Її творчість виходить за межі традиційного дизайну. Українська соціальна дизайнерка, перформерка та дослідниця у сфері біодизайну Даша Цапенко у своїй творчості поєднує науку, мистецтво та екологічні інновації. Вона здобула міжнародне визнання, отримавши премію Bio Art and Design Award у 2020 році.
Даша активно досліджує біоматеріали, зокрема міцелій, і застосовує їх у текстильній та модній індустрії, шукаючи нові шляхи для сталого розвитку. Виставки, організовані Дашею в Бельгії, Німеччині та Нідерландах, є не лише витворами мистецтва, а й потужними меседжами про важливість екології, свідомого споживання та глибших взаємозв’язків між людиною та навколишнім середовищем.
ФОТО: instagram / @atelier__dashatsapenko by @evyhachmang.portfolio
Даша, ви працюєте з біоматеріалами. З якими викликами зазвичай стикаєтеся?
Мій шлях — це суцільний виклик. (Усміхається.) Це й досі нішева сфера, у якій постійно виникають нові питання. Щойно ти впорався з одним, виникає інше. Головним викликом на початку діяльності було створення маркету. Звісно, це може прозвучати дивно, адже ми чуємо про використання біоматеріалів від багатьох брендів, і, здається, таке використання у сучасному виробництві вже майже must, але в реальності це не зовсім так. Тож основне завдання тих, хто працює у нашій сфері, — це знаходити свого споживача.
Наукові відкриття цікавіші за моду
Звідки у вас інтерес до інноваційних матеріалів?
Основний матеріал, який я використовую, — міцелій. Коли я відкрила його для себе, то зрозуміла, як багато можливостей він дає. Це породжує нескінченну кількість ідей та експериментів. І навіть якщо вони не завжди приносять успішний результат, чудово знати, що ти робиш свій вклад у значно глобальнішу картину. Це дуже мене надихнуло, тому я залишилася в цьому матеріалі. І оскільки він дуже багатогранний, то в комбінації з ним можна застосовувати багато інших матеріалів і технік. Тож не дивно, що міцелій є незмінною базою вже протягом шести років.
ФОТО: instagram / @atelier__dashatsapenko
Але до нього ви прийшли не одразу?
Я поставила собі питання: що ми можемо зробити, щоб змінити ставлення людей до одягу? Як ми можемо більше його цінувати та менше купувати? Зазвичай, ми цінуємо те, до чого доклали більше зусиль, тим паче створили власними руками… Тож я почала пророщувати одяг. Це було сім років тому. Я ще не була знайома з міцелієм і почала з рослин. Це була більше мистецька практика, а мені хотілося перейти на шлях виробництва чогось, що не зникає. І міцелій став логічним кроком у виборі матеріалу. Я співпрацювала з вченими у лабораторії та надзвичайно вподобала спосіб роботи: ти ставиш експеримент, і твій наступний крок залежить від його результату. Тож ти не маєш одного рецепту і перебуваєш у постійному діалозі з матеріалом. Тоді я навіть не знала до кінця, як застосовувати матеріал, але крок за кроком моя діяльність стала постійною практикою.
Довгий час моя робота сприймалася як експеримент. Та з плином часу стало зрозуміло, що це практика і консистентне виробництво, які можуть існувати довго. Сьогодні, коли люди чують, що за матеріал я використовую і чому я використовую саме його, у них виникає інтерес і бажання стати частиною цієї історії.
Розкажіть про специфіку роботи з біоматеріалами?
Біодизайн дуже схожий на практику готування їжі. Ти експериментуєш зі смаками та пропорціями, поки не приходиш до оптимального рецепта. Потім записуєш і повторюєш саме його. У роботі з міцелієм в моді є декілька шляхів.
Перший — застосувати його як мономатеріал. Тобто вирощувати поверхню одягу тільки з міцелію. Другий, який обрала я, — застосовувати його як байндер. Тобто, наприклад, працюючи з целюлозою, я склеюю її за допомогою міцелію та надаю їй тим самим нових властивостей. Маю рецепт виробництва на кожен окремий вид целюлози. А під целюлозою ми розуміємо рослини: льон, коноплі або кора дерева, тобто те, чим харчуються гриби в природі. Тож я шукаю речовини з високим вмістом целюлози, потім пропоную її спорам грибів. Вони їдять її та розростаються, створюючи таким чином матеріал. У мене є перевірений рецепт, який я використовую. Але завжди іду на експеримент — використовую целюлозу з іншого географічного регіону, коли маю відрядження чи подорожую. Й захоплено спостерігаю, як поводять себе гриби. Знову ж таки це дуже подібно до готування: ми подорожуємо, коштуємо локальну кухню й бачимо, як на неї реагує наш організм.
ФОТО: instagram / @atelier__dashatsapenko by @evyhachmang.portfolio
Для власного весілля Даша створила сукню з лляного мережива й міцелію. Дизайнерка збирала вінтажне лляне мереживо на блошиних ринках і крафтових ярмарках України. Поєднала біомасу вирощеного міцелію з фрагментами мережива, утворивши суцільне полотно ажурної структури.
Суть такої речі та її цінність — у її унікальності й тимчасовості. Весілля — це емоційний момент, який хочеться прожити глибоко. Коли цей момент закінчується, його хочеться зберегти в пам’яті, а не в шафі.
А траплялося, що помилка ставала поштовхом до нового експерименту чи створення нового матеріалу?
Звісно! Але робота з міцелієм має свою специфіку, бо це завжди трохи експеримент, і якщо в результаті роботи ми отримуємо цупкий матеріал — це вже успіх. Інше питання — естетика. Іноді за протоколом нам необхідно створити білий пухнастий матеріал. Щоб його отримати, має скластися багато факторів.
Але особисто я завжди за експеримент! Мені подобається дозволяти міцелію рости природно — з його текстурами, перепадами, градієнтами. Зберігати його автентичність. Для великого виробництва це не підходить. Воно потребує стандартизації процесу. Але моя логіка така: я працюю з особливим матеріалом, тож нехай кожен виріб буде унікальним! Це не робить мій шлях простішим. (Усміхається.) Але, працюючи з новою естетикою, треба бути чесним в усіх аспектах. У нас є вибір: працювати за знайомою схемою і заганяти малознайомий для публіки матеріал у межі або трішки направити його, дати час і підкреслити те, що він природно дає. І цей шлях мені подобається набагато більше.
ФОТО: instagram / @atelier__dashatsapenko by @kitaeva.cam
Чи слідкуєте ви за дизайнерами, які працюють у цій царині?
Вже понад десять років ми чуємо від великих брендів — Stella McCartney, Balenciaga, Adidas, — що вони переходять на шкіру з міцелію. І є вдалі приклади, як-от модель Frayme Mylo з міцелію від Stella McCartney. Її просто неможливо відрізнити від сумки з натуральної шкіри! У 2024 році на Copenhagen Fashion Week 2024 стокгольмський бренд Deadwood Studios у колаборації з MycoWorks представили тренч зі шкіри з міцелію. Це, безумовно, потужні заяви у модному світі. Та, на мій погляд, цього не достатньо. Ці речі не здатні змінити світогляд. Я ж переконана, що треба змінювати не тільки матеріали, а й естетику.
У своїй практиці я намагаюся створювати дизайн, який відповідає матеріалу. За методами роботи мені дуже подобається Іріс ван Херпен. Вона першою почала використовувати 3D-друк на подіумі. Використовувати новітні технології, співпрацювати з архітекторами, інженерами, науковцями.
З українських дизайнерів можу відзначити TG Botanical, з якими ми робили колаборацію. Вони рухаються у правильному напрямку попри всі труднощі, з якими стикаються дизайнери сталого розвитку.
Загалом мені цікавіше спостерігати не за модою, а за наукою та новітніми технологіями. Мене цікавлять феномени й відкриття, пов’язані не стільки з модою, скільки з мистецьким світом, представники якого мають свіжий та незаангажований погляд.
ФОТО: instagram / @atelier__dashatsapenko by @kitaeva.cam
