Жанна Кадирова — одна з найвідоміших українських сучасних художниць, володарка Національної премії імені Тараса Шевченка в галузі візуального мистецтва та інших престижних нагород, яка цього року представить Україну на Венеційській бієнале з проєктом «Гарантії безпеки».
Мисткиня була учасницею групи «Р.Е.П.» («Революційний Експериментальний Простір»), яка сформувалася під час Помаранчевої революції й осмислювала демократичні зміни в країні. Роботи Жанни Кадирової експонувалися у провідних міжнародних інституціях, зокрема у Центрі Жоржа Помпіду, Музеї Людвіга, музеї Альбертінум та багатьох інших.
Художниця продовжує послідовно працювати з темами української ідентичності та історії, екології, війни та її довготривалого впливу, з національними символами, що знаходять нове трактування, та поглиблювати знання закордонних глядачів про події в Україні і локальний контекст.
У рубриці «Авторський почерк» мисткиня докладніше розказала редакції про свій проєкт «Ліс» (The Forest), який наприкінці січня представили на фестивалі CTM у Берліні. Докладніше про інсталяцію, що документує наслідки підриву дамби Каховської ГЕС, звертається до минулого регіону та міркує про його майбутнє — читайте в нашому матеріалі.
Відеоінсталяція «Ліс» (The Forest)
З чого почалася та як тривала робота над інсталяцією? Наскільки важко для вас було її втілити технічно?
Робота над проєктом «Ліс» (The Forest) почалася близько двох років тому, наіть дещо більше. Він був підтриманий містом Гельсінкі в рамках ініціативи IHME Helsinki Commission. Перші розмови відбулися наприкінці 2023 року, це була дискусія та знайомство з інституцією, спілкування з кураторкою Паулою Топпіла і запрошення представити роботу в Гельсінкі. Місто раз на рік фінансує один артпроєкт і я була обрана на 2025-й.
У 2024-му була погоджена концепція і наприкінці літа я встановила інсталяцію човна фізично на території дна Каховського водосховища, неподалік Хортиці. Партнерами цього проєкту виступили Запорізька міська рада, Департамент культури і туризму міста, а також Національний заповідник «Хортиця».
У серпні 2025 року роботу представили в Гельсінкі, потім у Польщі, Німеччині і, звісно, в Запоріжжі — тут була показана дещо скорочена версія, адже місцеві глядачі добре знають контекст. Фінансову підтримку забезпечила фінська сторона, а в технічній реалізації: пошук човна, його доставка, встановлення, документування, допомогли запоріжці. Мені дуже приємно, що проєкт підтримали і його вдалося реалізувати так швидко і на такій «гарній хвилі». Всім було цікаво, всі розуміли важливість ініціативи. Для мене була цінною місцева залученість, адже в Запоріжжя я приїздила на короткі терміни (3-4 дні) і самій все організувати було б нереально, а так все вдалося.
Чи одразу виник в уяві образ човна, що виглядає як скульптурний об’єкт?
Так, це інсталяція, поетичний образ, що виник в процесі підготовки проєкту, вивчення матеріалів та спілкування з науковцями. Це дворічна робота, що складається з багатьох різних аспектів.
Човен встановлено на тій самій висоті, де була вода, — з думкою, що він міг колихатися на хвилях водосховища, а тепер колишеться на хвилях лісу, що проріс на його дні. Це образ, який ми документуємо протягом дня, місяця, року — в різних форматах. Є відео на 13 хвилин, де проходить цілий рік, а є відео на годину, де проходить місяць і кожна доба займає 2 хвилини екранного часу. А також є серія фотографій, створених на камеру-обскура — це був аналоговий спосіб фіксації.
З цим проєктом я спостерігаю в різний спосіб за тим, як росте найбільший молодий ліс в Європі, що займає площу близько 200 тисяч гектарів, як він змінюється від сезону до сезону.
Відеоінсталяція «Ліс» (The Forest)
Ландшафт місцевості сильно змінився після підриву Каховської ГЕС. Що вас у ньому цікавить найбільше?
Насправді я в цьому проєкті звертаюся не тільки до сьогодення, а й до минулого та майбутнього. Минуле — це час до побудови дамби Каховської ГЕС. Період, коли в цій місцевості був Великий Луг — величезні плавні, що оточували гирло Дніпра. На берегах цього лісу споконвіку жили люди. Те, що побудовано зараз у Хортиці — це збірний історичний образ, а усі Запорозькі січі якраз базувалася на території, де побудували Каховське водосховище, і вони були знищені. Були знищені населені пункти, козацькі цвинтарі, кургани і капища, пам'ятки Литовської доби.
Одна з ключових ідей полягає в тому, що насилля почалося не з підривом дамби, а з її створенням. Це були важливі місця для самоідентифікації українців, нашої нації і культури, і вони були програмно зруйновані — на це була отримана персональна вказівка від Сталіна. Тоді був знищений унікальний реліктовий ліс. Працюючи на цій території, я знаходила пні, які вціліли на дні. Вони не зникли за ці 70 років, і в діаметрі вони по три метри. На жаль, те, що ми бачимо зараз — це вже інше, це монокультурний вербовий ліс, а раніше це були дуби, тополі, верби, що більш цінно для екосистеми.
Також я міркую в інсталяції про майбутнє. Гігантський ліс, який росте зараз, має багато проблем. По-перше, наш фронт проходить через нього. Він мінується, неможливо досліджувати спадщину, яка з'явилася на поверхні після того, як вода пішла. Це небезпечно, тут літають дрони, закладені міни, які вростають у коріння і коли вони вибухнуть — не відомо.
Крім того, я показую відеодокументацію про те, як відбувалася евакуація людей, коли села були затоплені після підтриву дамби. І це теж частина екологічної та гуманітарної катастрофи.
Відеоінсталяція «Ліс» (The Forest)
Як ви вважаєте, чи є шанс відновити ту екосистему, що було зруйнована в XX столітті при будівництві дамби?
Я не впевнена, що можна відновити екосистему, тому що зараз росте зовсім інший ліс, але в будь-якому разі ведеться дискусія про те, чи варто відбудувати дамбу, чи ні. Повертаючись до проєкту, який був представлений в Гельсінкі, ми спеціально обрали місцем для його презентації парову фабрику, що працювала за рахунок дамби на річці Вантаа. Жителі міста прийняли рішення демонтувати цю дамбу і повернути ріку в її природнє русло. Це популярна тенденція в Європі, адже від цього змінюється мікроклімат навколо.
Зараз, звичайно, ніхто не буде відбудовувати дамбу Каховської ГЕС, але треба розробляти концепції на майбутнє. Є можливість зробити судоходним Дніпро аж до низу, створивши канал. В залежності від того, як буде розвиватися ситуація на фронті, я думаю, будуть прийматися більш сучасні рішення.
Якими були ваші особисті відчуття під час перебування в цьому місці поблизу Хортиці?
Під час роботи над проєктом я краще познайомилася з містом Запоріжжя, що стало одним із найулюбленіших, та з Хортицею, яку я обожнюю. Я побачила та дізналася багато нового, заглибившись в локальний контекст. Це одне з найважливіших місць для історії України. Мальовнича краса, цей клімат і широкі простори підштовхують мене їздити туди далі й далі, знову і знову. Радію, коли маю змогу бути тут. Мені дуже приємно повертатися. Я не знала, що мене так вразять ці землі, і я відчую таку спорідненість з ними. Це неймовірний досвід.
Відеоінсталяція «Ліс» (The Forest)
Якою була реакція європейських глядачів на цю роботу?
Хтось з глядачів чув про підрив дамби, але не знає про історію території до та що відбулося після. Вони просто в шоці, коли бачать кадри з дрона, що демонструють безмежний ліс, який росте на місці водосховища. Вони не розуміють масштаби нашої країни і важливо доносити їм цю інформацію. Але європейські глядачі мають досвід і звикли до того, що часто сучасне мистецтво — це довгі тексти і багато відео, коли треба зануритися в контекст.
На виставці в Берліні було дуже багато гарних відгуків, як і в Гельсінкі. Люди зверталися з теплими словами і дякували за те, що ми розповіли їм цю історію. Проєкт продовжують запрошувати — наступний його розділ плануємо показати у Львівському муніципальному мистецькому центрі. Це відбудеться вже після Венеційської бієнале, де я буду представляти Україну з проєктом «Гарантії безпеки» — у Національному павільйоні презентують мою скульптуру «Олень», що була евакуйована з Покровська, та інші супутні матеріали.
Не тільки європейським, а й українським глядачам треба бачити, що в прифронтових місцях працювати важливо і можливо; що мистецтво створюється на актуальні теми і вони можуть розкриватися не тільки в новинах, а й через поетичні образи, відео, фото та різні медіа.
Текст: Катя Теллер
