Біле пальто з бездоганно вивіреними лініями здається майже аскетичним, але варто йому розкритися — і з-під стриманої архітектури виривається каскад коралового пір’я. У цьому першому образі вже закладена головна думка дебютної кутюрної колекції П’єрпаоло Піччолі для Balenciaga. Він не намагається шокувати заради ефекту чи демонстративно розірвати з минулим, натомість пропонує іншу форму розкоші — ту, що народжується зі свободи. Свободи силуету від жорсткої конструкції. І свободи жінки не відповідати єдиному уявленню про красу. Саме тому цей дебют запам’ятовується не окремими образами, а новою інтонацією, з якою Balenciaga відкриває наступний розділ своєї історії.
«Я хотів переосмислити образ жінки у високій моді. Для мене було важливо втілити ідею легкості та невимушеності й створити речі, які можуть бути екстраординарними, але водночас поєднуватися з повсякденним одягом», — сказав П’єрпаоло Піччолі напередодні показу.
Ця думка стає ключем до прочитання всієї колекції.
Уже перші виходи продемонстрували, що новий креативний директор Balenciaga не збирається обирати між аскетизмом і видовищністю. Піччолі не протиставляє дисципліну й емоцію — він показує, що саме їхня взаємодія народжує сучасний кутюр. Особливо переконливо це читається в роботі з кольором. Насичена фуксія, глибокий аметистовий, кораловий, лаймовий, бірюзовий і бордовий виникають на тлі майже монохромної чорно-білої палітри. Вони не перетворюються на декоративні акценти заради ефекту — навпаки, підкреслюють архітектуру образів. Так само працюють пір’я, квіткові аплікації, багатошарові фактури та вишивка: вони не відволікають від силуету, а допомагають йому рухатися, набувати пластики й глибини. Навіть найефектніші виходи не виглядають перевантаженими. За ними відчувається майже невидима дисципліна крою.
Не менш промовистими є й деталі. Довгі шкіряні рукавички, гостроносе взуття та стримані аксесуари не претендують на роль головних героїв образу. Вони продовжують вертикаль силуету, підсилюючи його графічність і точність. У цій колекції немає випадкових елементів: кожна деталь працює на цілісність образу, а не на миттєвий ефект.
Так само стримано вирішено й простір показу. Мінімалістична сценографія не конкурує з колекцією, а дозволяє повністю зосередитися на пропорціях, русі тканини й роботі кутюрного ательє. Це ще один доказ того, що Піччолі не потребує гучних декорацій, аби привернути увагу: головним героєм залишається одяг.
Дизайнер стирає межу між кутюром і повсякденністю. Біла майка стає парою для гігантської архітектурної спідниці, широкі брюки — для майже прозорої драпірованої блузи, а лаконічний трикотаж набуває нового звучання поруч із бездоганно скроєними спідницями. Це не спроба зробити високу моду практичнішою. Це пропозиція дивитися на повсякденний гардероб крізь призму кутюрного мислення.
«Для мене висока мода — це душа модного дому. Вона впливає на всі його колекції. Навіть коли ви створюєте футболку чи джинси, але мислите категоріями кутюру, це зовсім інший підхід до сучасного одягу», — говорить дизайнер.
Його слова знаходять підтвердження не лише в одязі, а й у самому образі жінки, який пропонує ця колекція. На подіумі співіснують різні силуети, різні характери й різні способи носити кутюр. Вільні пальта змінюють корсетні сукні, прозорі драпірування — строгі конструкції, драматичні вечірні виходи — майже повсякденні комплекти. Кастинг із моделями різного віку і різних типів зовнішності лише підсилює головну думку: сучасна висока мода більше не диктує єдиний ідеал. Вона визнає індивідуальність.
«Крістобалю Баленсіазі вдалося знайти баланс між максималізмом і мінімалізмом. Це дуже близьке й моєму розумінню моди — коли поєднання тканини, форми й кольору виглядає так, ніби річ створили одним жестом», — пояснює Піччолі.
Саме тут дебют дизайнера набуває особливого значення. Він майже не цитує архіви буквально й не намагається відтворити знакові образи Крістобаля Баленсіаги. Натомість повертається до головного принципу, на якому будувався модний дім: найвища майстерність не потребує демонстрації. Бездоганний крій має виглядати природно, а складність — залишатися майже непомітною.
