Його називали Le Corbusier (омаж на псевдонім швейцарсько-французького архітектора Шарля-Едуара Жаннера) від haute couture. Він винайшов go-go-чоботи, популяризував мініспідницю та переконав цілий світ, що майбутнє моди — біле. Його колекції викликали скандали і захват, а клієнтки — від Жаклін Кеннеді до Катрін Деньов — готові були віддати все заради його трапецієподібних суконь.
Він вірив, що жінка має бути вільною, рухливою та сильною. Що корсети і високі підбори — це кайдани минулого. Що одяг повинен служити життю, а не заважати йому.
Саме тому він став одним з найреволюційніших дизайнерів XX століття — людиною, яка перетворила моду з прикраси на філософію. Це історія Андре Куррежа — візіонера космічної моди. Її ексклюзивно для Harper`s Bazaar Ukraine розповів стиліст і fashion-колумніст Єгор Воронкін.
9 березня 1923 року у французькому місті По, розташованому в беарнському регіоні Піренеїв, народився Андре Курреж. Його батько служив дворецьким у заможному англійському домі, а мати, за свідченням деяких джерел, була домогосподаркою.
З дитинства маленький Андре мріяв про мистецтво. Він любив малювати і створювати скульптури з папʼє-маше, жив у світі форм і кольорів. Але батько не розділяв захоплення сина й наполягав на опануванні більш серйозної професії. Він мріяв про освіту інженера для Андре і вірив, що вона принесе йому стабільність і повагу.
У школі юний Курреж найбільше любив уроки малювання та історії. У них він бачив натхнення і можливість доторкнутися до світу ілюзорного, сповненого фантазій і загадок.
1941 року після закінчення школи вісімнадцятирічний Андре вступив до престижної Національної школи мостів і доріг (Еcole des Ponts et Chaussеes) у Парижі. Він був обдарованим студентом, легко засвоював складні математичні розрахунки, розумівся на проєктуванні, конструкціях і матеріалах. Проте душа лежала зовсім до іншого.
Як говорить легенда, одного разу, минаючи маленьке кравецьке ательє, Андре побачив на вітрині абсолютно жахливий піджак. Тоді він зайшов усередину та запитав, скільки таких піджаків було продано. Почувши у відповідь «Нуль!», Курреж запропонував створити для кравця ескізи, за якими можна буде пошити комерційно успішні моделі. З цього почався його роман з модою.
У перервах між навчанням Андре малював ескізи костюмів для місцевого кравця. Це була його таємна відрада — спосіб поєднати технічне мислення з творчим імпульсом і втіленням своїх фантазій. Уже тоді почала проявлятися і його головна особливість: бачити одяг як конструкцію, що має служити людині.
Проте навчання Андре не тривало довго — Друга світова війна поставила його на паузу. З 1941 по 1945 рік Курреж був призваний на службу і приєднався до французьких військово-повітряних сил як пілот. Цей досвід назавжди змінив його погляд на світ. У повітрі, на висоті тисяч метрів, де кожен рух має значення, а форма визначає функцію, він зрозумів головне: краса народжується з доцільності.
«Я черпаю натхнення з простих, природних речей. Мені не подобається будь-яка штучність — ні в людях, ні в житті»,
— казав Курреж.
Повернувшись до цивільного життя у 1945 році, 22-річний Андре не став складати державні іспити з інженерії. Натомість поїхав до Парижа і влаштувався до невеличкого модного дому Jeanne Lafaurie. Шоковані рішенням сина батьки погрожували розірвати будь-які стосунки з ним. Проте Курреж стояв на своєму.
Ательє Jeanne Lafaurie стало для Андре справжнім кравецьким університетом. Ніби губка, він вбирав усе, що йому говорили і чого навчали. Працюючи днями і ночами, Курреж уважно спостерігав за роботою майстрів і спрагло переймав їхні навички.
Проте талант Андре Куррежа потребував справжнього вчителя, і доля подарувала йому такого. 1950 року він потрапив на роботу до ательє Крістобаля Баленсіаги — людини-легенди, іспанського майстра, якого називали «королем усіх кутюр’є».
Баленсіага був відомий безкомпромісним ставленням до якості, геометричною точністю крою і майже математичним підходом до створення одягу. Спочатку Куррежа взяли на найпростішу роботу — прасування тканини. Багато хто відмовився б, але Андре розумів: він потрапив до найкращої у світі школи моди. Саме тут можна було навчитися того, чого не викладають у жодному університеті.
Поступово старання хлопця помітили й перевели його до розкрійників, а згодом, побачивши талант і несамовиту відданість справі, Баленсіага зробив його своїм першим асистентом і довірив керувати ательє в Мадриді. Це було неймовірним визнанням для молодого дизайнера без жодної професійної освіти.
Одинадцять років поруч із Баленсіагою стали для Куррежа не просто професійною школою — це було посвячення у філософію моди. Він навчився бачити тіло як скульптуру, одяг — як архітектуру, а тканину — як будівельний матеріал. Баленсіага навчив його, що кожен шов має значення, що кожна лінія — це рішення, а безкомпромісна краса народжується з точності.
Саме там, в ательє Баленсіаги, Андре познайомився з Жаклін Баррьєр, колегою-дизайнеркою. Вона була на дванадцять років молодша за нього, струнка, вправна і надзвичайно талановита. Між ними зав’язалася дружба, що згодом переросла у творче партнерство і кохання на все життя.
Андре почав називати її Кокелін — ніжним, майже дитячим ім’ям, що залишилося з нею назавжди. Вона стала його музою, натхненням, правою рукою і співавторкою всіх його майбутніх тріумфів.
«Я не міг би сприйняти жіночність без неї», —
ділився Андре Курреж.
Андре Курреж і Кокелін
У 1961 році, у віці тридцяти восьми років, Андре Курреж ухвалив найважливіше рішення свого життя: залишити Balenciaga і відкрити власний модний дім. Це було болісно, адже Баленсіага був для нього не просто роботодавцем, а наставником і другим батьком. Проте Курреж відчував: настав час говорити власним голосом. Разом із Кокелін вони відкрили Maison de Courrèges на авеню Клебер у Парижі. Головним інвестором дому став сам Баленсіага, хоча це ніколи й не було підтверджено офіційно.
Перша ж колекція Куррежа під власним іменем викликала захоплення публіки і хвилю зацікавленості серед молодих експертів. Андре вдавався до чітких геометричних ліній, трапецієподібних силуетів, прямого крою. Його одяг нагадував архітектурні креслення, втілені в тканині: жодної зайвої деталі, жодного випадкового шва.
Критики помічали вплив Баленсіаги, але також бачили щось зовсім нове — молодість, динаміку, свіжість погляду.
Курреж створював одяг не для світських левиць, що проводили дні в салонах, а для сучасних жінок, які працюють, рухаються і живуть активно.
Згодом Курреж запросив приєднатися до свого Дому ще одного учня Баленсіаги та свого близького друга — Емануеля Унгаро. Проте співпраця дизайнерів не тривала довго. Два занадто талановитих митці не зуміли поступитись один одному в роботі та назавжди розірвали стосунки.
У 1963 році Курреж представив революційну ідею: жіночі брюки на всі випадки життя. Не лише спортивні чи домашні, а елегантні, витончені, придатні для одягання в офіс, на вечірки і навіть урочисті заходи.
«Я створюю одяг не для жінок, які ведуть нереальне, балуване життя, а для дівчат, які ходять купувати їжу, женуться за автобусом, працюють нарівні з чоловіками»,
— пояснював в інтервʼю Курреж.
Проте справжній успіх чекав на маестро попереду. Навесні 1964 року Андре Курреж представив світові колекцію під назвою Space Age («Космічна ера»). Це була справжня революція, що назавжди змінила модний світ.
Покази мод, що зазвичай проходили в церемонному салонному стилі, коли манекенниці повільно дефілювали під класичну музику, а в повітрі відчувався аромат квітів і цигарок, цього разу перетворилися на щось зовсім інакше. На подіум вийшли моделі в сукнях із чітких геометричних форм, переважно в білому кольорі. Трапецієподібні мінісукні, вузькі брюки з розрізами над ступнею, короткі жакети з контрастною окантовкою. Силуети були різкими, геометричними, майже архітектурно-кутастими. Світло було холодно-синім, а музика — зовсім не музикою, а набором звуків.
Манекенниці «екіпірувалися» у великі темні окуляри, схожі на захисні щитки космонавтів. На головах — високі капелюхи без полів, що нагадували шоломи. У вухах — великі круглі сережки. Образи були футуристичними, наче ці жінки прийшли не з Парижа 1964 року, а прилетіли з далекого майбутнього.
Але найбільше публіку вразило взуття: білі чоботи до середини литки на низькому ходу. Це було немислимо, недоречно, майже образливо для світу haute couture. Жінкам, які завжди носили туфлі на підборах, — одвічний символ жіночності, елегантності та сексуальності, Курреж запропонував пласку підошву й комфорт.
У колекції Курреж використав незвичні для haute couture матеріали: вініл, пластик, синтетичні тканини з металевим блиском. Кольорова гама була радикальною: клінічний білий, срібло, яскраві первинні кольори та флуоресцентні відтінки.
«Я вірю, що можна зробити жінок щасливішими, принісши більше білого та кольорового в їхнє життя»,
— наголошував дизайнер.
Реакція публіки була полярною. Коко Шанель, яка скептично спостерігала за показом, заявила:
«Цей чоловік намагається знищити жінок, приховуючи їхні фігури та перетворюючи їх на маленьких дівчаток».
Журнал ELLE написав, що сукні Куррежа нагадують «щось, що маленька дівчинка вдягла на весілля старшої сестри». Та водночас британський Vogue оголосив 1964 рік «роком Куррежа». The New York Times назвав його «найяскравішим спалахом року».
Замовлення посипалися лавиною. 1965 року було реалізовано 200 000 мініспідниць від Куррежа. Дизайнери П’єр Карден і Пако Рабанн одразу підхопили футуристичні мотиви. А сам термін Space Age fashion назавжди закріпився за Андре Куррежем як першопрохідцем. Він не просто створював одяг — він формував ідеологію. Його колекції були маніфестом проти всього, що обмежувало жінок. Він відмовився від корсетів, бюстгальтерів з жорстким каркасом, спідниць-кринолінів. Замість високих підборів — пласка підошва або низький хід. Замість обтислих силуетів — вільні трапеції. Замість складних застібок — прості функціональні деталі.
«Жіноче тіло має бути твердим і вільним, а не м’яким і скутим. Корсет, бюстгальтер із каркасом — це кайдани рабині»,
— заявляв дизайнер.
У його фантазіях жінка майбутнього — атлетична, сильна, незалежна особистість. Вона займається спортом, працює та подорожує. Саме тому їй потрібен одяг, що не сковує, а допомагає жити.
1967 року Курреж представив революційну трьохступінчасту систему колекцій: Couture Future — готовий одяг високої якості, Prototype — середній сегмент і Hyperbole — спортивна лінія. Це був сміливий крок, адже haute couture завжди означав ексклюзивність та індивідуальне пошиття. Але Курреж хотів, щоб його «філософію» могли носити не лише багаті клієнтки, а й звичайні жінки.
Того ж 1967 року Андре та Кокелін одружилися. До того часу вони вже прожили понад п’ятнадцять років разом, а їхній союз був набагато глибшим за звичайний шлюб. Це було партнерство двох творчих душ. Кокелін не лише надихала Андре — вона організовувала покази, працювала над колекціями, закривала технічні питання і втілювала його бачення в життя.
За рік у пари народилася дочка Марі, яка стала ще одним джерелом натхнення для дизайнера.
Кокелін з дочкою Марі
До кінця 1960-х Андре Курреж був на піку слави. Його одяг носили найвідоміші жінки епохи: Жаклін Кеннеді, герцогиня Віндзорська, Глорія Гіннесс, французькі співачки Франсуаза Арді та Сільві Вартан, актриси Катрін Деньов і Бріжіт Бардо.
У 1968 році, аби профінансувати розширення Дому, Курреж продав частку акцій своєї компанії косметичному гігантові L’Oréal. Це дозволило відкрити мережу бутиків по всьому світу.
Того ж року французька асоціація моди виключила Андре Куррежа з офіційного списку кутюр’є. Він свідомо порушував правила та ігнорував умови Синдикату високої моди, доводячи світові, що haute couture може бути доступним. Проте це не тільки не нашкодило бренду, а навпаки, зробило його символом нової епохи, вільної від умовностей і застарілих канонів. До 1972 року у світі налічувалося понад 100 бутиків бренду — від Парижа до Токіо, від Нью-Йорка до Сіднея.
У 1971 році Курреж запустив лінію спортивного одягу Hyperbole, що включала топи, велосипедні шорти, спортивні куртки та тенісні спідниці. Він став одним із перших дизайнерів, який запропонували носити спортивний одяг не лише під час тренувань, а й у повсякденному житті.
За рік Андре отримав замовлення від Міжнародного олімпійського комітету на створення форми для 15 000 співробітників Олімпійських ігор у Мюнхені. Курреж розробив десять різних стилів, і всі вони відповідали його філософії — функціональні, зручні та сучасні.
1973 року дизайнер представив чоловічу лінію Courrèges Homme, довівши, що його підхід до моди не обмежується жіночим гардеробом.
Тоді ж на логотипі його одягу уперше з’явилися ініціали AC. Але, як пояснював сам Курреж, вони означали не Andrе Courrèges, а Andrе et Coqueline — Андре та Кокелін. Це стало публічним визнанням беззаперечного внеску дружини в успіх бренду.
Андре Курреж з моделями
Проте 1980-ті стали складним часом для компанії. Мода змінилася. Прийшла епоха авангарду, деконструктивізму та японського мінімалізму. Нова естетика почала активно витісняти речі минулого, і футуризм Куррежа раптом здався безнадійно застарілим і надто прив’язаним до 1960-х.
Попит на нові колекції Courrèges стрімко падав, клієнти збайдужіли навіть до дифузійної лінії Hyperbole. Бренд активно втрачав позиції, магазини закривались, фінансові труднощі зростали.
Курреж завзято намагався повернути контроль над ситуацією. Він експериментував з моделями, шукав нові шляхи збуту і намагався підлаштуватися під споживача. Проте доля була не на його боці — на початку 90-х йому діагностували хворобу Паркінсона. Стан здоров’я стрімко погіршувався, і руки, що колись з хірургічною точністю кроїли тканину, почали тремтіти. Він більше не міг створювати ескізи і згодом був змушений повністю відійти від активної роботи.
У середині 1990-х, у віці сімдесяти трьох років, він офіційно пішов з поста креативного директора.
Його місце посіла Кокелін, продовжуючи справу чоловіка. Але з року в рік справи йшли все гірше. 2011 року Кокелін Курреж вирішила продати бренд Courrèges Жаку Бунжеру та Фредеріку Торлотингу. Нові власники вірили у життєспроможність Дому, прагнули зберегти його спадщину та повернути актуальність.
Крісло креативного директора офіційно посів Крістоф Соваж, права рука Кокелін. Проте, незважаючи на близькість поглядів і споріднену філософію з засновниками бренду, він так і не зумів відродити колишню велич Дому. Його колекції були безликі та посередні, і 2015 року Соваж залишив бренд.
2014 року Groupe Artemis, інвестиційна компанія Франсуа-Анрі Піно, що є частиною Kering Group, придбала міноритарний пакет акцій Courrèges, а через два роки викупила й решту акцій, ставши мажоритарним акціонером. 2016 року креативну команду Дому очолив дует засновників бренду Coperni — Себастьян Меєр і Арно Вайян.
Першу ж їхню колекцію надзвичайно високо оцінили як публіка, так і авторитетні критики. Дизайнери зуміли точно передати не лише ДНК і філософію бренду, вони переосмислили та осучаснили те, що колись стало революцією. Їхній Courrèges — це сніжно-білий колір, вініл, графічні міні та повернення футуризму 60-х у сучасному ключі. Саме те, про що мріяв Андре.
У наступних колекціях Меєр і Вайян продовжили розвивати бренд у своєму футуристично-графічному ключі, ідейно наближеному до архівного стилю Дому.
Попри це керівництво Kering бачило майбутнє бренду зовсім інакшим, вимагаючи від дизайнерів більш комерційного і масового підходу. Через розбіжності в поглядах з керівництвом компанії Себастьян Меєр і Арно Вайян покинули бренд через 4 роки.
У вересні 2020 року крісло креативного директора бренду посів Ніколас ді Феліче. Молодий бельгійський дизайнер, за плечима якого вже була робота у Balenciaga під керівництвом команди Демни Гвасалія.
Першу колекцію Ніколаса для Courrèges критики оцінили досить стримано, проте багато хто зазначив його шанобливий підхід до архівів Дому.
Наступні лінійки ді Феліче публіка сприйняла вже тепліше, відзначаючи майстерність поєднання архівних кодів Куррежа із сучасною чуттєвістю. Як і 60 років тому, білі чоботи, геометричні силуети, трапеції та чистота ліній знову з’явилися на подіумах Courrèges, але тепер переосмислені для нового покоління, яке так само жадібно прагне свободи, комфорту і сміливості у самовираженні.
Останні роки життя Андре Курреж присвятив живопису, скульптурі та розробці екологічних проєктів. Він завжди вірив у прогрес і турботу про планету. Разом із Кокелін вони створювали прототипи електромобілів, мріючи про чисте майбутнє для Марі та її дітей.
7 січня 2016 року у віці 92 років Андре Курреж пішов із життя в передмісті Парижа Неї-сюр-Сен. Поруч з ним до останнього дня були Кокелін і Марі.
Світ моди відреагував на звістку миттєво. Міністр культури Франції Флер Пеллерін написала у своєму Twitter:
«Курреж робив щасливими жінок, яких одягав. Він винайшов всесвіт, сповнений форм і кольорів, де елегантність не може існувати без уяви, гумору та великої свободи».
Дизайнери по всьому світу почали ділитися спогадами. Жан-Шарль де Кастельбажак, який співпрацював із Куррежем у 1990-х, сказав:
«Його повний вплив на моду ще належить усвідомити. Курреж — це не про тренди. Курреж — це дивним чином “космічна класика”».
Симон Порт Жакмюс зізнався:
«Він — одна з постатей моди, які надихнули мене найбільше, поряд із Рей Кавакубо та П’єром Карденом. Його силуети, одержимість колами, але найважливіше — його грайливий погляд на речі, мода з усмішкою».
Андре Курреж був людиною, яка випереджала свій час на десятиліття. Він передбачив еру здорового способу життя та епоху athleisure, популяризуючи спортивний одяг у повсякденні задовго до того, як це стало модним. Він кинув виклик Синдикату високої моди і зробив haute couture доступним тисячам жінок. Створив концепцію «другої шкіри» — обтислих колготок, що згодом стали невіддільною частиною жіночого гардеробу.
Курреж вірив, що жінки мають право на комфорт без компромісів у стилі. Що функціональність і краса не суперечать одна одній, а доповнюють.
«Носити мій одяг — це питання духу»,
— говорив дизайнер.
Сьогодні, дивлячись на сучасну моду з її культом зручності, мінімалізмом, спортивними елементами і свободою самовираження, ми чітко розуміємо: Андре Курреж переміг. Його омріяне майбутнє настало, і воно, як завжди мріяв дизайнер, — біле і сповнене свободи.
Архітектор моди, космічний провидець і пропагандист білого кольору — він залишив світові не просто модні колекції, а свою філософію. Філософію свободи, що й досі звучить актуально в кожній сукні-трапеції, у кожних білих чоботах і кожній мініспідниці
