Що б не відбувалося в Україні та світі, українську культуру та її розвиток не зупинити. Harper's Bazaar Ukraine продовжує цикл інтерв’ю з представниками індустрії, які працюють над формуванням культурної спадщини нашої країни, закарбовуючи свої імена на власних полотнах і сторінках історії.
22-річна художниця Анна Верещака народилася й виросла в Чернігові. Після закінчення місцевої художньої школи вступила до Державної художньої середньої школи імені Т. Г. Шевченка у Києві. Вищу освіту здобула в Національній академії образотворчого мистецтва та архітектури.
Під час навчання в Києві Анна познайомилася в гуртожитку зі своїм чоловіком. «Нас звело мистецтво», — розповідає мисткиня. Наразі обоє продовжують жити та працювати у Києві.
Анна Верещака має характерний впізнаваний стиль. На картинах мисткині часто можна побачити тварин — вони символізують для неї щирість і первинність, а також надихають. «Особливо фактурні, характерні тварини типу коней чи гончих псів», — зізнається художниця.
«Стиль — це пошуки й аналіз. Це великий шматок сирої глини, яку треба обробити, постійно зрізаєш зайве і додаєш потрібне. Я багато спостерігала за різними митцями, сучасними та класиками, відвідувала галереї та музеї. Постійні експерименти з матеріалом, акрил, олія тощо. І з часом почала чіплятися за потрібні ниточки»,
— розповідає Анна про пошуки власного стилю.
У своїх роботах мисткиня переважно використовує сірий та червоний кольори. Якби їй потрібно було обрати дві інших фарби, це були б «королівська блакитна» (відтінок 103 в Rosa) і «умбра натуральна».
ЇЇ дебют як художниці відбувся восени 2022 року у Львові. Це була персональна виставка «Ці квіти для тебе». Цією весною Анна Верещака планує нову персональну виставку вже за межами України — у Сан-Франциско, також працює над груповими проєктами в Лос-Анджелесі та Австралії.
«Зараз працюю над модернізацією стилю, шукаю, експериментую. Планую більше працювати з керамікою».
Про власний творчий шлях, мрії, плани та найбільший страх, якими були емоції від першої проданої роботи, чому вона не працює з кольором та що найскладніше в процесі створення картини, коли освіта має сенс та чому її дивують відсутність сумнівів у художників — про це та інше Анна Верещака поділилася з Лесею Пахариною в інтерв’ю для Harper's Bazaar Ukraine.
БЛІЦ
Ваш улюблений художник. Кете Колльвіц, Антоні Тапієс, Му Пань, Амедео Модільяні, Марія Приймаченко.
Ваша улюблена картина. Картина Марії Примаченко «Два брати бобри гуляють, поволі вийшли з води, остались живі, бо вода заражена» 1990 року.
Ваш улюблений напрям у мистецтві. Наїв.
Ваш улюблений музей/галерея. Музей Ханенків.
Ваш улюблений фільм про мистецтво. «Молодий Годар».
Ваші улюблені кольори, поєднання кольорів. Сірий, червоний.
Малювання — це дар чи ремесло? Малювання — ремесло, дару не існує.
Опишіть своє мистецтво кількома словами. Первинне, щире, відверте, правдиве.
Якби не мистецтво, то… Стала б астронавтом.
Ви інтроверт чи екстраверт? Інтроверт, але за потреби можу бути екстравертом.
Ваш найбільший страх. Усвідомити, що я щось не встигла в житті.
В порядку пріоритетності: самореалізація, слава чи гроші? Самореалізація, гроші, слава.
З ким із митців або відомих людей ви б хотіли зустрітися? Ай Вейвей, Василь Симоненко.
Коли та з чого почався ваш творчий шлях? Чи пам'ятаєте ви свою першу роботу і якою була реакція інших на неї?
З того, що пам’ятаю, це як у 4 роки після подорожі в Крим я намалювала серію дельфінів. За неї я вступила в дитячу художню школу. Власне, так почався мій творчий шлях.
У школі був викладач, який розповів мені про київську ДХСШ (Державна художня середня школа імені Т. Г. Шевченка. — Прим. Ред.), куди я вступила у 12 років, — тоді й переїхала в Київ.
Розкажіть, будь ласка, про техніку малювання, яку ви використовуєте.
Я працюю з олією на полотні з використанням червоних балонів і маркерів.
Чи відбулися якісь зміни у вашому мистецтві протягом творчого шляху? Якщо так, то які? Що було їхнім рушієм, причиною?
Коли я вже вчилася в НАОМА (Національна академія образотворчого мистецтва і архітектури) в Києві, десь на другому курсі усвідомила, що дуже важливо розвивати свою ідентичність, стиль і впізнаваність. Так почалися перші пошуки та зміни.
Скільки картин ви створили? Чи є якась певна робота або серія, яка, на вашу думку, була ключовою або дуже вагомою у вашій кар’єрі?
Я не зможу порахувати. Часто ключові полотна — це автопортрети художника, я маю такий: I’m Anna. Думаю, згодом він буде одним із ключових. Також, на мою думку, будуть мати велике значення роботи воєнного періоду, як це завжди буває в історії мистецтв.
Чи відокремлена ваша ідентичність як мисткині від вашої ідентичності як особистості?
Ні, я щира з собою і своїми роботами. Моє мистецтво — то моє життя і все, чим я існую.
Чи стикалися ви з критикою? Як відноситеся і реагуєте на неї? Чи впливає це на бажання продовжувати займатися улюбленою справою?
Я сприймаю конструктивну критику, це важливий елемент розвитку. Дуже ціную своїх колег, які можуть щиро висловитись стосовно моїх робіт — чи то критика, чи щось схвальне.
Звідки ви черпаєте натхнення? Чи відомі вам так звані муки творчості? Якщо так, то як з ними впоратися?
Натхнення беру з життя, з інших митців, зі скетчів. Мені дивно, якщо у митця відсутні сумніви, адже це частина розвитку. Головне, не давати їм себе поглинути. Я не стараюсь з ними впоратись, просто впускаю їх у себе і слухаю, що ж вони мені скажуть.
Це неприємні періоди, після яких народжується щось чудове. Вони небезпечні тим, що можуть дуже затягнутись, а що далі, то складніше вилізати. Важливо мати поруч людей, які мотивують і з якими можна відверто ділитися.
Що найбільше сприяє творчості? Якщо говорити як про внутрішні стани, так і про зовнішні фактори.
Це концентрація і спокій в першу чергу. Порядок в майстерні та достатньо простору.
Що найскладніше в процесі створення картини? Яка картина далася вам найскладніше?
Найскладніше — ідея. Було одне полотно, яке я писала протягом року через те, що його первинний задум змінився, а нового воно не набуло, знаходилось наче в чистилищі. Воно просто стояло як вино чи сир, поки мені не стало духу взятися за нього. Тепер воно одне з моїх найкращих.
Як ви вважаєте, ваша творчість більше виражає ваші внутрішні почуття чи відображає зовнішній світ? Що ви хочете транслювати своїми роботами?
Як би я не хотіла зображати зовнішній світ, він проходить через мене і це все одно стає моєю рефлексією.
Мені подобається працювати з базовими налаштуваннями — первинні прості людські емоції, дитячі спогади, сліпа любов чи страх. Я додаю в роботи експресивні наївні елементи в дитячому стилі — для мене це прояв щирості. Мені хочеться зафіксувати чернетку, бо це і є основна ідея, необроблена візуалом думка.
Також я працюю зі своїм тілом як із референсом, бо воно мені зрозуміле, тим самим я стаю ще ближче як митець до глядача. Я не працюю з кольором, бо він відвертає від сюжету.
Чи потрібно додавати пояснення до картин, на вашу думку?
Все залежить від того, чи хоче митець, щоб його зрозуміли. Мені подобається, коли глядач сам рефлексує, бо тоді виникає більше думок. Але для того, щоб спрямувати думку в правильному напрямі, варто додати пояснення.
Ідеальна атмосфера для творчості — це…
Неідеальні умови. Митець має закривати свої потреби, щоб було місце для інших думок, але занадто комфортні умови розслабляють і перетворюють його на рибку в акваріумі.
Як ви оцінюєте стан сучасного українського мистецтва? Які є у ньому проблеми? І які шляхи їх вирішення можуть бути?
Воно тільки почало зароджуватись як таке. До повномасштабного вторгнення на світовому ринку ми були митцями з країн СНД. У нас дуже потужна культура і дуже слабкий ринок, який треба розвивати — показувати українське мистецтво світу і виховувати смак у самих українців.
Потрібен розвиток інституцій, які будуть працювати з сучасним мистецтвом, музей сучасного мистецтва, реформа академії мистецтв і повна зміна Національної спілки художників України. Наразі це складно, бо багато сил і коштів спрямовується на перемогу, і це є наша основна мета.
Які перспективи розвитку ви бачите для сучасного українського мистецтва?
Воно вже стає популярнішим і відомішим у світі. Що стосується України, то все залежить від нашої перемоги й від того, яким буде подальший вектор. Є ресурс і є, що розвивати, але роботи дійсно багато.
Кого з українських митців ви можете виділити? З ким ви споріднені духом?
Жанна Кадирова, Максим Скалацький, Таня Spasi Sohrani, Інна Харчук.
Чи важлива відповідна освіта для митця, на вашу думку?
Я вчилась 6 років і можу запевнити, що це не запорука успіху. Це може стати цінним інструментом або способом здобуття зв’язків і нетворкінгу. Але це так само може вас і зламати. Якщо є відчуття, що для втілення задуманого не вистачає ремесла, то освіта має сенс. Якщо ж ви вільно почуваєтесь у своїх навичках, то сенсу немає.
Як митцю-початківцю заявити про себе та почати продавати свої роботи?
Для початку потрібно сформувати портфоліо, підібрати галереї/простори, написати їм із пропозицією. Подавати портфоліо на опен-коли. Зараз найбільш поширений спосіб — це Instagram, соціальні мережі. Знайомства і зв’язки теж відіграють дуже важливу роль, їх варто напрацьовувати.
Чи пам'ятаєте ви, як уперше продали свою картину? Які це були емоції? Що ви купили на зароблені кошти?
Першу картину я продала у 8-му класі ДХСШ: охоронець у школі запропонував написати його собаку, він приніс мені велику заґрунтовану фанеру і 800 гривень. Емоції, звичайно, неймовірні, коли в тебе на руках стипендія за 3 місяці. Я купила пачку гречки, яєць і матеріали в місцевому художньому магазині.
Що, на вашу думку, робить митця великим, видатним?
Артдилер, галерея, піар-менеджер.
Про що ви мрієте як мисткиня та як людина?
Про перемогу й закінчення війни.
Чим ви любите займатися, крім малювання?
Люблю ходити з друзями в Національний ботанічний сад ім. Гришка. Обожнюю кататися на борді. Люблю плавати, ходити в гори з наметом, займатися скелелазінням.
Як на вашу творчість вплинула війна?
Перші два тижні я не могла думати про мистецтво, це здавалось неприпустимим. Згодом почали з’являтися запити, я зрозуміла, що я можу цим допомогти, — так виникла плакатна серія того періоду. Я хотіла зробити її дуже зрозумілою, такою, що мала б більше інформативний характер. Це були роботи, які буквально трактували події.
Згодом я повернулася до своїх полотен, але й досі у мене є картини, які спрямовуються на аукціони, і майстерня, в якій стоїть зброя.
Чи є картини, які були намальовані в період, коли ви відчували себе дуже щасливою, і навпаки? Як вони називаються?
Є робота «24.02.2022», вона була закінчена увечері 23 лютого — це був дуже напружений період, у повітрі вже буквально витало очікування повномасштабного вторгнення. Я дуже складно це переносила і пам’ятаю, що сіла за це полотно, щоб зайняти голову роботою.
З приємного — це мій автопортрет I’m Anna. Я задумала його на резиденції у Швейцарії після того, як відвідала музей LAC: там була величезна стіна з автопортретами різних епох, мене це якось сильно надихнуло, і я привезла цю ідею в Київ. Але після повернення у мене почався якраз цей період пошуків і сумнівів, і це полотно, власне, було виходом з цього стану.
