб подивитися, скільки шарів пластику, паперу та інших матеріалів використав бренд. Так, мені здавалось, що це я теж маю знати (усміхається).
Я не впевнена, що Лізі потрібні всі ці знання. Бо ще одне правило Ukrainian Fashion Week, про яке я не сказала – «Довіряй професіоналам». Але розумію, що іноді такі знання дають впевненість у прийнятті рішень.
Як мені зараз знадобились ті знання у фінансовій сфері, які я отримала від Володимира Нечипорука (генеральний продюсер UFW). У лютому 2022 року, з початком повномасштабної війни, Володя одразу сказав, що не матиме часу на UFW. Що хоче повністю зануритись у медичне волонтерство. Так я стала і СЕО, і продюсером, і фінансовим директором UFW. Весь цей час поруч була Ліза.
Тоді що буде колись, коли ви справді вирішите відійти від справ?
Колись дуже давно, коли мене питали, чим я займатимуся, коли нарешті піду на пенсію, я казала, що мрію працювати волонтером у зоопарку – годувати тварин. Потім мої мрії «подорослішали». Я вже говорила, що все одно хотіла б бути волонтеркою, але допомагати розвантажувати мам, які переживають нелегкі часи поруч із важкохворою дитиною. Я назвала свою ідею - проєкт «Срібні волонтери». Це люди, які вже вийшли на пенсію і могли б допомагати, наприклад, у лікарнях.
Але після початку війни, особливо після початку повномасштабного вторгнення, я думаю, що люди 55+, 60+ мають працювати. Тому що їхніх рук, їхнього досвіду, їхнього розуму, їхньої освіти потребує економіка воюючої країни. Стійкість, стресостійкість, мудрість та досвід мого покоління неможливо переоцінити.
