Режисерка Тоня Ноябрьова добре відома глядачам за стрічками «Герой нашого часу» і «Ти мене любиш?», що демонструють її унікальне почуття гумору, вміння говорити про події української історії та наше сьогодення з щирістю і теплотою, навіть коли важко.
Уже 25 березня режисерка представить свій новий проєкт — документальний фільм «Весна-літо», спродюсований школою SKVOT. Героями стрічки стали українські дизайнери, які розказали про початок свого шляху, розвиток власних брендів, співпрацю зі світовими зірками, знакові колекції та роботу в умовах війни.
У межах рубрики «Авторський почерк» режисерка стрічки Тоня Ноябрьова поділилася з редакцією деталями проєкту: розповіла про ексклюзивні архівні матеріали та інтервʼю героїв; про сенси, закладені в назві «Весна-літо», власні стосунки з українською фешн-індустрією та ключову ідею фільму.
На сторінці фільму є теза, що він не про красивий одяг, а про національну ідентичність. У чому, на вашу думку, розкривається цей унікальний національний характер і креативність?
Коли мені надійшла пропозиція від SKVOT зняти фільм про український фешн, для мене було важливо знайти те ядро, що дозволить нам не просто розказати про моду, а створити певну драматургію. Мені не цікаво було робити енциклопедію, YouTube-подкаст чи інфопродукт. Мені потрібні були людські історії, бо як режисерка кіно, я вважаю, що нічого ціннішого й прекраснішого не існує.
Я товаришую з багатьма з наших героїв та знаю, наскільки важкий шлях українські дизайнери проходять під час війни, і при цьому мають шалені успіхи. Щодня ми це бачимо — то Іван Фролов одягає Дженіфер Лопес, то Руслан Багінський створює капелюхи для туру Beyoncé. Це божевілля в хорошому сенсі. Українських дизайнерів починають все більше визнавати та любити — триває війна, а вони підкорюють світ. Мені було цікаво показати цей парадокс, нагадати глядачам про ті труднощі, які долають наші герої. Це вражає. Тож це фільм не про моду, а про фантастичні історії.
Картина отримала назву «Весна-літо», що нагадує нам про модні колекції spring-summer. Чи є в назві інші, приховані сенси?
Назву «Весна-літо» придумала наша продюсерка Інна Чут, CEO школи SKVOT. Вона озвучила її буквально на першій зустрічі, коли ще навіть не було сформованої концепції фільму. Вона дуже влучна, адже «Весна-літо» — це не тільки про колекції. Це про надію та відродження — саме ці сенси ми закладали у стрічку, про них говорять і наші герої-дизайнери. Це про погляд у майбутнє з посмішкою та наснагою. Не стільки про пори року, як про відчуття, яке виникає у людини, коли вона чує ці слова.
На вашу думку, наскільки загалом для українських дизайнерів актуальна ця усталена сезонність фешн-світу, його швидкий темп і прагнення постійно дивувати та створювати нове, особливо в умовах війни?
Я думаю, що в українських дизайнерів дещо інша установка. Звісно, є сезонність і необхідність встигнути з колекцією, але їм доводиться працювати втричі, в чотири, в десять разів інтенсивніше, наполегливіше і впертіше, щоб витримувати конкуренцію зі світовими брендами в умовах війни. Затримки з поставками тканини, відключення світла, пошук генераторів, постійні обстріли. Я не знаю, як вони тримаються. Очевидно, що мова йде не тільки про таймінг у фешн-індустрії, а про те, щоб вижити і зберегти свою справу. Наші дизайнери вже загартовані та готові до всього. Це просто космічні люди. Чесно, їх можна відправити в космос — вони і там впораються.
До стрічки увійшли не тільки інтерв’ю з дизайнерами, а й архівні кадри з 1990-х, з минулих колекцій Litkovska, Bevza, Anna October. Що для вас особисто стало відкриттям при перегляді цих матеріалів? Чи дали вони якесь нове розуміння української фешн-індустрії?
У нас було більше ніж 300 годин матеріалу, з яких ми мали обрати півтори години для свого фільму. Не побоюся сказати, що ніхто ще не збирав такий архів української фешн-індустрії. Ми бачили буквально все, і це було надихаюче. Іноді ми з режисером монтажу плакали від того, наскільки дизайнери на тих відео наївні та піднесені, як вони хвилюються. Це настільки щиро та по-справжньому, що мені здавалося, наче я прожила життя з кожним із героїв. Ти занурюєшся в їх перші покази, дитячі фото, ескізи. Ми покажемо все це у стрічці.
Хочу зазначити, що ми представимо не тільки зображення дизайнерів та їх колекції. Ми знайшли автентичні архівні матеріали і під репліки наших героїв. Якщо Руслан Багінський розказує про родича, який працював у зоопарку в Будапешті в 1995 році, то ви побачите відео з того самого зоопарку та періоду. Коли Лілія Постовіт згадує про показ Джанні Версаче 1994 року, на який вона випадково потрапила — ми покажемо це шоу, що так вразило дизайнерку. Тут була пророблена величезна робота, якою я пишаюсь.
А якщо говорити про коментарі, які дизайнери надали спеціально для фільму, що вам особливо запам’яталося? Що ви відзначили для себе під час цих зустрічей?
Я б не назвала це коментарями. У кожного героя є двогодинне інтерв'ю — кожен з дизайнерів достойний окремої розповіді про власний шлях до успіху, і якщо у SKVOT виникне бажання, з цього можна потім зробити серіал.
Мене вразили їх думки. Ми сміялись і плакали, особливо зачіпають спогади дизайнерів про початок повномасштабної війни, коли вони опинилися перед загрозою втрати сенсу своєї діяльності. Марія Гаврилюк і Наталія Каменська, наприклад, розповіли, про виробництво зі Словʼянська, яке поставляє їм глину, в перші дні вторгнення опинилося в окупації. Це щемкі, важливі історії і мені дуже хочеться, щоб вони отримали продовження. На жаль, не все вдалося включити в фільм, багато цікаво залишилося за кадром, а світу варто це побачити.
Чи пам’ятаєте своє особисте знайомство з Ukrainian Fashion Week? Наскільки вам близький світ залаштунків української фешн-індустрії?
Я добре пам'ятаю свій перший Ukrainian Fashion Week. Батьки взяли мене з собою на показ Лілії Пустовіт. Мій тато, телеведучий Ілля Ноябрьов, тоді був в зеніті слави і його часто кликали на світські події. Я відчувала себе як попелюшка в казковому світі, в оточенні красивих людей, стилістів, моделей, Ірини Данилевської, талановитої Лілії Пустовіт. Я ходила як зачарована.
Ukrainian Fashion Week — це абсолютно знакова подія для України. І я щаслива, що ми нарешті зробили кіно, яке зможе показати, наскільки важливе значення українська модна індустрія має для країни. Продемонструвати, що це не просто одяг, а національна мрія.
Речі яких українських дизайнерів можна знайти у вашому гардеробі? Чи є якісь особливо цінні для вас айтеми?
У мене дуже багато речей українських дизайнерів — не тільки одяг, а й текстиль та предмети інтер'єру, зокрема вироби маленьких крафтових студій. Я маю сукні та костюми від Лілії Пустовіт, одяг LITKOVSKA, KSENIASCHNAIDER, T. Mosca, ELENAREVA, Ruslan Baginskiy, Anna October, The Coat Каті Сільченко, предмети для дому від GUNIA та Nadiia. Іноді я прошу в Івана Фролова сукні на зіркову червону доріжку. У моєму гардеробі можна знайти речі від усіх героїв нашого фільму. Коли за кордоном хтось питає, що це за чудовий аутфіт, я завжди з гордістю кажу, що це робота українських дизайнерів. Ділитися цим дуже приємно.
Стрічка «Весна-літо» не тільки про креативний погляд дизайнерів, а й про вміння об’єднуватися і долати виклики у важкі часи. Що, на вашу думку, широка аудиторія не помічає, коли говорить про український фешн? Що б вам хотілося підсвітити та відкрити для глядача нового?
Для нас було важливо показати, що українська модна індустрія — це не щось маленьке, непомітне, не на часі, а це наш культурний код та ідентичність. Нагадати, що це не просто одяг, а наш спосіб говорити зі світом, наш унікальний голос. Я можу йти вулицями Лондона чи Нью-Йорка і транслювати українські культурні коди через свій образ — саме це робить його особливим. І ми зараз не говоримо про вишиванки. Дизайнери закладають багато красивих сенсів у свої вироби, використовуючи різні форми. Український фешн — це не тільки про моду, а й про наше коріння, про трансформації суспільства, про нас сьогодні. На це ми можемо спиратися, плекати та нести в світ.
Не складно було перелаштуватися на роботу з документальним проєктом після ігрових стрічок, зокрема фільму «Ти мене любиш?»? Чи варто нам незабаром очікувати новин і про нові ігрові картини?
Мені не складно було перелаштуватися, бо мене дійсно захопило дослідження української фешн-індустрії та історії наших дизайнерів. Стрічка «Весна-літо» стала для мене захопливою подорожжю. Зараз я працюю вже над двома художніми фільмами. Перший — це сентиментальна та щемка історія кохання людей у зрілому віці, а другий — це лірична комедія про одеську сім'ю, про пам'ять і те, що формує нас як людей. Нарешті одеські помідори, які я постійно викладаю в Instagram, знайдуть своє місце в кіно. Думаю, що ця стрічка перенесе в літню Одесу і світ дитинства кожного з глядачів. Мені є над чим працювати, і зараз я дуже натхненна та щаслива.
Текст: Катя Теллер
