Здається, мода нарешті дозволила нам перестати старатися. Принаймні створювати таке враження. Після кількох років захоплення бездоганно вивіреними образами, естетикою clean girl та нескінченними інструкціями із соцмереж про те, як правильно поєднувати речі, дизайнери дедалі частіше пропонують дещо інший підхід. Сорочки, застебнуті не на ті ґудзики, недбало зав'язані светри, асиметричні силуети й одяг, який виглядає так, ніби його власниця збиралася за п'ять хвилин до виходу. Все це сьогодні описують поняттям analog dressing. І хоча сама ідея невимушеного стилю далеко не нова, саме зараз вона набуває особливого сенсу.
Почнемо з того, що analog dressing — це не стільки про конкретні речі чи стилістичні прийоми, скільки про наше ставлення до власного гардероба. Сам термін відсилає до ширшого захоплення аналоговим світом: плівковими фотоапаратами, вініловими платівками, паперовими книжками та рукописними щоденниками. У час, коли штучний інтелект за секунди створює бездоганні зображення, а алгоритми пропонують готові формули стилю, нас дедалі більше приваблює все, що має ознаки людської присутності. Нерівності, випадковості, сліди використання, фактури, які неможливо повністю передати через екран. І якщо раніше ми могли годинами добирати ідеальне поєднання речей для фотографії, то тепер дедалі привабливішою здається думка просто вдягнутися й піти у своїх справах.
Недосконалість як мистецтво
Звісно, задовго до того, як цьому підходу вигадали назву, були люди, які чудово обходилися без будь-яких модних інструкцій. Згадаємо хоча б Джейн Біркін, яка носила свою знамениту сумку Hermès Birkin так, як сьогодні мало хто наважився б поводитися з дорогим аксесуаром: прикрашала її наліпками та особистими дрібничками, не надто переймалася подряпинами й дозволяла речі старіти разом із нею.
Джейн Біркін
Або Патті Сміт, яка у 1970-х зробила чоловічі сорочки, недбало накинуті жакети та вузькі краватки частиною власного стилю, вільного від традиційних уявлень про жіночу елегантність. Її знаменитий портрет для обкладинки альбому Horses (1975), знятий Робертом Меплторпом, і сьогодні виглядає напрочуд сучасно. І Біркін, і Сміт навряд чи замислювалися над тим, чи достатньо гармонійно поєднуються їхні речі. Принаймні саме таке враження справляли їхні образи — і, мабуть, у цьому значна частина їхньої привабливості.
На подіумах сезону весна-літо — 2027 цей підхід отримав цілком конкретне втілення. У колекції Altuzarra з'явилися блузи з навмисно зміщеною лінією ґудзиків, Brandon Maxwell запропонував тонкі футболки, недбало зібрані складками, а Tommy Hilfiger — сорочки, які виглядали так, ніби їх одягнули похапцем. У Coach жакети були зав'язані навколо талії, а надто довгі штани збиралися складками поверх потертих кросівок. Навіть Carolina Herrera, бренд, який традиційно асоціюється з бездоганною елегантністю, дозволив собі невелике порушення правил: кардиган, застебнутий лише на один ґудзик і зсунутий на плече. Здавалося б, дрібниця, але саме вона зробила вишуканий образ менш формальним і значно живішим.
Altuzarra, SS 2027
Brandon Maxwell, SS 2027
Tommy Hilfiger, SS 2027
Coach, SS 2027
Carolina Herrera, SS 2027
Ще цікавіше з цією естетикою працює Rachel Comey, для якої речі з характером завжди були важливішими за бездоганну картинку. У її колекції з'явилися зміщені вирізи, рукави, зав'язані навколо талії, та шовкові тканини, які завдяки природним складкам виглядали навіть цікавіше. Подібний підхід можна побачити й в обговорюваній колекції Miu Miu, де заломи, недбалість та навмисно виставлена напоказ білизна стали повноцінними елементами дизайну. І тут виникає ще один цікавий момент: деякі з цих речей на фотографіях можуть виглядати менш переконливо, ніж наживо. Адже саме рух, світло й тіні дозволяють побачити те, що екран телефона часто просто не здатен передати. Виходить, мода, яка останніми роками так старанно працювала на красиву картинку, тепер пропонує нам речі, які краще не фотографувати, а носити.
Rachel Comey, SS 2027
Miu Miu, SS 2027
Життя поза кадром
Утім, за analog dressing стоїть не лише бажання виглядати невимушено, а й певна ностальгія за часом, коли кожен вихід із дому не супроводжувався потенційною фотосесією. Наприклад, колекція 7 For All Mankind, натхнена клубною культурою початку 2000-х, із мікрошортами, вузькими шарфами, високими підборами та нарочито випадковими поєднаннями нагадує про епоху, коли можна було провести ніч на вечірці, вранці вирушити у справах у тому самому одязі й не перейматися, як це виглядатиме в чиїхось сторіс. Звісно, нульові мали власні стандарти краси й модні правила, часом навіть жорсткіші за нинішні. Але необхідності постійно контролювати свій вигляд перед камерою тоді справді було менше. І сьогодні ця свобода здається особливо привабливою.
7 For All Mankind, SS 2027
7 For All Mankind, SS 2027
7 For All Mankind, SS 2027
7 For All Mankind, SS 2027
Цікаво, що саме прагнення повернутися до аналогового життя в різних країнах має зовсім різні причини. Поки у світі цифровий детокс дедалі частіше стає свідомим вибором, в Україні через війну, відключення електроенергії та перебої зі зв'язком офлайн нерідко перетворюється на вимушену реальність. І хоча романтизувати такий досвід було б недоречно, він змушує дещо інакше дивитися на глобальне захоплення аналоговістю. Те, що для когось є способом на певний час відмовитися від цифрового комфорту, для інших давно стало частиною повсякденного життя.
Зрештою, найприємніше в analog dressing те, що цей підхід не вимагає ані нового гардероба, ані особливих стилістичних навичок. Можна просто інакше застебнути сорочку, недбало зав'язати светр на талії, дозволити штанам збиратися складками поверх взуття або перестати виправляти кожну нерівність. І можливо, трохи менше перейматися тим, наскільки вдало все це виглядатиме на фотографіях.
Хоча тут і криється головна іронія: щоб переконати нас у красі спонтанності, модній індустрії знову довелося все ретельно продумати. Тож, мабуть, найкраще, що можна зробити з analog dressing, — не перетворювати його на ще одну інструкцію з правильного одягання.
