Що б не відбувалося, українську культуру та її розвиток не зупинити. Harper's Bazaar Ukraine продовжує цикл інтерв’ю з представниками індустрії, які працюють над формуванням культурної спадщини нашої країни, закарбовуючи свої імена на власних полотнах та сторінках історії.
«Силует, пляма, виразність»
— саме так характеризує своє мистецтво Артур Солецький.
28-річний митець народився і виріс у Вінниці. Внутрішнє прагнення до творчості прокинулося в Артура ще в дитинстві — його надихала мама, яка вечорами малювала квіти. Момент перетворення порожнього простору на щось живе стало першим імпульсом до мистецтва.
Артур закінчив Державну художню середню школу імені Тараса Шевченка в Києві, а потім продовжив навчання на кафедрі монументального живопису у Львівській національній академії мистецтв. Після випуску певний час працював у сфері дизайну, створював айдентику та верстав друковану продукцію, проте відчував, що його справжнє покликання — живопис. Тож він експериментував із техніками, досліджував нові медіа, пробував себе у відеоарті та інсталяціях, брав участь у художніх резиденціях. Однак зрештою повернувся до полотна, адже саме через нього міг висловлювати свої думки найточніше.
Роботи Артура Солецького — це фіксація миттєвостей та буденних сцен. Його стиль формують чіткі лінії, ретельно вибудувані композиції та уважність до деталей.
«Своєю творчістю мені хочеться показувати світ, який люди доволі часто не помічають і проходять повз через рутину, що засмоктує»
— ділиться митець.
Сьогодні художник живе у Львові, викладає академічний рисунок і живопис у ЛНАМ та продовжує досліджувати межі власного мистецтва.
«Мені подобається ділитися тим, що знаю, зі студентами, і водночас вчитися у них. Це певна соціальна місія — навчати та передавати те, чим колись поділилися з тобою»
— розповідає Артур Солецький.
Про творчі пошуки та формування власного стилю, роль освіти та викладацьку діяльність, дискомфорт як рушійну силу мистецтва та те, як навчитися сміливо презентувати свої роботи світові — про це та інше Леся Пахарина дізналася в розмові з Артуром Солецьким.
БЛІЦ
Ваш улюблений художник. Якщо український художник, то Павло Маков, якщо зі світових, то Ієронім Босх.
Ваша улюблена картина. «Сад земних насолод» Босха.
Ваш улюблений напрям у мистецтві. Дадаїзм.
Ваш улюблений музей/галерея. З українських подобаються проєкти, які відбуваються в «Українському домі», із закордонними важче, бо зараз немає можливості побувати там вживу, а той контент, що бачу в соцмережах більшість інституцій робить дуже якісно.
Ваш улюблений фільм про мистецтво. «Вихід через сувенірну крамницю».
Ваші улюблені кольори, поєднання кольорів. Індиго, червоний, сірий.
Малювання — це дар чи ремесло? Ремесло. Правильніше буде сказати, що це поєднання ремесла з даром, але, як на мене, дар не може існувати без ремесла і навпаки.
Опишіть своє мистецтво кількома словами. Силует, пляма, виразність.
Якби не мистецтво, то… Спорт. Мені подобаються плавання, стрільба, важка атлетика.
Ви інтроверт чи екстраверт? Екстраверт.
Ваш найбільший страх. Бути непочутим.
В порядку пріоритетності: самореалізація, слава чи гроші? Самореалізація, слава і гроші як наслідок.
З ким із митців або відомих людей ви б хотіли зустрітися? З Крістофером Ноланом.
Коли та з чого почався ваш творчий шлях? Чи пам'ятаєте ви свою першу роботу і якою була реакція інших на неї?
На мій вибір стати художником дуже сильно вплинула мама. З дитинства мама малювала по вечорах олійною фарбою квіти, і у мене у спогадах відклався цей момент: запах олійної фарби й те, як із чогось пустого, із білого полотна, можна створити цілий світ. Мама не була професійним художником, і це не про сімейну традицію — це про внутрішнє бажання творити.
Найпершої роботи не пам’ятаю, оскільки малюю, відколи навчився тримати олівець, але пам’ятаю, як з раннього дитинства мені вдавалося перемальовувати зображення, і всі завжди зауважували на точності того, що я малював.
Моя мама працювала кравчинею, батько був водієм вантажівок. З дитинства нас із братом батьки віддавали на творчі гуртки. Брат навчався в музичній школі, і я разом з ним, але на відділі малювання. Це сильно вплинуло на мене, оскільки атмосфера на малюванні мені дуже подобалася. Я мав багато друзів та любив проводити там більшість свого часу. Батьки завжди підтримували мої творчі починання та ніколи не намагалися скерувати моє бажання до творчості в якесь інше русло, за що їм безмежно вдячний.
Окрім малювання, я багато часу проводив у театральному гуртку, і це мені вдавалося доволі добре, але все ж малювати я любив більше.
Розкажіть, будь ласка, про техніку малювання, яку ви використовуєте.
Оскільки я навчався на кафедрі монументального живопису, дуже часто працював на розписах стін, і техніку, яку я використовую, запозичив звідти (звісно, окрім прорізання малярного скотчу на полотні). Саме так можна швидко та якісно створити зображення на стіні або полотні з ідеальними лініями та площинами, а це саме те, що притаманне моєму характеру.
Чи відбулися якісь зміни у вашому мистецтві протягом творчого шляху? Якщо так, то які? Що було їхнім рушієм, причиною?
Якщо починати відлік мого творчого шляху від ДХСШ ім. Т. Г. Шевченка, то так, змінилося дуже багато. Вступивши туди, я щиро мріяв усе життя займатися класичним живописом (академічним), але, досягнувши певного рівня, зрозумів, що мені дуже притаманні більш декоративні риси в роботі, і обрав продовжувати навчання у Львові. Вже тут я зрозумів, що мистецтво — це не тільки про гарну картинку, а, в першу чергу, про зміст.
У певний момент я потрапив у світ, де загубився в змістах і сенсах, та почав працювати з інсталяціями та відеоартом, трохи поїздив по лендартах та резиденціях. Але потім повернувся до полотна та площини, оскільки це завжди було мені ближче.
Мені подобалося працювати з різними медіа та пробувати весь час щось нове, але водночас я відчував, що я не є цільним у цьому всьому, і кожного разу вивчення нового засобу забирало дуже багато часу. Оскільки полотно і фарба були мені найкраще знайомими матеріалами, вирішив зупинитися саме на них.
Однією з основних причин повернення до полотна певною мірою стала дистанція між тим, що я створював, і глядачем. Хотілося скоротити дистанцію нерозуміння та почати працювати не тільки для себе.
Скільки картин ви створили? Чи є якась певна робота або серія, яка, на вашу думку, була ключовою або дуже вагомою у вашій кар’єрі?
Від моменту, як я почав працювати у цьому стилі, створив понад 400 картин. Одна з найважливіших для мене серій — остання, «Міста на людях, люди в містах», над якою я працював близько року. І, можливо, той факт, що вона остання робить її ще більш важливою для мене.
Чи відокремлена ваша ідентичність як митця від вашої ідентичності як особистості?
Ні, не відокремлена.
Як на мене, якщо ти митець, то це те, як ти живеш, як прокидаєшся зранку. Це спосіб мислення та система координат, у якій ти існуєш.
Чи зіштовхувались ви з критикою? Як відноситеся і реагуєте на неї? Чи впливає це на бажання продовжувати займатися улюбленою справою?
О, так! З моменту як дружина почала займатися моїми соцмережами.
Дружина аналізувала як закордонні митці презентують свою творчість, та перенесла ці тренди на мою сторінку. Ми почали висвітлювати те, що я роблю ледь не щодня, з’явилося дуже багато людей, які критикували або просто влаштовували «шакалячий експрес».
З одного боку, були друзі-художники, яким спосіб репрезентації моїх картин видавався занадто попсовим (але сидіти й малювати «в стопочку» мені набридло). З іншого боку, з’явилося безліч людей, які критикували мої роботи за простоту та вартість. Але ні те, ні інше суттєво не вплинуло на мене, оскільки, почавши більше показувати свою творчість, я зміг познайомити глядача, який ніколи не був у системі координат мистецтва, з тим, що воно може бути різним.
Я весь час намагаюся показати, що мистецтва не треба боятися і що галерея — це не світ, куди ти заходиш, нічого не розумієш і виходиш, а місце, де можна побачити та відчути щось нове. І це дуже мотивує мене продовжувати займатися своєю справою.
Звідки ви черпаєте натхнення? Чи відомі вам так звані муки творчості? Якщо так, то як з ними впоратися?
Наразі натхнення черпаю зі своєї сім’ї, своєї рутини та вдячності людям, які боронять нашу країну, за можливість творити. Так звані муки творчості були присутні у моєму житті до повномасштабної війни. Зараз це відійшло на другий план — я став по-іншому цінувати та усвідомлювати час, який маю.
Якщо говорити про те, як впоратися з муками творчості, то, мені здається, їх просто треба прийняти, оскільки доволі часто вони є саме тим рушієм людського креативу.
Крім того, допомагає рутинна медитація, а також спроби наповнювати себе за рахунок якісного кіно, театру, галерей та відпочинку на природі.
Що найбільше сприяє творчості? Якщо говорити як про внутрішні стани, так і про зовнішні фактори.
Самоусвідомлення та відсутність комфорту.
Як на мене, коли людина знаходиться у цілковитому комфорті, то в неї зникає бажання творити щось нове. Доведено, що наш мозок лінивий (посміхається), а коли ми виходимо з цієї зони комфорту, мозок починає генерувати безліч ідей та неочікуваних думок.
Що найскладніше в процесі створення картини? Яка картина далася вам найскладніше?
Найскладніший момент — це почати: зупинити думки та транслювати їх на полотно.
Якщо говорити про роботи, найважчими для мене стали дві, створені після початку повномасштабного вторгнення: відеоінсталяція «Закриті очі, підняті руки» та картина «Битва/Війна». Це були перші роботи, створені у воєнний період, емоційно було важко почати творити в такий момент, але водночас це було дуже потрібно.
Як ви вважаєте, ваша творчість більше виражає ваші внутрішні почуття чи відображає зовнішній світ? Що ви хочете транслювати своїми роботами?
Моя творчість — це про рефлексію на зовнішнє через внутрішнє, тому це про поєднання.
У своїх роботах найчастіше фіксую багато рутинних речей та ситуацій, намагаюся бути спостерігачем того, що мене оточує. Часом випадково чую фрагменти чужих розмов, помічаю силуети людей. Як на мене, саме з цього складається життя, і саме це я хочу фіксувати та показувати у своїх роботах.
Своєю творчістю мені хочеться показувати світ, який люди доволі часто не помічають і проходять повз через рутину, що засмоктує.
Чи потрібно додавати пояснення до картин, на вашу думку?
Я вважаю, що занадто глибоке пояснення може ангажувати глядачів, забираючи у них момент саморефлексії. Тому можна давати вектор руху для думки, але не глибоке аналітичне пояснення того, що ви створюєте.
Ідеальна атмосфера для творчості — це…
Дискомфорт.
Особисто для мене, коли в житті з’являється дискомфорт, викликаний певними обставинами, виникає більше мотивації створювати щось нове. З’являється певний супротив, стрес, умови, які нібито не сприяють творчості.
Як ви оцінюєте стан сучасного українського мистецтва? Які є у ньому проблеми? І які шляхи їх вирішення можуть бути?
Українське мистецтво зараз дуже бажане у світі, тому, на мою думку, відбувається певний момент становлення України на світовому мистецькому ринку. Проблем, мабуть, є дуже багато, починаючи з недостатньої кількості інституцій, які можуть формувати артринок та слугувати якісними мистецькими просторами для репрезентації.
Стосовно рішень, напевно, сказати не можу. Для мене, в першу чергу, це, мабуть, робота із суспільством та пояснення, що таке мистецтво. І вже коли суспільство в ширшому колі почне розуміти його важливість, тоді будуть робитися всі інші кроки.
Які перспективи розвитку ви бачите для сучасного українського мистецтва?
Те, що українське мистецтво займе своє місце у світовій історії та перестане бути на її окраїнах. Поки є митці, що творять, перспективи будуть завжди.
Кого з українських митців ви можете виділити? З ким ви споріднені духом?
Залежить, про які покоління говорити. Одразу на думку приходять художники з Паризької комуни — Арсен Савадов, Георгій Сенченко, оскільки їхній вклад в українське мистецтво дуже цінний.
Творчість Костянтина Зоркіна дуже імпонує саме візуальним та ідейним рядом, а також певною містичністю, яка присутня в його роботах.
Чи важлива відповідна освіта для митця, на вашу думку?
Я викладаю у ЛНАМ на кафедрі художнього скла академічний рисунок та живопис. Мене запросили викладати на другий рік після закінчення академії. Будучи студентом, жартував, що колись викладатиму тут — слова, як виявилося, матеріальні (посміхається). Мені подобається ділитися тим, що знаю, зі студентами, і водночас вчитися у них. У нас завжди викладали дуже круті викладачі, і ми часто дивувалися, чому вони це роблять, адже розуміли, що великих грошей у цій справі не заробиш. Тепер я починаю їх розуміти.
Це певна соціальна місія — навчати та передавати те, чим колись поділилися з тобою.
Оскільки сам пройшов весь мистецько-навчальний цикл та зараз викладаю в академії, вважаю, що освіта потрібна. Це база, з якою кожен мав би познайомитися, а далі робити з нею те, що хочеш — забути або користуватися.
Але часом бачу художників, які хочуть стати студентами, і тут чітко можна помітити, що навчання може піти їм не на користь.
Як на мене, деякі люди мають протипоказання до академічного навчання, система може їх зламати та вбити в них індивідуальність та бажання творити, але це стосується тільки окремих випадків.
Як митцю-початківцю заявити про себе та почати продавати свої роботи?
Будучи студентами, ми жартома визначали для себе певну послідовність — де треба виставлятися та на які резиденції їздити, щоб потрапити у двіжуху і виставитися в ПінчукАртЦентрі, оскільки на той момент для нас це було вершиною того, чого хотілося досягнути. Звісно, зараз все змінилося (посміхається).
Якщо говорити про те, як почати — як мінімум, не боятися показати іншим те, що ти робиш. Для цього зараз є безліч можливостей, починаючи із соцмереж і закінчуючи інтернет-платформами для продажу.
Чи пам'ятаєте ви, як уперше продали свою картину? Які це були емоції? Що ви купили на зароблені кошти?
Так, пам’ятаю (посміхається). Це був натюрмортик з квітами, за який я отримав приблизно 200 доларів. На той час це були всі гроші світу! На зароблені гроші купив матеріали для роботи, ну і трохи залишилося на їжу.
Що, на вашу думку, робить митця великим, видатним?
На мою думку, митця робить видатним та великим час та правильний контекст. Є багато митців, які свого часу створювали чудові та революційні речі, але історія запам’ятовує одних, тоді як інших, не менш талановитих, забуває.
Мені здається, що вирішальну роль у становленні видатного митця відіграє правильне середовище та контекст, навколо якого наростає його мистецтво. Звісно це все з урахуванням якісних творів, без них стати видатним не вийде (посміхається).
Про що ви мрієте як митець та як людина?
Мрія, як і в більшості українців, одна — щоб закінчилася війна. Як митець, маю маленьку мрію поїхати на резиденцію до Японії, ну або ж просто з виставковим проєктом.
Чим ви любите займатися, крім малювання?
Люблю їздити за кермом у довгі подорожі та люблю займатися в залі — це сильно відволікає.
Як на вашу творчість вплинула війна?
Моя творчість стала більш яскравою, і я перестав боятися показувати те, що роблю.
Чи є картини, які були намальовані в період, коли ви відчували себе дуже щасливим, і навпаки? Як вони називаються?
Звісно. Мабуть, робота, яка була створена у нещасливий період, — це серія скульптурної пластики «Форма/Зміст», а у щасливий, як не дивно, — будь-яка робота, яку створюю зараз.
