Актор Григорій Бакланов добре відомий глядачам за серіалами «Спіймати Кайдаша» і «Сага», стрічками «Моя бабуся Фані Каплан» і «Черкаси», а також виставою «Місто» за мотивами однойменного твору Валерʼяна Підмогильного.
У рубриці «Авторський почерк» актор розказав редакції про свою нову театральну роботу «Я бачу, вас цікавить пітьма», в основу якої лягла однойменна книга Ілларіона Павлюка, що стала однією з найпопулярніших серед українських читачів. Глядачі у Києві та Львові отримали можливість побачити різні версії вистави.
Григорій грає головну роль у постановці Театру Марії Заньковецької — кримінального психолога Андрія Гайстера, який приїздить зі столиці до маленького містечка Буськів сад, щоб допомогти знайти зниклу дівчинку та зупинити серійного маніяка. Хоча місцеві жителі перебувають у стані апатії та зневіри, світло в цій історії врешті перемагає темряву, а персонаж Гайстера є втіленням людини, яка стає рушієм змін.
Це не єдиний гучний проєкт Григорія — незабаром ми також побачимо актора у біографічному фільмі «Довженко. Легенда українського кіно», присвяченому постаті режисера Олександра Довженка, творця стрічок «Арсенал» і «Земля». Григорій поділився деталями сюжету та своїм власним поглядом на відому історичну постать, яку йому вдалося втілити на екрані.
Григорій Бакланов. Фото: Анастасія Павлюк
Про що для вас постановка «Я бачу, вас цікавить пітьма»?
Для мене це історія про спасіння. Дорогa від темряви до світлa, яку проходить герой. Увaжні читaчі знaють, що підказка є навіть у прізвищі персонажа — це те, що я одразу досліджував. Не дaрмa він зветься Гайстер, тобто Лелека. Його особистим пеклом стає Буськів сад, а Бусько — це ще одна відома нaзвa птaхa. Можливо, це все ж чистилище, бо мій герой до останнього має можливість врятуватися. І це важливе питання — як ти сам назвеш цей простір?
На мою думку, це ключ до роману. Герой проходить власний шлях — на початку Гaйстер відмовляється від дитини через свої страхи, байдужість, гординю, та зрештою бере відповідальність, жертвуючи своїм життям заради іншого, чим власне рятує і себе, і маленьку Надійку.
Чому, на вашу думку, проєкт отримав таку популярність?
Правильно обраний матеріал — це вже 50% успіху. Видання «Я бачу, вас цікавить пітьма» — це бестселер в усіх книгарнях України за останні роки, причому не тільки серед української літератури, а загалом серед усіх книжок. І я дуже радий, що ми прийшли до розуміння, що треба одразу працювати з творами наших письменників і драматургів, адаптувати, ставити. Немає потреби звертатися до інших культур, якщо у нас є власні актуальні тексти —цей процес вже запущений, просто не треба відвертатися від цього.
Тема книги нам близька, а загалом вічна: це і Одіссея, і Дантова подорож, і захоплива детективна історія з елементами містики. Останнє притаманне українцям, ми цінуємо такі поєднання. І, звичайно, тут обнадійливий фінал. Твір завершується з відчуттям надії на спасіння, що для мене важливо. Я впевнений, що це вагомо і для читача, який проходить цей шлях разом з Андрієм. Він виживає — не тільки фізично, а й ментально — як герой, як символ цього «намагання зробити щось хороше», хоч раз у житті.
Григорій Бакланов у виставі «Я бачу, вас цікавить пітьма»
У чому ключові відмінності між книгою та виставою?
У книжці я бачу більше байдужості в образі Андрія — це інертність, пасивність по відношенню до всього світу, небажання ні жити, ні діяти. Він відчуває внутрішню потребу зробити щось хороше, але не хоче брати за це відповідальність. У виставі це складніше реалізувати через постійну потребу в дії — кожен персонаж наче подразник, який щиро обурює героя, плюс ти як актор маєш постійно вести цю історію. І майже немає сцен, де він нічого не робить, де він один. Театр — це дуже спресований простір, де події, які мали б тягнутися тижнями, ми щиро проживаємо за хвилини.
Як відрізняються київська та львівська постановки?
Львівськa вистава — це першоджерело, тому вона представлена на сцені Театру Марії Заньковецької так, як твір задумувався першочергово. Київська версія та постановки в інших містах — це вже спроба реалізувати задум, підлаштовуючись під інші реалії. Всі сенси зберігаються, але простір кожного залу впливає на сприйняття історії.
Григорій Бакланов у виставі «Я бачу, вас цікавить пітьма»
Перейдемо до вашої нової стрічки «Довженко. Легенда українського кіно». Навколо історичних постатей часто виникають міфи. Яким ви хотіли показати Довженка на екрані?
Мені якраз було цікаво побачити цю постать без міфів. І найкраще, коли ти працюєш з таким «оброслим легендами» героєм, як Довженко — звузити все до конкретних бажань живої людини, якій на той момент був 31 рік. У нього була конкретна мета, яка лежить в основі сюжету стрічки — зняти своє кіно про історію України, про себе, спираючись на нашу культуру. Саме на цьому будується головний конфлікт фільму: як він, попри все, маючи такий характер і таку вдачу, реалізовував свої прагнення.
Важливим елементом стрічки стала лінія кохання Довженка. Розкажіть, будь ласка, про неї докладніше.
Згідно зі спогадами, мав місце любовний трикутник між Олександром Довженко, його другом Юрієм Яновським, який був молодший за нього, і примою Одеського театру опери і балету Ідою Пензо. Вона дуже цікава героїня — у свої 20 років вона вже була зіркою бaлетної сцени, і сaме вонa стала причиною протистояння тaких непересічних чоловіків. При цьому Яновський у той час робив справжній подвиг, вигризаючи усі можливості для проєктів Довженка і багатьох інших українських митців. І ці романтичні стосунки якимось чином їх рятували, допомагали не задихнутися в цьому просторі «cовка», який вже починав душити всіх.
Григорій Бакланов у фільмі «Довженко. Легенда українського кіно»
Чи помічали ви, що вас затверджують на ролі певного типажу, чи такого відчуття немає?
Є наближені персонажі, але я намагаюся шукати різних героїв, звісно. Щоб не повторювати щось із проєкту в проєкт, щоб історії сюжетно не перекликалися, бо бувають і такі випадки. Ролі мають розвивати, а не використовувати твої дані. Не завжди це легко, бо розумію, що я, наприклад, можу бути далекий від досвіду, описаного в сценарії. Але ти все одно намагаєшся виходити за межі власного «я» і створювати персонажа більшого та різноманітнішого, ніж ти сам.
Чому ви можете відмовитися від ролі?
Я завжди зважаю на якість самого проєкту, це важливо. Будь-який прекрасний герой може бути викривлений, якщо він опиняється в центрі шаблонного сюжету. З іншого боку — навіть у малому епізоді можна побачити для себе потенціал, якщо є простір для того, щоб показати цікавий характер і цілу біографію.
Григорій Бакланов у фільмі «Довженко. Легенда українського кіно»
Окрім кіно і театру, чи є якісь проєкти, які б вам зараз хотілося виділити?
Аудіокнижки для мене — це окремий острівець, моє хобі. Там дійсно приємно створювати інші світи. Подібна перша велика робота — це була книга Принца Гаррі «Запасний». Мені сподобалося, що ми заходили в це видання не з позиції звичного начитування, а зі спробою створити суцільний монолог, коли ти подаєш історію від першої особи. Я спеціально дивився інтервʼю принца Гaррі, щоб перекласти його інтонaції, підібрати манеру оповіді. Дуже радий цьому, бо з його біографією я особисто не познайомився б тaк глибоко. A так поступово, сторінка за сторінкою, ми це відкривали в студії, ніби проживаючи його життя.
