У 2027 році Kachorovska відзначатиме одразу дві дати — 20 років бренду і 70 років сімейної історії у взуттєвому ремеслі. Напередодні ювілею команда почала збирати архів, а разом із ним — заново відкривати власне минуле: ательє індивідуального пошиву, перші колаборації з українськими дизайнерами, старі техніки, родинні фотографії та айтеми, які через десятиліття раптом знову виглядають актуальними.
Ми поговорили з Аліною Качоровською та командою бренду про те, навіщо повертатися назад саме тоді, коли хочеться рухатися вперед.
Ми домовляємося про зустріч з Аліною та командою Kachorovska в офісі бренду, де саме триває робота над новою колекцією. На підвіконні помічаю двох качок — дерев’яну та скляну. За кілька годин розмови стане зрозуміло, що випадкових качок у Kachorovska не буває.
Стіни кабінету креативної директорки бренду вкриті фотографіями, що слугували референсами для колекції, палітрою Pantone, творами мистецтва та репродукціями — і знову качками. До столу доводиться пробиратися майже по-котячому: на підлозі стоять різноманітні моделі взуття на підборах і пласкій підошві з оригінальним декоруванням та особливою увагою до ергономічності — але більше ні пари з вуст, бо це нова колекція.
Сам стіл, усупереч моїм очікуванням, майже порожній. Жодних мальовничих завалів ескізів і папок (хоча, можливо, їх просто встигли прибрати до мого приходу). До ювілеїв заведено підходити з підсумками. Аліна Качоровська, здається, підходить із розкопками.
На початку 2026 року в Kachorovska почали системно працювати з архівом. Збирати публікації в медіа, паперові документи, digital-згадки, фотографії, семпли взуття та сумок із попередніх колекцій, історії людей, чий професійний шлях був пов'язаний із брендом. Оцифровувати, шукати, проводити інтерв’ю. Для цього в команді навіть з’явилася окрема людина. Робота вже зайняла сотні годин — і це лише початок.
Одним із документів, від якого почала вибудовуватися хронологія, стала трудова книжка бабусі Аліни — Леоніди Сигізмундівни. 8 жовтня 1957 року вона прийшла працювати у взуттєву артіль у радянській Україні. Ця подія стала першою документально засвідченою точкою сімейної історії. У 2027-му від цієї знакової миті мине рівно 70 років, а самому бренду Kachorovska виповниться 20. «Ці дві дати дуже важливі й для бренду, і для мене», — говорить Аліна. Напередодні ювілеїв вона вирішила не вигадувати нову легенду, а детально розібрати стару.
Трудова книжка, ательє і Серж Смолін
Досить швидко стало зрозуміло, що архів значно більший за сімейну історію. Протягом двох десятиліть ательє Kachorovska створювало взуття для українських fashion-брендів. Тепер команда шукає ці семпли, відновлює імена, дати, моделі, фотографії.
Одна з перших таких історій пов’язана із Сержем Смоліним та його чоловічим брендом IDoL. Тоді Аліна ще навчалася в Могилянці й паралельно приймала замовлення в ательє. Саме для Смоліна команда зробила свою першу колекцію взуття для подіумного показу: «Якби зараз виготовити той самий дизайн взуття, думаю, це був би фурор. Воно ультрастильне і модне до сьогодні». З тією ж колекцією пов’язаний і перший Ukrainian Fashion Week Аліни. Показ відбувався 17 жовтня — у день її народження.
Сьогодні вона відкриває папки, яких не бачила років десять, і дивується, наскільки сучасними залишаються деякі моделі: «Я просто в захваті! Там майже будь-яку пару можна хоч наступного сезону випускати на подіум, у продаж чи в колекцію — вони й досі не втратили актуальності. В українській модній індустрії загалом багато сильних дизайнерів».
Імена всіх дизайнерів Аліна поки не називає — архівні колаборації команда планує показувати наступного року.
Історія українського одягу останніх десятиліть так чи інакше задокументована: покази, колекції, архіви дизайнерів, фотографії. Взуття значно частіше залишалося за кадром. Архів Kachorovska зробить історію українського взуттєвого дизайну останніх двадцяти років видимою.
Ательє індивідуального пошиву Kachorovska припинило роботу близько чотирьох років тому. Але люди, які там працювали, нікуди не зникли. Конструктори, технологи, дизайнери — ядро нинішнього дизайн-бюро бренду пройшло через ательє.
«Хтось працює в Kachorovska вісім років, хтось десять, хтось дванадцять. Я — все життя», — усміхається Аліна Качоровська.
Близько року тому, коли команда почала планувати нову колекцію, замість того щоб шукати черговий зовнішній референс, вирішили подивитися всередину. Зокрема, на техніку печворк. Вона була дуже популярна серед клієнтів ательє, адже вони могли вибирати контрастні підкладки для сумок, поєднувати різні кольори й матеріали, змінювати деталі. Індивідуальне замовлення було не так виконанням заздалегідь сформульованої дизайнерської декларації, як грою та діалогом. Тепер цей автентичний підхід ліг в основу регулярної колекції. Саме так народилася серія Atelier, речі в якій створені переважно вручну й прикрашені вишивкою, клаптиковим шиттям та унікальними елементами, що не передбачають масштабування.
Взуття Kachorovska: свобода руху та свобода вибору
У новій лінійці поки представлено лише жіноче взуття, тоді як чоловічу серію команда планує запустити згодом. Саме на прикладі туфель та чобіт особливо добре видно, як реміснича логіка ательє зустрічається із сучасним виробництвом. Деякі операції залишаються рукотворними, інші — отримують технологічне продовження. Наприклад, перфорацію, яку колись майстер робив пробійником, тепер виконують на плотері. Складний декор може народитися в руках митця, а вже потім фахівці шукають спосіб оптимізувати окремі етапи. І роблять це не заради того, щоб витіснити ремесло, а щоб чітко зрозуміти, де воно є справді незамінним.
Для Ольги Дзей, дизайнерки взуття Kachorovska, досвід роботи в індивідуальному форматі був недовгим, але саме він заклав те бачення, до якого бренд повернувся під час створення нової лінійки. Ідеться не стільки про конкретні технічні прийоми, скільки про абсолютну свободу, яку ательє надавало замовникові. Людина приходила й бачила перед собою сотні різновидів шкіри, відтінків та комбінацій. Вона могла експериментувати з нюансами, пропонувати власні рішення й фактично створювати унікальну пару в тандемі з майстрами. Результати іноді виявлялися несподіваними — і саме ця непередбачуваність тепер стала особливо цінною.
«Мій головний спогад про ательє, який перейшов у цю колекцію, — це індивідуальність і нетиражованість. Ручна вишивка — це не про мільйон пар. І мені подобається ця унікальність», — Ольга Дзей, дизайнерка взуття Kachorovska.
У взутті з нової колекції цю свободу вирішили передати через несподівані деталі, поєднання матеріалів і ручну вишивку. Але є й інша паралель з ательє — складність самих моделей. Вона потрібна не заради демонстрації майстерності як такої, а щоб річ не виглядала результатом нескінченного тиражування.
Поруч із класичними човниками нестандартного кольору в ательє завжди існували індивідуальні замовлення, заради яких модельєрам доводилося фактично конструювати нову модель, вигадувати незвичні елементи й шукати способи реалізувати те, чого раніше не робили. Цю логіку перенесли й у нову колекцію. «Це все робить продукт більш цінним», — говорить Ольга.
При цьому є одна річ, яку Kachorovska принципово не готова приносити в жертву дизайну, — комфорт. Зрештою, саме з цього й починалося ательє: конкретна стопа, конкретна анатомія, пропорції, висота підборів, посадка. Якщо десятиліттями робиш взуття під людину, комфорт перестає бути KPI та стає базовою умовою. «Не буде в Kachorovska босоніжок на 11-сантиметрових шпильках, на яких ти навіть сидіти не можеш. Це висота, несумісна із життям», — говорить Аліна. І грайливо демонструє пару, в якій прийшла на зустріч: елегантні човники на трисантиметрових підборах. Достатньо витончені, але такі, що залишають свободу руху.
Тема свободи взагалі в нашій розмові виникає постійно. На думку Аліни, річ не повинна диктувати жінці спосіб існування. Ручку сумки можна вкоротити або замінити. Одяг — заправити, закотити, нашарувати. Ремінь використати не так, як задумав дизайнер. Спочатку має бути помітна жінка. Потім — те, у що вона вдягнена.
Сумка, яку не побоялися зіпсувати
У лінійці сумок повернення до коріння також почалося не з конкретної моделі, а з самого принципу вибору. Владислав Пенчук працює в Kachorovska десять років, п’ять із яких — в індивідуальному пошитті. Він добре пам’ятає, як замовники приходили комбінувати текстури для майбутнього аксесуара: обирали гладку чи фактурну шкіру, експериментували з принтами й несподіваними кольорами. Саме цю автентичну свободу бренд переніс у серію Atelier — уже без можливості персонального замовлення, але з набагато сміливішою грою з матеріалами.
У пошуках потрібних фактур команда поїхала до свого постачальника в Тоскану. Там підняли старі плити для тиснення шкіри — з квітами, смужками, хвилястими фактурами — і використали їх для нової колекції. Повернули й Saffiano — шкіру, яка, за словами Владислава, свого часу була одним із хітів ательє.
«Ми взяли фактури й шкіри, з якими працювали в ательє, й адаптували цей підхід до сучасної колекції. Хотілося повернути сам дух індивідуальності: можливість обрати не звичну гладку шкіру, а, наприклад, фактуру з квітами», — ділиться Владислав Пенчук, дизайнер сумок Kachorovska.
Найбільш буквальною присвятою витокам бренду стала Rebecca Patchwork — одна з найпопулярніших моделей Kachorovska, з якою команда наважилася на сміливий експеримент: розібрала бестселер на шматочки. За часів індивідуального пошиття замовники могли поєднати в одному виробі шкіру пітона, замшу, фактурне Saffiano та хутро, зробивши клапан одного відтінку, а ручку — іншого. У новій інтерпретації цю логіку довели до абсолютного печворку. Причому зв’язок із минулим тут не лише метафоричний: для створення серії використали реальні залишки ексклюзивних матеріалів, які зберігалися в майстерні ще з тих років. «Ми ніколи не викидаємо шкіру, адже в Kachorovska ощадливе виробництво. Могло залишитися пів пачки або зовсім крихітні клаптики. Усі вони збереглися в ідеальному стані, і саме їх ми використали для створення Rebecca Patchwork», — ділиться Владислав.
Для дизайнера ця модель стала особистою присвятою п’ятьом рокам роботи в ательє. Перед запуском команда хвилювалася. Клієнт знає Rebecca саме такою, якою вона є. Чи потрібна йому її «трошки crazy» версія? Виявилося — потрібна. «Клієнти сприйняли її на ура. Вона класно продається. Нас це дуже потішило як команду дизайн-бюро: люди не злякалися, їм цікаво», — розповідає Аліна.
Є й ще один несподіваний римейк Rebecca. Для майбутньої чоловічої лінії вже розробили її збільшену чоловічу версію. Загалом у роботі — шість нових моделей чоловічих сумок, хоча Владислав припускає, що почнуть із двох-трьох. Для бренду це нова категорія, реакцію на яку ще належить вивчити.
«Я її закенселила? Не могла!»
У дизайн-бюро є внутрішній жарт про процес погодження нових айтемів Аліною. Вона може відредагувати семпл або відкласти його, а через певний час побачити серед речей і запитати: «Чому ніхто не показав мені це раніше? Хто закенселив? Я не могла її закенселити, бо це геніально!»
І це не лише самоіронічний спогад самої Аліни. Роксолана Морозюк, яка відповідає в Kachorovska за одяг, описує практично той самий механізм: «Аліна може перший раз сказати: “О ні”, а через тиждень — “Запускай у виробництво”». Я їй: “Так це ж те, що я тобі показувала”. А вона усміхається у відповідь: “Бачиш, у мене в голові воно переварилося — і тепер уже хочеться. Давай робити”». Іноді стилістам команди вдається захистити свої ідеї. Так сталося з босоніжками з пір’ям: модель скасували, потім повернули — і зрештою вона стала бестселером.
Цей дуалізм багато в чому пояснює унікальний підхід Аліни до управління. «У мене половина мислення — це Excel-таблиця, а інша — креативний директор», — коментує вона. З одного боку, від неї повсякчас очікують потужного творчого імпульсу. З іншого — на її плечах лежать закупівлі, мерчандайзинг, аналітика продажів та загальна бізнес-стратегія, яку також необхідно контролювати. Аліна досить точно прогнозує комерційний потенціал виробів. Проте трапляються й винятки: іноді певний задум видається занадто сміливим для старту, у наступному сезоні на нього нарешті звертають увагу, а згодом фінансовий відділ уже сам приходить із запитом: «А можна ще?»
«Я хочу доносити найбільш crazy ідеї до нашої аудиторії з першого сезону. І спонукати жінок до експериментів. Мода взагалі не повинна бути надто серйозною. Має бути фан, іронія. Якщо сприймати моду суперсерйозно, вона втрачає одну зі своїх основних сутностей — здатність до експерименту та пошуку самоідентичності», — переконана Аліна.
Одяг, якого в ательє не було
Історичне ательє Kachorovska не створювало fashion-колекцій одягу, тому тут неможливо просто відкрити коробку з архівом, знайти модель і переосмислити її. Дизайнеру доводиться переносити не предмет, а принцип. Для Роксолани Морозюк це одна з найскладніших частин роботи зі спадщиною ательє. Взуття та сумки мають власний архів, конкретні моделі, матеріали й техніки. Одягу довелося шукати власну мову практично з нуля. І команда робила це поступово. Спочатку — через речі, які природно продовжували вже сформовану естетику бренду: жакети, брюки, спідниці, більш стримані й елегантні силуети. Потім дозволяла собі дедалі більше експериментів із кроєм, фактурами та декоративними рішеннями.
Чотири роки для нової категорії, за словами Роксолани, — зовсім небагато. Тому пошук триває досі. «Особисто я люблю великі плечі, але мені не дають їх додавати до колекцій, — сміється вона. — Ми пробували, і нашим клієнтам це не дуже заходить». У цьому й полягає постійний баланс: дизайнер може хотіти більш радикального жесту, але річ має залишатися впізнаваною для людини, яка вже знає Kachorovska. Водночас очевидні сезонні тренди тут принципово не стають відправною точкою. Роксолана говорить, що команді цікавіше шукати власні рішення. Іноді ідея з’являється за рік чи два до того, як подібні речі починають масово виникати на ринку.
Нова лінійка Atelier відкрила для подібних експериментів набагато більше простору — можливість, як каже Роксолана, трохи «похуліганити». Додати масивного декору, незвичних фактур, вишивки та складніших рукотворних елементів, які важко уявити в нескінченному серійному потоці. Проте саме на цьому етапі творчість швидко стикається із суворою математикою. Що складніша ручна праця, то вища собівартість — і в якийсь момент доводиться прораховувати, чи залишиться фінальна ціна виробу адекватною для клієнта.
Особливість, якою Роксолана пишається найбільше, хоча зовні вона майже непомітна, — філігранна обробка речей ізсередини. Бездоганна чистота швів та ідеальний виворіт для неї — окремий дизайнерський жест: якісний виріб має витримувати прискіпливий погляд під будь-яким кутом.
Ще один спосіб продовжити принцип Atelier — не копіювати те, що колись існувало, а переносити в нову категорію саму цінність ручної роботи. Після вишивки наступним кроком має стати ручне в’язання. Раніше в Kachorovska вже був машинний трикотаж, тепер команда працює над речами, створеними вручну.
Качка під водою
Kachorovska має свій символ — качку. Її неможливо не помітити. Іронічна, виразна, стильова. Все іде від прізвища. Клієнти дарували качок, колекція росла, а у 2022 році Аліна замовила в дизайн-бюро 3D-модель качки: «Я взяла її в руки й розплакалася. Цей образ виявився майже ідеальною метафорою сімейного бізнесу! Качка ковзає по воді спокійно й красиво. Під водою її лапки працюють без зупинки, щоб робити цей беззупинний граційний рух». Коли агенція переводила об’ємну качку у пласку графіку, окремим елементом стала лапка. Тепер ця лапка живе самостійно — у фурнітурі, декорі, вишивці, брендингу, з’являється на взутті й карго нової колекції.
Архів для Аліни — це не лише документи й взуття. Це ще й спроба зрозуміти, що кожне покоління передало наступному, привнесло в розвиток сімейного бізнесу. Від бабусі, Леоніди Сигізмундівни, — людяність. Від дідуся — свободолюбивий характер. Від мами — авантюрність і пристрасть. Від самої Аліни — «чуттєвість, свобода. І звичка мріяти великими категоріями», — визначає сама Аліна.
З усього цього легко було б зробити красиву ретроспективу. Сімдесят років ремесла. Двадцять років бренду. Трудова книжка. Перші колекції. Старі фотографії. Взуття, створене для українських дизайнерів. Але Kachorovska, здається, значно менше цікавить музей. Лінійка Atelier добре показує, що архів тут не сприймають як святиню. Його можна різати, змішувати, перешивати, перекладати іншою мовою.
Коли запитуєш Аліну, що вона хоче знайти в минулому, відповідь майже завжди якимось чином повертається до майбутнього: нових колекцій, чоловічої лінії, архівного проєкту колаборацій з дизайнерами, речей, які ще можна показати.
Є бренди, які звертаються до архівів, коли в них закінчуються нові ідеї. У Kachorovska зараз відбувається майже протилежне: що глибше команда занурюється у власну історію, то більше матеріалу знаходить для наступної. Можливо, в цьому й полягає сенс уваги до старих семплів, фотографій, документів, що роками чекали десь на складі. Не довести, що в тебе є минуле, — а зрозуміти, що з ним робити далі.
