Побудована на відкритій взаємодії трьох художників, експозиція «Женя, Лєра, Іра» досліджує довіру, спільність і розмиті межі авторства. Цей проєкт став результатом тривалої спільної мистецької практики, що народилася та сформувалася у процесі щоденної роботи в майстерні atelienormalno — інклюзивному просторі, де творять митці із синдромом Дауна та без нього.
Ми поговорили з художницями та співзасновницею благодійного фонду про те, як народжується мистецтво без ієрархій і що означає ділити авторство сьогодні.
Лєра Тарасенко, художниця
Що робить цю виставку особливою для глядача — емоційно або мистецьки? Чому її варто побачити саме зараз?
Виставка дуже позитивна на перший погляд, для мене вона свіжа, та що додає сил і трошки інакшого погляду на матеріал та настрій у роботах. В цілому тенденція прослідковується більш сірого коричневого мистецтва,а тут багато фарб і багато було зроблено з натури, але є і графічні пошуки. Таке поєднання олії та маркера досить не звичне. Матеріали не дуже поєднувальні, але якщо я дивлюся на цю виставку я бачу цілу історію. Бачу крок вперед у плюс до інвалідності, я саме дуже мало знаю про інвалідність в Україні, але я знаю що таке інвалідність з Синдромом Дауна. Для мене стало відкриттям, що це є миттю, яку ти розумієш і вона є тією самою. Я точно не можу говорити про інвалідність, я несу відповідальність лише за декількох людей з інвалідністю і саме з Синдромом Дауна. Ми малювали разом, у нас вже навіть були онлайн продажі у різні країни світу, це рендомно, знаєте ці платформи як саатчі або ще інші, ну вони почали. Далі у нас були успіхи в Україні, Женя Голубенцев виграв Mleblanc премію, ми дуже раділи за нього. Далі сталося вторгнення. Війна Велика. Без планів без планів… Ми відмінили усі заплановані виставки, їх було багато. Ми почали розкриватися як проект… Женя був в окупації у селі Вабля. Спілкувався з солдатами з окупантами. Що тут… скажеш. Ми в другий раз ідем. Це не просто.
Як народився цей проєкт — і коли ви зрозуміли, що процес співтворення вартий окремої виставки?
Момент співтворення народився випадково, коли я вийшла з майстерні і Женя домалював мого Коня маркером поверх, і зробив вигляд, що це не він. Я звичайно була трошки обурена , але хвилини дві, далі мені сподобалось як в цілому почала виглядати робота. І ми почали експериментувати дуже по різному…. Малювали разом, по черзі. Спробували ще так з Ірою та Валіком. Стало зрозуміло що це цікаво і з гумором. І дуже несподівано для обох авторів, а саме результат у кінці. Іра додає більше сенсів і поверх пейзажів малює історію, якої раніше не було у цих роботах. Зі своєї сторони можу сказати, що мені комфортно, коли поверх етюдів кримських наприклад( для мене вони безцінні) Іра доповнює і часто це з відчуттям гумору доповнення.
Яку розмову ця виставка відкриває в мистецькому середовищі та ширшому суспільстві?
Кожний та кожна можуть відкрити щось своє, звичайно це є і приверенення уваги до інвалідності, як два різні світи зустрічаються і не поєднувальне стає поєднувальним, що у мистецтві можна усе, якщо ти відчуваєш піднесення і енергію. Момент эксперименту, захоплюючий новий. Цікавий крок. І знайомство з ательєнормально ще раз у такому форматі.
За роки існування atelienormalno чи відчуваєте зміну у сприйнятті інклюзивного мистецтва в Україні? Які зрушення вам найбільше запам’яталися?
Зміни відчуваються, про нас стали більше знати і вдома і за кордоном. У Європі і США. Ми хочемо розширюватися і долучати ще інші групи інвалідності. У нас є вже назва і ательєнормально входить до складу нового ГО «Прекарня» Де ми вже маємо велике бажання і партнерів, ми шукаємо зараз приміщення. На наші виставки приходять, вони різні і музейні і галерейні і тепер дякуючи професійній команді Spilneart маємо ще одну дуже цікаву. З нами хочуть працювати багато. Нас колекціонують вже свідомо. Це є зрушення, від того що я боялася залишатися на одинці в перші рази занять з Женею, через те що не знала як себе поводити, до спільних робіт і спільної творчості, резиденцій, виставок. Інклюзія стала більш видимою в середовищі.
Ірини Голобородько, художниця
Що для тебе означає ця виставка? Які відчуття вона передає?
Спілкування з глядачами.Задоволення,що комусь сподобалась моя робота.
Як тобі працюється разом з Лєрою — коли картина змінюється в процесі і її створюють кілька людей?
З Лєрою ми здружились. Мені з нею подобається працювати. Коли починаєш працювати то ніколи не знаєш кінцевого результату.Кожна люди привносить щось своє. Це дуже цікаво.
Що тебе найбільше захоплює в роботі над картинами — момент початку, сам процес чи результат?
Робота та результат.
Анна Сушко, співзасновниця фонду Sushko
Що для вас означає підтримка сучасного мистецтва сьогодні — і які зміни вона може запускати в суспільстві?
Для нашої фундації підтримка сучасного українського мистецтва – це інвестиція у свободу мислення та сміливість бути собою. Ми віримо, що партнерство культури й соціального сектору створює нові сенси та нові діалоги для суспільства. Проєкти на кшталт цього – гарний приклад того, як спільність і співтворення формують живу, сучасну культурну екосистему України. Ми раді бути причетними до цього процесу.
