Сьогодні цей модний дім — не просто синонім розкоші, а втілення італійської елегантності, креативності та витонченого підходу до моди.
Бренд, що починався з маленького хутряного бутику в Римі, сьогодні став провідним гравцем на світовому fashion-ринку та докорінно змінив уявлення про моду загалом. Його шлях — це історія родини, інновацій, видатних дизайнерів і культових моментів, що увійшли до світової історії попкультури.
Сьогодні він готується до грандіозного святкування сторіччя, хоча на початку 2000-х ледь не опинився за крок від фінансового краху. Це історія Дому Fendi. Її ексклюзивно для Harper`s Bazaar Ukraine розповів стиліст і fashion-колумніст Єгор Воронкін.
У 1897 році в одній з ремісничих родин Рима — Казагранде — народилася дівчинка, яку назвали Адель. Із самого дитинства вона перебувала у середовищі, де навички ручної роботи, особливо з натуральними матеріалами, були частиною щоденної рутини.
З ранніх років батьки Адель почали привчати її до роботи зі шкірою: спочатку давали елементарні завдання з підготовки шкіри до обробки, пізніше — довіряли пошиття аксесуарів, що й визначило її майбутній шлях у моді. У 1918-му, у віці всього 21 року, Адель відкрила свою першу маленьку майстерню з обробки шкіри та хутра. За короткий час про ательє Casagrande заговорили не лише по всьому Риму, а й за його межами. Якість роботи Адель швидко принесла їй славу та замовлення серед заможних клієнтів.
1925 року Адель вийшла заміж за постачальника шкіри Едоардо Фенді. Узявши прізвище чоловіка, вона перейменувала магазин. Того ж року в самісінькому центрі Риму відкрився перший магазин Fendi — так розпочалася історія знаного Дому.
Головний акцент пара зробила на виготовленні якісних шкіряних, а пізніше й хутряних виробів. Бездоганне ремесло та інноваційний підхід до обробки матеріалів стали фундаментом бренду. Шкіряні вироби як мистецтво — безумовний закон для Адель. У своїх роботах вона вміло поєднувала традиції з інноваціями, пропонуючи жінкам не лише функціональні аксесуари, а й естетику розкоші.
Едоардо ж відповідав переважно за логістику, постачання та фінансову сторону сімейної справи. Його роль була за лаштунками, проте життєво важливою для зростання бізнесу. Разом з Адель вони сформували сімейний принцип управління, в якому обоє відігравали активну роль і доповнювали одне одного: вона — креатив і ремесло, він — організація і стабільність.
Уже за кілька років їхнє ательє стає популярним серед римського бомонду. Клієнтки цінували вироби Fendi за майстерність, індивідуальний підхід і бездоганну якість. Ручна робота, елегантність і новаторство вирізняли бренд на тлі інших. Адель не просто продавала речі — вона будувала довіру і репутацію, яка трималася на сімейних цінностях, сервісі та естетиці.
З початком Другої світової війни компанія, як і багато інших, зіткнулася з труднощами — нестачею матеріалів, економічними обмеженнями і зниженням купівельної спроможності. Проте Fendi не закрився — а зберіг якість і виробництво, наскільки це можливо. Сімейна модель бізнесу та бездоганна економічна стратегія Едоардо дозволила йому не лише вижити без зовнішніх інвестицій, а й залишитися прибутковим.
У цей період, аби знизити витрати на персонал, Адель та Едоардо почали залучати до справи пʼятьох своїх доньок, навчаючи їх роботи в майстерні, передаючи знання про матеріали, клієнтів і бізнес-процеси.
У післявоєнні року італійські еліти, зголоднілі за розкішшю і втомлені від утисків, прагнули блиску та повернення до своїх втрачених символів багатства. Тому попит на архаїчний символ достатку — хутро — зріс. Вироби Fendi стрімко набрали популярності. Адель упровадила нові техніки обробки хутра, роблячи його ще більш легким, витонченим і майже повітряним. Протягом короткого часу до бутику Fendi почали надходити замовлення не лише з Італії, а й з інших європейських країн.
У 1954 році раптово помер Едоардо Фенді, і бренд перейшов під повне керівництво Адель та їхніх дочок — Паоли, Анни, Франки, Карли й Альди. Разом вони почали нову еру історії Дому, започаткувавши «жіноче правління», що стало унікальним прикладом жіночого лідерства у світі моди.
Найстарша, Паола, відповідала за дизайн аксесуарів і сумок. Анна займалася іміджем бренду, дизайном і комунікаціями. Франка — відповідала за виробництво, модернізацію та розширення бренду. Карла взяла на себе маркетинг і культурні ініціативи. Альда ж зайнялася розвитком мережі бутиків і розширенням ринку.
Справи марки йшли добре, проте в сестер були більші амбіції: перетворити Fendi з сімейного ательє на повноцінний модний дім. Розуміючи, що без сильного креативного керівника бренду вирватися на міжнародну арену неможливо, сестри почали пошуки дизайнера нового покоління.
У 1965 році за рекомендацією знайомих з Парижа сестри Фенді запросили на співбесіду молодого, та вже відомого роботою з Домом Chloé, дизайнера — Карла Лагерфельда.
«Я зайшов до офісу, а там — п’ятеро жінок, кожна з яскравою думкою і амбіціями. Вони не хотіли, щоб я був обережним. Вони хотіли революції»,
— згодом розповідав Карл.
На першій зустрічі Лагерфельду дали пробне завдання: переосмислити функцію хутра. Наступного дня він повернувся з ескізами яскравих, легких і графічних речей, які не нагадували жодну з «шуб», представлених на ринку. Сестри були вражені, й тієї ж миті дизайнер офіційно став креативним директором лінії хутра, а пізніше — і prêt-à-porter колекцій Fendi.
На тій же зустрічі Карл представив і новий логотип марки.
«Він узяв аркуш паперу і на швидку руку намалював дві літери F — одна вертикально, інша горизонтально під нею»,
— згадувала одна із сестер Фенді.
Ці дві літери F означали: Fun Fur — тобто «гра з хутром», або ж «хутро як задоволення». І Лагерфельд дійсно перевернув уявлення про хутро: воно більше не було важким і застарілим.
Перші колекції Fendi під керівництвом Карла Лагерфельда шокували пресу та покупців: хутро стає тонким, кольоровим, абстрактним. Дизайнер сміливо використовував інтарсію (техніку «інкрустації» хутра візерунками), фарбував його в незвичні відтінки: блакитний, рожевий, жовтий, а після — поєднував у стилі печворк.
Відтепер хутро — це не лише про шуби, а й про хутряні топи, сукні та навіть штани. Fendi став першим брендом, який зробив хутро модним об’єктом, а не просто зимовим верхнім одягом.
У середині 70-х бренд розпочав активну експансію на світовому ринку. Протягом кількох років відкрилися магазини у Нью-Йорку, Парижі, Лондоні та Токіо. А 1977 року Fendi запустив першу повноцінну колекцію prêt-à-porter жіночого одягу. Пізніше, у 1984-му, до неї додалася й чоловіча лінія.
Протягом 1980-х Fendi зміцнив статус глобального luxury-бренду. Окрім жіночої та чоловічої лінії, бренд започаткував виробництво дитячого одягу, парфумерії, меблів та аксесуарів для дому. При офісі компанії відкрилася власна лабораторія ремісництва, де майстрів навчали високим стандартам якості ручної роботи. Найвправнішим з них після навчання пропонували приєднатися до команди постійних ремісників, що працювали над ексклюзивними лініями Fendi.
Цей період закріпив за брендом статус «італійської відповіді Chanel»: креативної, але заснованої на бездоганній техніці, традиціях і майстерності. Уперше в історії італійської моди родинний дім почав функціонувати на рівні великого модного холдингу, при цьому зберігаючи сімейне управління.
На початку 90-х до команди Fendi приєдналася Сільвія Вентуріні Фенді — донька Анни Фенді та представниця третього покоління династії. Вона очолила напрям розвитку лінії аксесуарів. Уже за п’ять років, у 1997-му, Сільвія створила сумку, яка змінила все — Fendi Baguette. Цей аксесуар став одним з найзнаковіших у світі моди: зручна й невеличка сумка, яку носять під пахвою, подібно до французького багета, майже одразу отримала культовий статус.
Baguette не просто стала хітом — вона відкрила нову еру в моді, It-bags, де аксесуар стає індикатором статусу, стилю і самовираження.
Культовий статус Baguette зміцнився ще й завдяки серіалу «Секс і місто» — коли Керрі Бредшоу виголосила легендарну фразу у відповідь на намагання грабіжника відібрати її сумку: It’s not a bag, it’s a Baguette. Це був момент, коли Fendi остаточно закріпився у свідомості глобальної fashion-спільноти як бренд, що формує тренди. Його авторитет став безсумнівним.
До кінця десятиліття Fendi зріс до неймовірних обсягів: понад 600 магазинів по всьому світу та річний обіг у понад 300 мільйонів євро. Проте за стрімким зростанням ховалися нові виклики — надто велика кількість ліній і персоналу, складності контролю якості та громіздка структура логістичних ланцюгів, а на додачу ще й особливості родинного управління — все це створило фінансовий та управлінський колапс.
Осягнувши рівень небезпеки, родина Фенді почала шукати стратегічного інвестора, який би допоміг стабілізувати і структурувати бізнес без втрати його ДНК. Оголосивши про продаж своїх акцій, Fendi став об’єктом жорсткої боротьби між двома гігантами фешн-індустрії: французьким LVMH (Бернар Арно) й італійською Prada Group (Патриціо Бертеллі).
У 2001 році 51% акцій бренду перейшли у власність акціонерів. Портфелі поділили таким чином: 25,5% отримав LVMH (Бернар Арно), 25,5% отримала Prada (Патриціо Бертеллі), решта 49% залишалася в родини Фенді. Ця угода дала бренду нові фінансові та виробничі ресурси, дозволивши масштабувати успіх глобально. Fendi отримав не лише управлінські кейси, а й базу постачальників і партнерів.
Водночас родина Фенді продовжила брати участь у творчому керуванні, зокрема Сільвія Вентуріні Фенді очолила напрями аксесуарів і чоловічого одягу.
Згодом LVMH викупив частку Prada Group, яка не мала інтересу в довгостроковому управлінні брендом. У результаті до середини 2000-х LVMH придбав і частки родини Фенді, ставши мажоритарним, а згодом і повним власником Fendi.
Угода з LVMH по суті стала закінченням сімейної історії бренду, Fendi більше не належав родині, яка заснувала його у 1925 році. Але водночас це дозволило бренду вижити й набути в нову форму — уже як частині найбільшого luxury-конгломерату світу.
Сільвія Вентуріні Фенді залишилась єдиною спадкоємицею, яка продовжила працювати з брендом після зміни власника, але вже як наймана співробітниця, яка зберігає ДНК та естетику Fendi в нову епоху.
У 2015 році Fendi перемістив свою штаб-квартиру до знакової будівлі в Римі — Палаццо делла Чивільта Італьяна. Ця споруда, більш відома як Квадратний Колізей, стала символом нової ідентичності бренду — поваги до спадщини, архітектури та італійської культури.
Бренд також почав активно інвестувати у відновлення історичних пам’яток Рима, зокрема фонтану Треві, продемонструвавши відданість місту та його культурній спадщині. Завдяки цьому в липні 2016-го Дім отримав унікальний дозвіл від мерії міста на організацію свого показу Haute Fourrure на честь 90-річчя бренду просто на воді у фонтані Треві.
2019 рік приніс бренду новий виклик — смерть Карла Лагерфельда, незмінного креативного директора Fendi протягом рекордних для світу моди 54 років. Його бачення, іронія, інтелектуальність і гра з формою зробили Дім не лише синонімом розкоші, а й важливою частиною світової модної інтелігенції.
Після смерті дизайнера Fendi віддав йому особливу шану. Колекцію осінь-зима — 2019/20 було продемонстровано в Мілані після його смерті, як останню роботу маестро, а у фіналі дефіле показали архівне відео, де Лагерфельд ескізує своє перше пальто для бренду.
На час пошуків нового креативного директора Сільвія Вентуріні Фенді — багаторічна соратниця Лагерфельда та єдина з членів родини Фенді, що лишились у компанії, тимчасово взяла на себе креативне керівництво жіночою лінією. Це був важливий перехідний період для бренду: у Fendi не поспішали з новими призначеннями, прагнувши зберегти багаторічний спадок і стабільність марки.
У вересні 2020 року LVMH оголосив про прихід Кіма Джонса на посаду артдиректора жіночої лінії Fendi.
Кім Джонс народився у 1973 році у Великій Британії, а зростав — між Африкою, Лондоном та країнами Азії. Звідси його мультикультурне бачення і відчуття глобального стилю. 2002 року Кім закінчив Central Saint Martins. Його дипломна колекція одразу привернула увагу індустрії — її повністю викупив бренд John Galliano, що стало яскравим стартом кар’єри дизайнера.
З 2008 по 2011 рік Джонс працював як креативний директор бренду Dunhill, спеціалізувавшись на чоловічому одязі. Згодом отримав запрошення від LVMH приєднатися до команди дизайнерів чоловічої лінії Louis Vuitton. Одним з найзнаковіших його проєктів у команді LV стала streetwear-колаборація з брендом Supreme.
У 2018 року Джонс залишив Louis Vuitton та очолив Dior Men.
Призначення Кіма Джонса у Fendi було історичним рішенням. Він став єдиним дизайнером у LVMH, який водночас очолив дві великі марки у двох категоріях: чоловічу й жіночу. Його дебютна колекція haute couture у 2021 році стала даниною британській культурі та вишуканій архітектурі. Джонс уміло поєднав елегантність Fendi з сучасною чуттєвістю, залучивши до Дому нове покоління шанувальників.
Він майже одразу почав працювати з архівами Карла Лагерфельда, часто цитуючи їх у новому прочитанні — через силует, орнамент, матеріали.
«Для мене Fendi — це родина, спадок, Рим. Моє завдання — не зламати історію, а дати їй нове дихання. Мені цікаво працювати з жіночою енергією, але через себе — я не хочу наслідувати когось, я хочу бути чесним»,
— ділився Кім Джонс.
Хоча перші колекції Джонса для Fendi були сприйняті здебільшого позитивно, з часом почало з’являтися дедалі більше критичних зауважень з боку преси та експертів. Деякі оглядачі вважали, що його дизайни стали передбачуваними та не приносили новизни, яку очікували від бренду.
Багато хто почав звинувачувати дизайнера в тому, що він надто покладається на присутність знаменитостей на подіумі, таких як Кейт Мосс і Белла Хадід, замість зосередитися на інноваційному дизайні.
У 2021 році відбулася несподівана колаборація Fendi x Versace — або Fendace, — де Донателла Версаче та Кім Джонс обʼєднали зусилля у створенні спільної колекції. Джонс створив образи для Versace, а Донателла для Fendi.
Це був справжній вибух у світі моди. Показ у Мілані зібрав зірковий склад моделей, зокрема, Наомі Кемпбелл і Джіджі Хадід, що додало події додаткового розголосу. Проте критики були більш скептичними, описуючи колекцію як «позбавлену концептуальної глибини і новаторства» та «перенасичену логотипами і брендовими елементами».
2022 року Fendi відзначили 25-річчя культової сумки Baguette. Разом з Джонсом дизайнерка переосмислила архівні моделі сумок і розробила абсолютно нові її варіації.
Крім того, до співпраці були запрошені й інші культові особистості та бренди. Серед них — Сара Джессіка Паркер, яка створила капсульну колекцію яскравих сумок Baguette з можливістю персоналізації логотипу; Marc Jacobs, що представив власне бачення культової сумки, поєднавши елементи стилю 1970-х з сучасними деталями; Tiffany & Co., які розробили сумки з використанням фірмового блакитного кольору та діамантових акцентів; а також японський бренд Porter, що запропонував функціональні моделі з нейлону, орієнтовані на чоловічу аудиторію.
Fendi Baguette від Сари Джессіки Паркер
Fendi Baguette від Marc Jacobs
Fendi Baguette від Tiffany & Co.
Fendi Baguette від Porter
І хоча продажі марки зростали, проте після чотирьох років на посаді креативного директора жіночих колекцій Fendi Кім Джонс оголосив про рішення залишити бренд. Тож Сільвія Вентуріні Фенді знову взяла на себе повну творчу відповідальність за всі лінійки Fendi.
У лютому 2025 року під час Міланського тижня моди Сільвія презентувала колекцію осінь-зима — 2025/26, яка отримала позитивні відгуки за поєднання архівних елементів із сучасною естетикою. Лінійка також стала частиною святкування 100-річчя бренду.
Наступне велике шоу дому відбудеться у вересні 2025 року, де Сільвія представить ювілейну колекцію весна-літо — 2026 у форматі co-ed (спільний показ чоловічої та жіночої колекцій).
Через сто років від дня заснування Дому спадкоємиця прізвища, естетики та духу марки знову стоїть біля його керма та вирішує, яким же буде майбутнє Fendi.
