Художниця Ельзара Юсуфова належить до покоління митців, які формують нову мову сучасного імпресіонізму в глобальному контексті. Працюючи у США, вона створила впізнаваний стиль, у якому архітектурна дисципліна поєднується з ліричною емоційністю кольору. У розмові з Harper’s Bazaar Ельзара поділилася своїм творчим шляхом, джерелами натхнення та баченням ролі мистецтва у сучасному світі.
Освіта в архітектурному університеті надала її живопису відчуття простору та гармонії, а навчання і багато років дослідження технік європейського імпресіонізму - сміливість експериментувати з кольором. Вона поєднує структурність архітектури з емоційністю пензля.
Мова образів і простору
У роботах Юсуфової поєднуються фігуративність і абстракція. На її полотнах з’являються жінки у національних одягах, показані майже абстрактно: лише натяк на форму, лінія силуету, рух тканини, відблиск світла на щоках. Вона не малює портрети — вона створює присутність. Кримськотатарські орнаменти утворюють підшар її композицій — як пам’ять, що не зникає, а трансформується у форму.
Для створення своїх полотен Юсуфова використовує багатошарову техніку: поєднує прозорі лесіровки з енергійним мазком, досягаючи ефекту глибини, руху та світла. Її живопис живе у взаємодії фактури й повітря, де кожен шар фарби звучить як подих.
«Я передаю через живопис те, що важко сказати словами — боротьбу характерів, внутрішню ніжність, і водночас неспроможність іноді висловити емоції в середовищі, де це не прийнято», — говорить художниця.
Пейзажі Ельзари — ще одна мова її живопису. На полотнах можна побачити мінарети, білих верблюдів у мареві, туманні обрії Сходу — сцени, які існують десь між реальністю й уявою. Її кольори сміливі: рожеві, бірюзові, глибокі охри з відблисками перламутрового світла. «Кажуть, рожевий притуплює агресію, — усміхається художниця. — Мабуть, тому я його так люблю».
Мистецтво як простір діалогу
Половину часу художниця присвячує живопису, а іншу — навчанню. Вона викладає сучасний імпресіонізм у провідних арт-центрах Сент-Луїса — COCA та St. Louis Artists Guild, а також розвиває власну школу Youth Art School, яку заснувала два роки тому.
«Коли я відкривала школу, — каже Ельзара, — я навіть не очікувала, що стільки студентів захочуть вивчати саме сучасний імпресіонізм. Попит виявився набагато більшим, ніж я могла уявити. Люди тягнуться до живого кольору, руху пензля, відчуття світла.»
Сьогодні у школі навчається понад 50 учнів різного віку — від дітей до дорослих. В її класах панує атмосфера дослідження: студенти вчаться спостерігати за світлом, кольором і ритмом руху, перш ніж братися до сюжету.
Її внесок у мистецьку освіту помітний не лише у регіоні, а й на ширшому рівні: вона прищеплює американським студентам чутливість і бачення, властиві східноєвропейській школі, поєднуючи академічну базу з емоційною свободою імпресіонізму, це стало прикладом того, як європейська художня школа може інтегруватися у американську освіту.
«В американській системі художньої освіти часто бракує уваги до відчуття кольору та світла, — зазначає художниця. — Тут дуже розвинена свобода творчості, але іноді втрачається сама основа — спостереження, глибина форми, бачення структури. Я намагаюся поєднати ці підходи, створити діалог між традицією і сучасністю.»
Від Сент-Луїса до Чикаго
Сьогодні Юсуфова бере участь у численних виставках і арт-ярмарках у США, а наступного року готує персональну виставку в Чикаго — подію, що стане підсумком її американського періоду.
«Для мене це важлива точка у розвитку — не лише творчому, а й особистому. Вона підсумовує кілька років роботи в новій країні, у зовсім іншому культурному середовищі. До експозиції увійдуть близько двадцяти полотен, створених у США: від камерних портретів до великих пейзажів. У цих роботах я досліджую тему світла як емоційного простору. Ця виставка для мене про шлях, який змінює не лише палітру, а й спосіб бачити та реагувати на життя. Народження дитини й сімейний досвід також зробили мою чутливість глибшою — у кольорі, у темах, у самому ставленні до процесу», — говорить Ельзара.
Її роботи — це не лише візуальна історія про культуру й емоції. Це пошук балансу між пам’яттю і сучасністю, між кольором і мовчанням — прагнення бачити власний ріст і глибше розуміти живопис як шлях.
Її місія — показати, що мистецтво може бути особистим і водночас універсальним, здатним поєднувати Схід і Захід у мовчазному діалозі кольору та світла.
«Я часто відчуваю цей стан. Його важко пояснити словами. Це момент, коли все стихає, і залишається тільки рух руки, дихання і мазок. Це схоже на молитву, на ритуал. Ти ніби розчиняєшся у фарбі й у світлі, і саме тоді народжується найчесніше», — говорить художниця.
БЛІЦ
Улюблений художник: Анрі Матісс, Клод Моне, Ай Вейвей, Марина Абрамович.
Улюблені роботи: у Марини Абрамович “The Artist Is Present” і “Rhythm 0” — вони про межі, присутність і чесність. У Клода Моне “Water Lilies” і “Impression, Sunrise”, бо це відчуття світла, яке живе поза часом.
Улюблений напрям у мистецтві: живопис — класика, але близьке й усе інше, що говорить мовою щирості: імпресіонізм, концептуальне мистецтво, перформанс.
Улюблений музей/галерея: The Met (Metropolitan Museum of Art) у Нью-Йорку.
Улюблений фільм про мистецтво: «Гордість і упередження». Він про любов, але любов теж мистецтво.
Улюблені кольори: сірий, сріблястий і відтінки рожевого.
Самореалізація, слава, гроші - розставте в порядку пріоритетності: самореалізація, гроші, слава.
З ким із митців або відомих людей ви б хотіли зустрітися? Із Амедео Модільяні, щоб поговорити про красу і самотність, і, можливо, з Клодом Моне — про світло, що не закінчується.
Малювання — це дар чи ремесло? Спочатку ремесло, постійна праця, спостереження, дисципліна. Потім, мабуть, дар — здатність відчувати і бачити інакше.
Опишіть своє мистецтво кількома словами: світле, іноді тривожне і часто трохи рожеве.
Якби не мистецтво, то… Я би робила щось, пов’язане з турботою про інших або створенням чогось нового, роботи, де є прояв себе.
