Тиждень моди у Мілані сезону осінь-зима — 2026/27 є справді історичним: дебют Марії Грації К’юрі у Домі Fendi, Мерілл Рогге — у Marni та перший подіумний вихід Демни Гвасалії для Gucci. Однак у центрі обговорення знову опинилися Міучча Прада і Раф Сімонс завдяки їхній новій колекції Prada.
Відомий своїми трансформаційними рішеннями дует, знову змінює правила подіуму. Цьогоріч на хідник Prada вийшли всього 15 моделей, кожна з яких дефілювала 4 рази. З кожним виходом моделі змінювали стилізацію своїх образів, знімаючи й додаючи шари одягу і представляючи немов абсолютно новий аутфіт. Однією з манекенниць шоу стала Белла Хадід — показ осінь-зима — 2026/27 знаменував її дебют для Prada.
Міучча Прада і Раф Сімонс знову звертаються до хаосу, невимушеності і навіть певної неохайності у лінійці. Про пошуки гармонії серед безладу — розповідаємо у нашому матеріалі.
Ода множинності й багатогранності
Якщо у весняно-літній колекції 2026 року Prada розглядав одяг як відповідь на невизначеність, у якій живе сучасна жінка і наділяв свою героїню силою, авторитетом і свободою через поєднання різних елементів одягу, то цього сезону бренд відображає багатогранність реалій жінок і складнощів життя.
У захопливому процесі гри з одягом і його нашарування Міучча Прада і Раф Сімонс розкривають трансформації, що ми їх проживаємо протягом дня, через одяг. У кожному аутфіті дизайнери досліджують плюралізм і жіноче різноманіття.
Багатошаровість як метафора
Нашарування речей у колекції Prada осінь-зима — 2026/27 виступає не лише репрезентацією того, як ми дійсно носимо одяг протягом дня, а і метафорою до нашарування особистих і колективних історій, спогадів і переживань.
Багатошаровість виражає самовизначення, і рішення Prada про участь у показі всього 15 моделей спрямоване саме на привернення уваги глядачів до кожної зі змін у їхніх образах. За словами дизайнерів, це дозволяє досліджувати нескінченні та постійно мінливі аспекти характеру жінки.
«Парадоксально, але очевидне спрощення може служити для передачі складнощів».
З кожним виходом моделі на подіум її образ лишався незмінним, проте його загальний вигляд змінювався. Завдяки різноманітним стилізаціям брючний костюм перетворюється на менш формальний ансамбль з брюками, сорочкою і светром; спідниця А-силуету, доповнена зіп-пуловером, — на сукню в естетиці 1950-х років, а чорний прозорий шар приховує насиченість червоного кольору спідниці. Водночас кожен з елементів — від спортивного одягу до вишитих сатинових суконь — говорить чіткою мовою Prada. За визначенням Міуччі Прада і Рафа Сімонса, саме ці фрагменти і «переломи» речей викликають цікавість. Видимі зміни зовні говорять про трансформації, що відбуваються всередині.
У багатошарові аутфіти Prada вплітає архівні сукні, мов спогади. Однак вони розкриваються не з першого виходу моделі — архіви вбудовані у саму структуру образів, аби бути виявленими згодом.
Трансформація ансамблів також слугує метафорою плину часу. Враження підсилюється рішенням дизайнерів навмисно використовувати вицвілі вишивки й зістарені дорогоцінні прикраси — як нову мову оздоблення.
Prada продовжує наступ на ідею досконалості
В епоху «вилизаної» картинки, соціальних мереж і штучного інтелекту Prada продовжує із кожною колекцією виголошувати свій маніфест проти самої ідеї ідеальності. Волосся моделей недбало заплетене, макіяж очей навмисно нечіткий, одяг — зім’ятий, потертий, немов забруднений і, на перший погляд, навмання нашарований.
Міучча Прада і Раф Сімонс стверджують: неідеальність речей вказує на їхню реальність, їхнє життя. Вони обирають «хаос», який навколо себе створює людина, і віднаходять у ньому бездоганність.
