Нова колекція Алессандро Мікеле для Valentino побудована навколо чуттєвого символізму П'єра Паоло Пазоліні – і перетворилася на поетичний акт спротиву буденності.
Від Pavillon des Folies до «Lucciole»
Рік тому Алессандро Мікеле дебютував у Valentino з колекцією весна-літо 2025 Pavillon des Folies – святом максималізму, де класичні коди Valentino Garavani сплелися зі знаковим стилем Мікеле: блискучі тканини, принти в дусі 70-х, сміливі сучасні силуети.
«Я бачу себе другом історії Valentino. Моя роль – не переписати її, а стати її частиною», – пояснював дизайнер. «Я не руйную ДНК бренду – я м’яко вливаюся в неї».
Своє слово він дотримав. У новій колекції весна-літо 2026, презентованій на Тижні моди в Парижі, Мікеле знову говорить мовою краси – але цього разу мова ця перетворюється на політичний і поетичний жест. Колекція отримала назву Lucciole – «Світлячки». І це не випадково.
У тенетах Пазоліні: краса як форма спротиву
Натхненням для колекції став лист П'єра Паоло Пазоліні, написаний у 1941 році, ще за студентських років у Болоньї. У ньому режисер пише: «У ту ніч, про яку я тобі говорив, ми бачили величезну кількість світлячків». Це просте спостереження перетворюється на глибоку метафору: світлячки – як символ краси, бажання та любові, що мерехтять у темряві – попри страх, небезпеку, зневіру.
Саме цю ідею Мікеле вклав у свою колекцію з 80 образів, де світло – не просто естетика, а позиція.
Показ розпочався у затемненому просторі. Темряву розривало пульсуюче світло стробоскопів – ефект, що буквально візуалізував головну тему колекції: пошук світла. За кадром звучав м’який жіночий голос, що зачитував лист Пазоліні. Цей голос належав Памелі Андерсон.
«Ми маємо роззброїти очі й пробудити зір. Лише тоді ми побачимо, як темрява нашого сьогодення пронизана роями світлячків – натяками на світи, що настають»,
– пише Алессандро Мікеле у своїх нотатках до шоу.
Поетика тіла: мода як акт присутності
Колекція Lucciole – це делікатний баланс між романтикою та сміливістю. Прозорі тканини – тюль, мереживо, шовк – співіснують із насиченими кольорами, скульптурними формами та драматичними об’ємами.
Мікеле не просто стилізував образ світлячка – він буквально інтегрував його природну форму в дизайн колекції. Округлі рукави, ніби ніжні крильця; драпірування й складки на спідницях, соорочках та жакетах, як вигини комахи в русі; пластинчасті прикраси – відлуння захисного панциря. Світіння вишивки, паєток і блискучих тканин – це вже не лише декоративний ефект, а частина складної символіки, де мода перетворюється на вивчення природи через текстиль.
Кольорова палітра варіюється від яскравої фуксії й шалфею до стриманої димчастої гами та відтінків слонової кістки. Підплічники, костюми в тонку смужку, банти, рукави-балони – ці деталі надають образам вінтажної чуттєвості, але не позбавляють сучасності.
Гендер поза межами: чоловіча мода як жест ніжності
Чоловічі образи в колекції – не менш поетичні. Широкі брюки й сорочки з сирого шовку дарують відчуття спокою. Прозорі топи, вишиті жакети, делікатні фактури – це ніжність, яку рідко дозволяють чоловічій моді. Для Мікеле гендер – не межа, а інструмент, за допомогою якого краса промовляє тією мовою, якою бажає.
Мода як живий організм
Мікеле не створює просто одяг – він вирощує ідеї. Сам називає себе садівником, а не художником. Його речі – як екзотичні рослини: сміливі, дивні, живі.
Одного разу його сфотографували в жакеті з гобелену, кроксах і з солом’яною сумкою – посеред зими. На осудливі погляди він лише усміхнувся: «Світ безглуздий, але я приймаю себе». Це і є його свобода. І його мода. Не як стиль – як спротив.
