Її творчість виходить за межі традиційного дизайну. Українська соціальна дизайнерка, перформерка та дослідниця в сфері біодизайну Даша Цапенко у своїй творчості поєднує науку, мистецтво та екологічні інновації. Вона здобула міжнародне визнання, отримавши «Bio Art and Design Award» у 2020 році.
Даша активно досліджує біоматеріали, зокрема міцелій, і застосовує їх у текстильній та модній індустрії, шукаючи нові шляхи для сталого розвитку. Виставки, організовані Дашею в Бельгії, Німеччині та Нідерландах, є не лише витворами мистецтва, а й потужними меседжами про важливість екології, свідомого споживання та глибших взаємозв’язків між людиною та навколишнім середовищем.
ФОТО: instagram / @atelier__dashatsapenko by @evyhachmang.portfolio
Даша, ви працюєте з біоматеріалами, з якими викликами зазвичай стикаєтеся?
Мій шлях – це суцільний виклик (усміхається). Це й досі нішева сфера, у якій постійно виникають нові питання. Щойно ти впорався з одним, виникає інше. Головним викликом на початку діяльності було створення маркету. Звісно, це може прозвучати дивно, адже ми чуємо про використання біоматеріалів від багатьох брендів і, здається, таке використання у сучасному виробництві вже майже must, але в реальності це не зовсім так. Тож основне завдання тих, хто працює у нашій сфері – це знаходити свого споживача.
Наукові відкриття цікавіші за моду
Звідки у вас інтерес до інноваційних матеріалів?
Основний матеріал, який я використовую, це міцелій. Коли я відкрила його для себе, то зрозуміла, як багато можливостей він дає. Це породжує нескінченну кількість ідей та експериментів. І навіть якщо вони не завжди приносять успішний результат, чудово знати, що ти робиш свій вклад у значно глобальнішу картину. Це дуже мене надихнуло, тому я залишилася у цьому матеріалі. І так як він дуже багатогранний, то в комбінації з ним можна застосовувати багато інших матеріалів і технік. Тож міцелій є незмінною базою вже протягом шести років.
ФОТО: instagram / @atelier__dashatsapenko
Але до нього ви прийшли не одразу?
Я задалася питанням: що ми можемо зробити, щоб змінити ставлення людей до одягу? Я задалася питанням: як ми можемо більше його цінувати та менше купувати? Зазвичай, ми більше цінуємо те, до чого доклали більше зусиль, тим паче створили власними руками… Тож я почала пророщувати одяг. Це було сім років назад. Я ще не була знайома з міцелієм, й почала з рослин. І це була більше мистецька практика, а мені хотілося перейти на шлях виробництва чогось, що не зникає. І міцелій став логічним кроком у виборі матеріалу. Я співпрацювала з вченими у лабораторії і надзвичайно вподобала спосіб роботи: ти ставиш експеримент, і твій наступний крок залежить від його результату. Тож ти не маєш одного рецепту і знаходишся у постійному діалозі з матеріалом. Тоді я навіть не знала до кінця, як застосовувати матеріал, та крок за кроком, моя діяльність стала постійною практикою.
Довгий час моя діяльність сприймалася як експеримент. Та з плином часу стало зрозуміло, що це практика і консистентне виробництво, які можуть існувати довго. Сьогодні коли люди чують, що за матеріал я використовую, і чому я використовую саме його – у них виникає інтерес і бажання стати частиною цієї історії.
Розкажіть, про специфіку роботи з біоматеріалами?
Біодизайн дуже схожий на практику готування їжі. Ти екпериментуєш зі смаками та пропорціями, поки не приходиш до оптимального рецепту. Потім записуєш і повторюєш саме його. У роботі з міцелієм в моді є декілька шляхів.
Перший – застосовути його як мономатеріал. Тобто вирощувати поверхню одягу тільки з міцелію. Другий, який обрала я – застосовувати його як байндер. Тобто, наприклад, працюючи з целюлозою, я склеюю її за допомогою міцелію та надаю їй тим самим нових властивостей. Маю рецепт виробництва на кожен окремий вид целюлози. А під целюлозою ми розуміємо рослини – льон, конопля або кора дерева, тобто те, чим харчуються гриби в природі. То ж я шукаю речовини з високим вмістом целюлози, потім пропоную її спорам грибів. Вони їдять її та розростаються, створюючи таким чином матеріал. У мене є перевірений рецепт, який я використовую. Але я завжди іду на експеримент – використовую целюлозу з іншого географічного регіону, коли маю відрядження чи подорожую. Й захоплено спостерігаю, як поводять себе гриби. Знову ж таки, це дуже подібно до готування: ми подорожуємо, коштуємо локальну кухню й бачимо як на неї реагує наш власний організм.
ФОТО: instagram / @atelier__dashatsapenko by @evyhachmang.portfolio
Для власного весілля Даша створила сукню з лляного мережива й міцелію. Дизайнерка збирала вінтажне лляне мереживо на блошиних ринках і крафтових ярмарках України. Поєднала біомасу вирощеного міцелію з фрагменти мережива, утворивши суцільне полотно ажурної структури.
Суть такої речі і її цінність – у її унікальності й тимчасовості. Весілля – це емоційний момент, який хочеться прожити глибоко. Коли цей момент закінчується, його хочеться зберегти в пам’яті, а не в шафі
А траплялося, що помилка ставала поштовхом до нового експерименту чи створення нового матеріалу?
Звісно! Але робота з міцелієм має свою специфіку, бо це завжди трохи експеримент і якщо в результаті роботи ми отримуємо цупкий міцний матеріал – це вже успіх. Інше питання – естетика. Іноді за протоколом нам необхідно створити білий пухнастий матеріал. Щоб його отримати має скластися багато факторів.
Але особисто я завжди за експеримент! Мені подобається дозволяти йому рости природно – з його текстурами, перепадами, градієнтами. Зберігати його автентичність. Для великого виробництва це не підходить. Воно потребує стандартизації процесу. Але моя логіка така: я працюю з особливим матеріалом, то ж нехай кожен виріб буде унікальним! Це не робить мій шлях простішим (усміхається). Але працюючи з новою естетикою, треба бути чесним в усіх аспектах. У нас є вибір – працювати за знайомою схемою і заганяти малознайомий для публіки матеріал у рамки, або трішки направити його, дати час і підкреслити те, що він природно дає. І цей шлях мені подобається набагато більше.
ФОТО: instagram / @atelier__dashatsapenko by @kitaeva.cam
Чи слідкуєте ви за дизайнерами, які працюють у цій царині?
Вже понад десять років ми чуємо від великих брендів – Stella McCartney, Balenciaga, Adidas, що вони переходять на шкіру з міцелію. І є вдалі приклади, як модель Frayme Mylo з міцелію від Stella McCartney. Її просто неможливо відрізнити від сумки з натуральної шкіри! У 2024 році на Copenhagen Fashion Week 2024 стокгольмський бренд Deadwood Studios у колаборації з MycoWorks представили тренч зі шкіри з міцелію. Це безумовно, потужні заяви у модному світі. Та, на мій погляд, цього не достатньо. Ці речі не здатні змінити світогляд. Я ж переконана, що треба змінювати не тільки матеріали, а й естетику.
У своїй практиці я намагаюся створювати дизайн, який відповідає матеріалу. За методами роботи мені дуже подобається Іріс ван Херпен. Вона першою почала використовувати 3D-друк на подіумі. Використовувати новітні технології, співпрацювати з архітекторами, інженерами, науковцями.
З українських дизайнерів можу відзначити TG Botanical, з якими ми робили колаборацію. Вони рухаються у правильному напрямку, незважаючи на всі труднощі, з якими стикаються дизайнери сталого розвитку.
Загалом, мені цікавіше спостерігати не за модою, а за наукою та новітніми технологіями. Мене цікавлять феномени і відкриття, пов’язані не стільки з модою, скільки з мистецьким світом. Його представники якого, мають свіжий та незаангажований погляд.
ФОТО: instagram / @atelier__dashatsapenko by @kitaeva.cam
