Сьогодні Ґлен Павелл здається втіленням тієї самої «американської мрії», де бездоганна посмішка й атлетична статура миттєво конвертуються в багатомільйонні контракти. Проте за фасадом легкого успіху ховаються роки виснажливих кастингів і довга черга за визнанням, яку він терпляче вистояв разом з іншими зірками свого покоління. Його злет не був випадковим: Павелл майстерно віднайшов свою нішу між класичною мужністю олдскульних героїв та самоіронічною вразливістю, яка так імпонує сучасному глядачеві.
Приводом для нашої розмови стала гучна прем’єра від студії A24 — чорнокомедійний трилер «Мисливець за спадком». У стрічці Ґлен приміряє на себе образ авантюриста, що змагається за колосальні статки, демонструючи майстер-клас із соціального альпінізму та харизматичного підступництва.
Про те, як не втратити себе в гонитві за привілеями та чому в Голлівуді варто бігти лише власну дистанцію, актор щиро розповів в ексклюзивному інтерв’ю.
Ґлене, розкажіть про фільм «Мисливець за спадком» і чим вас привабив цей проєкт?
Я — справжній кіноман, тож, коли мені запропонували знятися у фільмі за мотивами детективної комедії «Добрі серця і корони», хіба можна було відмовитися! (Йдеться про легендарний британський фільм 1949 року, включений журналом Time у добірку 100 найкращих кінострічок всіх часів; він розповідає про Луї Д’Аскойна Мадзіні — сина жінки, котрої зреклася аристократична родина через її шлюб з простолюдином. Після смерті матері Луї вирішує захопити сімейне герцогство, вбивши вісьмох родичів, що стоять перед ним у черзі на спадкування титулу. — Ред.).
Але ж «Мисливець за спадком» — це не дослівний римейк «Добрих сердець і корон»?
Так, режисер і сценарист Джон Паттон Форд створив власну історію. Він переніс події у наш час, змінив формат омріяного спадку — тепер це не герцогство, а $28 млрд. А ще зменшив число моїх потенційних жертв: тепер їх не вісім, а лише сім! (Посміхається.)
Мого героя звати Беккет Редфеллоу, і він має намір будь-що повернути багатомільярдний сімейний статок, у якому відмовили його матері. Він майстерно інсценує «нещасні випадки», внаслідок яких його родичі мруть один за одним. Проте згодом Беккета все ж наздоганяють сумніви: чи справді його помста така шляхетна й виправдана, як він вважав спочатку?
І хто або що змушує його почати сумніватися?
Насамперед його дівчина Рут (Джессіка Генвік, відома за серіалом «Гра престолів». — Ред.) Вона — справжній янгол, для якого гроші нічого не значать. Але водночас у житті мого героя з’являється його колишня Джулія (Маргарет Кволлі, «Субстанція»), для якої гроші — пріоритет, вартий будь-чого.
Розпочинаючи роботу над цим фільмом, я вже був великим фанатом Джона як режисера завдяки його попередньому фільму «Злочинниця Емілі», але, сівши поруч із Джоном на знімальному майданчику «Мисливця за спадком», я став фанатом і його самого як людини. А потім захопився тим, що він планував зробити з цим фільмом. Те кіно, про яке говорив Джон — на рівні тону та смаку, — було чимось таким, чого я раніше на ринку не бачив. Це як «Одинадцять друзів Оушена», але з убивствами. Це рок-н-рол. Це зухвало!
Вочевидь, вашому герою буде непросто…
Однозначно. Але в цьому й полягає цікавість! Знаєте, у мене вдома є дошка для бінго з ролями, які я хочу зіграти. І там був герой, дуже схожий на Беккета.
Тобто це така буквальна дошка візуалізації з конкретними ролями?
Майже. Іноді там справді абсолютно конкретні ролі, але частіше — певні типажі персонажів, яких я б хотів втілити. Там, наприклад, були такі герої, яких я потім зіграв у фільмі «Смерчі», у «Топ Ґан: Меверік». Ще я завжди хотів зіграти сенатора або президента, але поки не склалося. А також на цій дошці є такі ролі-архетипи, як Патрік Бейтман з «Американського психопата» та Тревіс Бікл з «Таксиста», і мені здається, що роль Беккета Редфеллоу — це щось середнє між цими двома.
В кінобізнесі недостатньо бути просто хорошим — треба бути ще й дуже везучим.
Останніми роками ви буквально усюди: «Топ Ґан: Меверік», «Люблю тебе ненавидіти», «Смерчі», «Людина, що біжить», тепер — «Мисливець за спадком». Але ваш шлях до успіху був непростим і довгим, чи не так?
Авжеж. У моїй кар’єрі був тривалий період, коли я раз у раз думав: «Чи отримаю я взагалі колись свій шанс?»
Чому так?
Я справді відчуваю, що багато всього в Голлівуді залежить від того, які актори зараз у моді. Раптом, коли «вистрілює» Роберт Паттінсон, всі кажуть: «Ми хочемо похмурий типаж на кшталт Роберта Паттінсона». І всі починають писати сценарії саме під цей образ.
Думаю, поворотним моментом для мене — точніше, мого типажу — став 2014 рік, коли Кріс Пратт у «Вартових Галактики» змінив образ головного героя, запровадивши моду на м’язистих, але трохи дуркуватих хлопців. Ці хлопці на екрані можуть і побитися, і вдало пожартувати, і я — саме такий. Мені здається, саме тоді я нарешті відчув ґрунт під ногами.
У ранні голлівудські роки я часто зустрічав одних і тих самих акторів у залі очікування перед пробами: Педро Паскаля, Остіна Батлера, Тейлора Кітча. Ми всі наче чекали на свій час… Парадокс кінобізнесу полягає в тому, що ти маєш бути надзвичайно конкурентним, але водночас це… не у твоїй владі. І після чергової відмови я мусив просто спокійно казати собі: «Я зробив усе, що міг, просто не судилося».
У всьому цьому однозначно є елемент гри. Мені дуже рано стало зрозуміло, що це не меритократія, і я досі так вважаю. Я все ще вірю, що роботу не обов’язково отримує найкращий хлопець. Найчастіше все зводиться до низки факторів поза вашим контролем, як-от ваше місце в ієрархії акторів певного типу і те, який саме тип акторів цікавить людей у цей конкретний момент. Тож недостатньо бути просто хорошим — треба бути ще й дуже удачливим.
Знаєте, Дензел Вашингтон, з яким я працював у фільмі «Великі сперечальники», якось дав мені пораду, яку я досі згадую. Він сказав: «Ти біжиш власну дистанцію. Не дивися на інші доріжки». Так я і намагаюся робити.
В інтерв’ю ви неодноразово згадували про поради, які отримали від ще однієї суперзірки — Тома Круза. Можете розповісти докладніше?
Я дуже багато чого від нього навчився на знімальному майданчику «Топ Ґан: Меверік», і ми справді заприятелювали. Том «зуби з’їв» на екшен-блокбастерах ще на початку 2000-х, тож я радився з ним, коли працював над «Смерчами». Том пояснив мені: щоб екшен-фільм став світовим хітом, ти маєш транслювати універсальні емоції, влучати в тривоги, близькі кожному. Можна подивитися великий фільм-катастрофу і сказати: «О, круто, світ любить фільми про катастрофи!» Ні. Річ у тому, ким ми є перед обличчям катастрофи і якими є людські інстинктивні реакції в такій ситуації. Як «посадити» глядача в кабіну пілота винищувача? Як змусити глядача в кінозалі відчути себе на відкритій землі перед обличчям торнадо? Оце ключові питання.
Коли я готувався до ролі у фільмі «Людина, що біжить», то знову звернувся до Тома. Але більшість порад, які я від нього отримав, стосувалася того, як банально не загинути на цих зніманнях. (Сміється.) Реальність така, що на планеті є, мабуть, лише одна людина, яка може дати такого роду поради, і це Том Круз. І те, що він зараз на відстані одного дзвінка і завжди готовий взяти слухавку, — це неймовірно! (Посміхається.)
