У розмові з Harper’s Bazaar Анастасія Подервʼянська говорить про текстиль як форму мислення, про ритуальний одяг і золоте гаптування, про Ukrainian Fashion Week як простір для мистецтва і про красу, що народжується всупереч темряві. Про творчість як виклик і про моду як продовження художнього жесту художниця розповіла в інтерв’ю журналістці Ірині Денисовій.
Ми живемо в час колаборацій. Як у вашій біографії з’явився Ukrainian Fashion Week?
Можливо, я довго до цього йшла. Перші спроби роботи з одягом були десять років тому — це колекція пальт «Пальто-портрет», яку ми зробили разом із дизайнеркою Лілією Братусь. Пальта вручну були вишиті портретами з полотен відомих майстрів: «Камеристка» Рубенса, «Інфанта Маргарита» Веласкеса, «Дівчина з сережкою» Вермеєра. Це був чистий адреналін, бо все готувалося за місяць до відкриття.
Ще раніше я працювала в театрі з татом як художник по костюмах. Для мене одяг ніколи не був «додатком». Це ще одна площина живопису.
Тобто мода для вас не випадковість?
Я зареєструвала бренд PODERVIANSKA не для того, щоби продавати речі, а щоби продовжити думку. Одяг — як артоб’єкт, а людина, яка його вдягає, теж стає частиною мистецтва.
Ви створюєте ексклюзивні речі. Хто ці люди, які їх носять?
Це сміливі люди, які мають внутрішню свободу. Це художники, галеристи, яскраві особистості. Люди, які не бояться привертати увагу. Бо вдягнути яскраве пальто — це погодитися бути видимим. Мені здається, одяг — це завжди позиція. Якщо ти не боїшся кольору, ти не боїшся й себе.
У вашому гардеробі є ваші речі?
Так.
Ви за освітою живописець-монументаліст. Як текстиль став вашою мовою?
Я закінчила НАОМА, навчалася в майстерні храмового живопису професора Миколи Стороженка, працювала з великими форматами. Живопис і досі залишається в моєму житті.
Та років десять тому я прочитала книгу «Український народ у своїх легендах, поглядах та віруваннях» 1909 року історика та мандрівника Георгія Булашева, який збирав народні міфи й легенди по всій Україні. Мені захотілося створити до цього тексту ілюстрації. І чомусь саме текстиль здався правильним рішенням. Вишивка для мене — це той самий мазок пензля, тільки повільніший.
Пам’ятаєте свою першу текстильну роботу?
Це були Адам і Єва. Точніше, спочатку була Єва.
...Бог створив йому із рожі (Althaea rosea L., одинока, немахрова мальва — улюблена в Україні квітка) жінку та й поклав її коло Адама; Адам прокинувся, побачив, що жінка не така, як він, та й каже до Бога: «Не хочу я жінки з квітки; коли б мені таку жінку, як і я». Тоді Бог знову навіяв на Адама ще глибший сон. Коли Адам заснув, Бог вийняв з нього одне ребро, створив з того ребра Єву й поклав біля Адама. Адам прокинувся, побачив, що жінка його така ж, як і він, і взяв її собі. Бог і питає Адама: «Ну то що, яка жінка тобі до вподоби більше — чи та, яка з квітки, чи та, яка з твого ребра?» — «Вже ж бо мені більше до вподоби та, яка з мого ребра», — відповідав Адам. «А на Мою думку, — каже Бог, — та краща, яка з квітки: Я її дам Сину Своєму за матір». Узяв Бог ту жінку, яка створена була з квітки, й відіслав на небо; а Адаму і Єві каже: «Їжте всі яблука, які є в раю, не їжте лише з одного дерева; коли ж скуштуєте від нього, то зараз же помрете»...
В іншій легенді про Створення Світу було сказано, що «Бог відокремив світло від темряви й зрозумів, що це красиво». Мені дуже сподобалася ця думка — Бог як художник, який бачить красу, естетику.
Ваші роботи — це текстильні колажі з чітким сюжетом. Як народжується композиція?
Я спочатку обираю текст. Усі роботи підв’язані до певної історії. А далі починається процес — гра з матеріалом. Я маю загальне бачення композиції, але фінальний результат не можу спрогнозувати. У мене багато матеріалів — вони диктують свої рішення. Це гра. Ти шукаєш, поєднуєш, руйнуєш, знову складаєш. Ескіз — це тільки намір.
Тканини для вас — це окремий світ?
Абсолютно. Купую їх усюди, особливо в секондах. Раніше було багато африканських і східних суконь із незвичними патернами. Я знаходила тканини з французькими написами з Конго, із текстами на суахілі. Мене дуже цікавить ритуальний одяг і вишивка золотом — гаптування. Золото — це не про розкіш, а про світло. Воно буквально відбиває його.
На Ukrainian Fashion Week ви представляєте повноцінну колекцію. Що це буде?
Показ відбудеться разом із відкриттям виставки «Невтрачений рай» у галереї Мistrika. Одяг із показу — це продовження серій. Бомбери, спідниці, пальта — вони не існують окремо від текстильних панно. Це різні виміри однієї історії. Будуть цікаві перегукування між одягом та роботами.
Війна змінила вашу творчість?
Вона змінила все.
Коли немає світла, ти все одно створюєш красу. Коли працюєш без опалення, ти все одно вишиваєш золотом. Але саме це додає драйву. Ти все одно хочеш зробити. Видихаєш і думаєш: «Я це зробила».
Мистецтво під час війни — це не втеча. Це спосіб залишитися живим.
Чи доречна краса під час війни?
Мені складно це пояснити. Можливо, мої речі непрактичні, але це вирішувати тим, хто буде їх носити.
Ви народилися в родині художників. Чи був у вас інший вибір?
Ні. Я пішла до художньої школи у дванадцять років, навчалася десять років, потім вступила до академії. Якщо рахувати весь цей шлях, мій стаж — тридцять п’ять років.
Я не могла стати кимось іншим.
Художник — це не професія, це неможливість бути кимось іншим.
Що для вас сьогодні найважливіше?
Продовжувати працювати, допомагати нашим військовим. Приймати виклики. Робити красиві речі всупереч обставинам.
