Сьогодні Ґлен Павелл здається втіленням тієї самої «американської мрії», де бездоганна посмішка та атлетична статура миттєво конвертуються у багатомільйонні контракти. Проте за фасадом легкого успіху ховаються роки виснажливих кастингів та довга черга за визнанням, яку він терпляче вистояв разом із іншими зірками свого покоління. Його злет не був випадковим: Павелл майстерно віднайшов свою нішу між класичною мужністю олдскульних героїв та самоіронічною вразливістю, яка так імпонує сучасному глядачеві.
Приводом для нашої розмови стала гучна прем’єра від студії A24 – чорнокомедійний трилер «Мисливець за спадком». У стрічці Ґлен приміряє на себе образ авантюриста, що змагається за колосальні статки, демонструючи майстер-клас із соціального альпінізму та харизматичного підступництва.
Про те, як не втратити себе у гонитві за привілеями та чому в Голлівуді варто бігти лише власну дистанцію, актор щиро розповів в ексклюзивному інтерв’ю.
Ґлене, розкажіть про фільм «Мисливець за спадком» і чим вас привабив цей проєкт?
Я – справжній кіноман, тож коли мені запропонували знятися у фільмі за мотивами «Добрих сердець і корон», хіба можна було відмовитися! («Добрі серця і корони» – легендарний британський фільм 1949 року, включений журналом Time у добірку топ-100 найкращих кінострічок всіх часів; він розповідає про Луї Д’Аскойна Мадзіні, сина жінки, котрої зреклася аристократична родина через її шлюб з простолюдином. Після смерті матері Луї вирішує захопити сімейне герцогство, вбивши вісьмох родичів, що стоять перед ним у черзі на спадкування титулу, – ред.).
Але ж «Мисливець за спадком» – це не дослівний римейк «Добрих сердець і корон»?
Так, режисер і сценарист Джон Паттон Форд створив власну історію. Він переніс події у наш час, змінив формат омріяного спадку – тепер це не герцогство, а $28 млрд. А ще зменшив число моїх потенційних жертв: тепер їх не вісім, а лише сім! (Посміхається).
Мого героя звати Беккет Редфеллоу, і він має намір будь-що повернути багатомільярдний сімейний статок, у якому відмовили його матері. Він починає організовувати хитрі «нещасні випадки», внаслідок яких родичі мруть один за одним. Але з часом Беккет починає замислюватися, чи справді його помста така благородна і виправдана, як йому здавалося на початку.
І що змушує його почати сумніватися?
Першою чергою – вплив його дівчини, Рут (Джессіка Генвік, серіал «Гра престолів», – ред.) Вона – справжній янгол, для якого гроші нічого не значать. Але з іншого боку поруч із моїм героєм з’являється його колишня Джулія (Маргарет Кволлі, «Субстацнія»), для якої якраз гроші – головний пріоритет, вартий будь-чого.
Розпочинаючи роботу над цим фільмом, я вже був великим Джона як режисера завдяки його попередньому фільму «Злочинниця Емілі», але сівши поруч із Джоном на знімальному майданчику, я став фанатом і його самого як людини. А потім – захопився тим, що він планував зробити з цим фільмом. Те кіно, про яке говорив Джон – на рівні тону та смаку – було чимось таким, чого я раніше не бачив на ринку. Це – як «Одинадцять друзів Оушена», але з убивствами. Це рок-н-рол. Це зухвало!
Вочевидь, вашому герою буде непросто…
Однозначно. Але в цьому й полягає цікавість! Знаєте, у мене вдома є дошка для бінго з ролями, які я хочу зіграти. І там був герой, дуже схожий на Беккета.
Тобто це така буквальна дошка візуалізації з конкретними ролями?
Майже. Іноді там справді абсолютно конкретні ролі, але частіше – певні типажі персонажів, яких я б хотів втілити. Там, наприклад, були такі герої, яких я потім зіграв у фільмі «Смерчі», у «Топ Ґан: Меверік». Ще я завжди хотів зіграти сенатора або президента, але поки не склалося. А також на цій дошці є такі ролі-архетипи, як Патрік Бейтман з «Американського психопата» та Тревіс Бікл з «Таксиста», і мені здається, що роль Беккет Редфеллоу – це щось середнє між цими двома.
В кінобізнесі недостатньо бути просто хорошим – треба бути ще й дуже везучим
Останніми роками ви буквально усюди: «Топ Ґан: Меверік», «Люблю тебе ненавидіти», «Смерчі», «Людина, що біжить», тепер – «Мисливець за спадком». Але ваш шлях до успіху був непростим і довгим, чи не так?
Авжеж. В моїй кар’єрі був тривалий період, коли я раз у раз думав: «Чи отримаю я взагалі колись свій шанс?».
Чому так?
Я справді відчуваю, що багато всього в Голлівуді залежить від того, які актори зараз у моді. Раптом, коли «вистрілює» Роберт Паттінсон, всі кажуть: «Ми хочемо похмурий типаж на кшталт Роберта Паттінсона». І всі починають писати сценарії саме під цей образ.
Думаю, поворотним моментом для мене – мого типажу – став 2014 рік, коли Кріс Пратт у «Вартових Галактики» змінив образ головного героя, запровадивши моду на м’язистих, але трохи дуркуватих хлопців. Ці хлопці на екрані можуть і побитися, і вдало пожартувати, і я – саме такий. Мені здається, саме тоді я нарешті відчув ґрунт під ногами.
У ранні голлівудські роки я часто зустрічав одних і тих самих акторів у залі очікування перед пробами: Педро Паскаля, Остіна Батлера, Тейлора Кітча. Ми всі наче чекали на свій час… Парадокс кінобізнесу полягає в тому, що ти маєш бути надзвичайно конкурентним, але водночас це… не в твоїй владі. І після чергової відмови я мусив просто спокійно казати собі: «Я зробив усе, що міг, просто не судилося».
У всьому цьому однозначно є елемент гри. Мені дуже рано стало зрозуміло, що це не меритократія, і я досі так вважаю. Я все ще вірю, що роботу не обов’язково отримує найкращий хлопець. Найчастіше усе зводиться до низки факторів поза вашим контролем, як-от ваше місце в ієрархії акторів певного типу і те, який саме тип акторів цікавить людей у цей конкретний момент. Тож недостатньо бути просто хорошим – треба бути ще й дуже везучим.
Знаєте, Дензел Вашингтон, з яким я працював у фільмі «Великі сперечальники», якось дав мені пораду, яку я досі згадую. Він сказав: «Ти біжиш власну дистанцію. Не дивися на інші доріжки». Так я і намагаюся робити.
В інтерв’ю ви неодноразово згадували про поради, які отримали від ще однієї суперзірки – Тома Круза. Можете розповісти докладніше?
Я дуже багато чому від нього навчився на зйомках «Топ Ґан: Меверік», і ми справді заприятелювали. Том «зуби з’їв» на екшен-блокбастерах ще на початку 2000-х, тож я радився із ним, коли працював над «Смерчами». Том пояснив мені: щоб екшен-фільм став світовим хітом, ти маєш транслювати універсальні емоції, влучати в тривоги, близькі кожному. Можна подивитися великий фільм-катастрофу і сказати: «О, круто, світ любить фільми про катастрофи!». Ні. Справа в тому, ким ми є перед обличчям катастрофи і якими є людські інстинктивні реакції в такій ситуації. Як «посадити» глядача в кабіну пілота винищувача? Як змусити глядача в кінозалі відчути себе на відкритій землі перед обличчям торнадо? Оце ключові питання.
Коли я готувався до ролі у фільмі «Людина, що біжить», то знову звернувся до Тома. Але більшість порад, які я від нього отримав, стосувалася того, як банально не загинути на цих зніманнях (Сміється). Реальність така, що на планеті є, мабуть, лише одна людина, яка може дати такого роду поради, і це – Том Круз. Тому той факт, що він зараз на відстані одного дзвінка і завжди готовий взяти слухавку, – чесно, це неймовірно! (Посміхається).
