Сьогодні на Роттердамському міжнародному кінофестивалі відбудеться світова прем'єра короткометражного фільму «Ротація» Марини Ер Горбач, лауреатки нагороди за найкращу режисуру на фестивалі «Санденс».
Цей емоційно насичений проект, знятий за підтримки The Displacement Film Fund, ініційованого дворазовою лауреаткою премії «Оскар» Кейт Бланшетт, став важливим кроком у кар'єрі української режисерки. «Ротація» — частина грандіозного кінематографічного проєкту, де Марина Горбач є єдиною представницею України серед чотирьох відомих кінематографістів. Прем'єра фільму на одному з найпрестижніших європейських кінофестивалів — важливе досягнення для українського кінематографа на міжнародній арені.
ФОТО: Harry Upton
Як виникла ідея фільму «Ротація» і що стало основним джерелом натхнення для цього проєкту?
Все почалося з пропозиції Кейт Бланшетт створити фільм на тему Displacement / Переміщення. Звичайно, перше, що уявляється в контексті вимушеного переміщення, — біженці, мігранти, переселенці, фізичний рух у просторі, вимушений і болісний. Але оскільки я мала повну свободу інтерпретації, мене зацікавив інший аспект — зміщення, зсув усередині нашої реальності й, як наслідок, зміна нормальності.
Пам’ятаю, навесні 2022 року я чекала на потяг з Брюсселя до Вісбадена. На пероні було досить багато різних людей. Я слухала в навушниках останні новини про те, що відбувається в Україні, і в якийсь момент спіймала погляд дівчини, яка теж щось слухала. Я не бачила на ній нічого жовто-блакитного, щоб зрозуміти, що вона українка, але її погляд і емоція повністю збігалися з моїми. Я була на сто відсотків упевнена, що ми слухаємо одні й ті самі новини. Хоч фізично ми перебуваємо в Європі, наші почуття в Україні, які зустрілись поглядами на пероні в Брюсселі.
Це теж досвід життя в паралельних реальностях, так само як і досвід тих, хто навіть за власним бажанням прийняв рішення служити, але все ж це стало вимушеним через напад Росії, а не через те, що людина планувала пов’язати життя з армією. І їм так чи інакше доводиться і тілом, і ментально дуже швидко переміщатися в зовсім іншу реальність і якось давати собі там раду.
Яким чином участь Кейт Бланшетт у створенні фільму допомогла розвитку вашого проєкту?
Кейт ініціювала цей проєкт і зібрала навколо нього партнерів. Потім разом із дуже відомими кінематографістами вони самі сформували запрошення для п’яти режисерів. Це дуже почесно — отримати пропозицію, за якою стоять такі імена, як Ваад Аль-Катеаб (We Dare to Dream, For Sama), акторка, продюсерка й музикантка Синтія Еріво (Wicked, Drift), режисерка Агнєшка Голланд (Green Border), директорка фестивалю IFFR Ваня Калуджеріч, педагогиня й активістка Айша Хуррам, кінематографіст Йонас Поґер Расмуссен (Flee) та Амін Навабі, який надихнув персонажа у Flee.
ФОТО: Harry Upton
Чому було важливо знімати фільм саме в Україні, попри складні обставини?
Причин було багато, і більшість із них — нераціональні. Звичайно, існувала дискусія про безпеку зйомок в Україні під час війни. Про свою позицію я говорила публічно ще під час презентації проєкту на Каннському кінофестивалі.
Йдеться не про натуру в кадрі, а про присутність у місці подій. Український простір сьогодні має особливу щільність. Я відчуваю це навіть тоді, коли потяг перетинає кордон, і це не про появу сповіщень про тривогу — це щось інше, щось, що виникає в просторі під час перегляду «Ротації». Мені хотілося зафіксувати цей стан і перевезти його в Європу й далі — хоча б через кіно.
І якщо зовсім просто — я дуже сильно скучила за роботою зі своєю командою в Україні.
Фільм був знятий на плівку Svema. Чому для вас це було важливо?
О, це був і є абсолютно магічний досвід — від ідеї до моменту, коли ми побачили перші проявлені кадри. Маю сказати, що початкова ідея, з якою ми почали розробку, передбачала знімання в Києві вночі. І в червні 2025 року дуже швидко стало зрозуміло, що ми не можемо забезпечити команді укриття поблизу локації, якщо підемо далі з цим планом. Тож я переробила концепцію, залишивши заявлену тему.
У цей момент у мене виникло абсолютно чітке відчуття, що цей фільм треба знімати на плівку, яку необхідно вивезти з Шостки. І навіть якщо на ній будуть подряпини, сліди пилу, інші проблеми зображення — хай вони будуть. Нехай вони будуть евакуйовані з тих підвалів, де ця плівка могла б залишитися, і стануть частиною фільму.
Звичайно, для команди спочатку це звучало як повний неадекват: ну яка плівка, Шостка під обстрілами, фабрика Svema зруйнована, і навіть якщо ми щось знайдемо — як її проявляти, коли в Україні давно немає лабораторій? Проте «поки ми живі і є розетка…». (Сміється.) Це була пригода з дуже красивим фіналом. І кольорова Svema стала не просто візуальним рішенням, а фізичною частиною теми фільму.
Що для вас означає світова прем’єра «Ротації» на Роттердамському кінофестивалі?
Роттердамський фестиваль є партнером проєкту Displacement. Також це великий майданчик у центрі Європи. Квитки на покази вже давно sold out.
«Ротація» відкриває програму з п’яти фільмів на тему переміщення. І те, яким є цей фільм, як він зроблений і який післясмак залишає, працює не лише як окрема робота, а як частина розмови про емоційний досвід українців — і як це трансформується в мистецтво.
Як ви обирали акторів для «Ротації» й чому вам було важливо, щоб одна з головних ролей була зіграна акторкою, яка працює в зоні бойових дій?
Було трошки не так. Я насамперед шукала стан у кадрі, який приходить разом із людиною. І до того, як ми затвердили Надю Карпову — а для себе я затвердила її з першої секунди, — пройшли місяці пошуків, а потім ще тижні кастингів. Ми пробували й дівчат, і чоловіків.
Звичайно, те, що Надя живе умовно між «Золотими Воротами» і бойовими позиціями, формує її стан, який на момент створення дуже точно потрапив у «Ротацію».
Що допомагає вам не впадати у відчай у цей час?
Відчай — ні. Біль від втрат, від того, як попекло довоєнні мрії, — так. Але не відчай. Країна існує, вона незалежна, Україна є. У мене є вдячність і велика повага — і до військових, і до цивільних.
Що стосується слова «баланс», я його трохи боюся. Мабуть, ідеться про здатність прийняти війну як частину реальності, вписати її в життя, а потім знайти в собі мудрість відійти, подивитися збоку і знайти їй місце в ієрархії базових потреб. Чи це вірний шлях — не знаю. Баланс не ходить на нуль…
ФОТО: instagram / @marynaergorbach
