Побудована на відкритій взаємодії трьох художників, експозиція «Женя, Лєра, Іра» досліджує довіру, спільність і розмиті межі авторства. Цей проєкт став результатом тривалої спільної мистецької практики, що народилася та сформувалася у процесі щоденної роботи в майстерні atelienormalno — інклюзивному просторі, де творять митці, зокрема, із синдромом Дауна.
Ми поговорили з художницями та співзасновницею благодійного фонду про те, як народжується мистецтво без ієрархій і що означає ділити авторство сьогодні.
Лєра Тарасенко, художниця
Що робить цю виставку особливою для глядача — емоційно або з мистецького погляду? Чому її варто побачити саме зараз?
Виставка дуже позитивна, для мене вона свіжа, та що додає сил і трошки інакшого погляду на матеріал та настрій у роботах. В цілому прослідковується тяжіння до коричневого та сірого кольорів, а тут багато фарб і багато було зроблено з натури, але є і графічні пошуки. Таке поєднання олії та маркера досить не звичне. Матеріали не дуже поєднувальні, але, якщо я дивлюся на цю виставку, я бачу цілу історію. Бачу крок вперед у плюс до інвалідності, я саме дуже мало знаю про інвалідність в Україні, але я знаю, що таке інвалідність з синдромом Дауна. Для мене стало відкриттям, що це є миттю, яку ти розумієш і вона є тією самою. Я точно не можу говорити про інвалідність, я несу відповідальність лише за декількох людей з інвалідністю і саме з Синдромом Дауна. Ми малювали разом, у нас вже навіть були онлайн-продажі у різні країни світу, це рандомно, знаєте ці платформи, як саатчі або ще інші, ну вони почали. Далі у нас були успіхи в Україні, Женя Голубенцев виграв Mleblanc премію, ми дуже раділи за нього. Далі сталося вторгнення. Війна Велика. Без планів без планів… Ми скасували всі заплановані виставки, їх було багато. Ми почали розкриватися як проєкт… Женя був в окупації в селі Вабля. Спілкувався із солдатами-окупантами. Що тут скажеш... Ми другий раз ідемо. Це не просто.
Як народився цей проєкт — і коли ви зрозуміли, що процес співтворення вартий окремої виставки?
Момент співтворення народився випадково, коли я вийшла з майстерні й Женя домалював мого Коня маркером поверх, і удав, що це не він. Я звичайно була трошки обурена, але хвилини дві, далі мені сподобалось як в цілому почала виглядати робота. І ми почали експериментувати дуже по-різному…. Малювали разом, по черзі. Спробували ще так з Ірою та Валіком. Стало зрозуміло, що це цікаво і з гумором. І дуже несподівано для обох авторів, а саме результат у кінці. Іра додає більше сенсів і поверх пейзажів малює історію, якої раніше не було у цих роботах. Зі свого боку можу сказати, що мені комфортно, коли, наприклад, поверх кримських етюдів (для мене вони безцінні) Іра доповнює щось своє, і часто з гумором.
Яку розмову ця виставка відкриває в мистецькому середовищі та взагалі у суспільстві?
Кожний та кожна можуть відкрити щось своє, звичайно, це є і привернення уваги до інвалідності, як два різні світи зустрічаються і непоєднувальне стає поєднувальним, що у мистецтві можна усе, якщо ти відчуваєш піднесення та енергію. Момент експерименту, захоплюючий новий. Цікавий крок. І знайомство з ательє нормально ще раз у такому форматі.
За роки існування atelienormalno чи відчуваєте зміну у сприйнятті інклюзивного мистецтва в Україні? Які зрушення вам найбільше запам’яталися?
Зміни відчуваються, про нас стали більше знати і вдома, і за кордоном. У Європі та США. Ми хочемо розширюватися й долучати ще інші групи інвалідності. У нас є вже назва, і ательє нормально входить до складу нового ГО «Прекарня» Де ми вже маємо велике бажання і партнерів, ми шукаємо зараз приміщення. На наші виставки приходять, вони різні: музейні, галерейні — і тепер, завдяки професійній команді Spilneart, маємо ще одну дуже цікаву. З нами хочуть працювати. Нас колекціонують вже свідомо. Це є зрушення: від того, що я боялася залишатися наодинці під час перших занять із Женею, бо не знала, як поводитися, до спільних робіт і спільної творчості, резиденцій, виставок. Інклюзія стала більш видимою в середовищі.
Ірина Голобородько, художниця
Що для тебе означає ця виставка? Які відчуття вона передає?
Спілкування з глядачами.Задоволення, що комусь сподобалась моя робота.
Як тобі працюється разом з Лєрою — коли картина змінюється в процесі і її створюють кілька людей?
З Лєрою ми здружились. Мені подобається з нею працювати. Коли починаєш працювати, то ніколи не знаєш кінцевого результату.Кожна людина привносить щось своє. Це дуже цікаво.
Що тебе найбільше захоплює в роботі над картинами — момент початку, сам процес чи результат?
Робота і результат.
Анна Сушко, співзасновниця фонду Sushko
Що для вас означає підтримка сучасного мистецтва сьогодні — і які зміни вона може запускати в суспільстві?
Для нашої фундації підтримка сучасного українського мистецтва — це інвестиція у свободу мислення та сміливість бути собою. Ми віримо, що партнерство культури й соціального сектору створює нові сенси та нові діалоги для суспільства. Проєкти на кшталт цього — гарний приклад того, як спільність і співтворення формують живу, сучасну культурну екосистему України. Ми раді бути причетними до цього процесу.
