Молоді українські дизайнери дедалі частіше працюють із колекцією як із дослідженням. Відправною точкою стають не лише тренди чи конкретна естетика, а кіно, література, музейні архіви, архітектура, традиційні ремесла та особистий досвід. Знайдені образи й сенси вони переводять у мову сучасного одягу — через силует, конструкцію, матеріал і ручні техніки.
У новому випуску «Анатомії колекції» ми вирішили змінити звичну оптику й замість одного героя запросили одразу чотири молоді українські бренди, які представили колекції сезону SS’27 під час Ukrainian Fashion Week. SOFIA POPIL звертається до «Тіней забутих предків» Сергія Параджанова і культури Карпат, MAVKA BOUTIQUE вибудовує діалог між українськими та паризькими 1920-ми, MARY&CO досліджує мистецтво Китаю та Японії, а KAZHAN ELIS перетворює конструктивні елементи готичної архітектури на силуети.
Розбираємо чотири колекції — від першого образу на мудборді до матеріалів, ручних технік і речей, у яких задум набуває остаточної форми.
SOFIA POPIL: INTERMEZZO
«У силуетах та формах я хотіла досягти відчуття захисту, притулку, а іноді навіть обладунків, аби передати бажання сховатися або захиститися від болючих реалій», — розповідає Софія Попіль.
Колекція INTERMEZZO молодого українського бренду SOFIA POPIL була перзентована на Ukrainian Fashion Week SS’27. «Тіні забутих предків» Сергія Параджанова, гуцульське плетіння та традиційні ремесла тут поєдналися з особистою рефлексією дизайнерки.
Працюючи над колекцією, Софія традиційно самостійно фарбувала натуральні тканини. Чорний, білий і червоний з’являються як у монохромних образах, так і в градієнтах, частково створених ручним розписом. Шовк дизайнерка поєднала з прозорою екошкірою, а серед ключових технік з’явилося ручне плетіння шкіри. Один з образів із хутром відсилає до таємничих карпатських лісів. Утім, INTERMEZZO не намагається буквально відтворити фольклор — Софія переносить його у простір ретрофутуризму.
Софіє, чому саме мотиви «Тіней забутих предків» стали провідним сюжетом колекції?
Я обрала саме цю частину України, бо вона завжди приваблювала мене своїми традиціями та міфологією. Зазвичай першочерговим джерелом натхнення є мій особистий досвід або почуття, якими мені хочеться поділитися зі світом. Далі я розвиваю тему, знаходжу дотичні, поєдную асоціації і просто заглиблююся в те, що захоплює в процесі.
Якось я думала про всі мрії й плани, які задумала здійснити, коли закінчиться війна. Про те, як небо стане мирним, а життя — щасливішим. І подумки почала уявляти мальовничу природу Карпат, а потім занурилася у творчість Параджанова. Так і з’явилася ця колекція.
Спершу я гортала декілька книг про українську культуру та історію, які були в мене вдома. Автор однієї з цих книг — «Українська культура» — Руслан Павлюк Прорва консультував мене на початкових стадіях та допоміг із підбором якісних джерел для вивчення. Я також приділила багато уваги технікам плетіння. Для цього відвідала музей текстилю в Тільбурзі, у Нідерландах, де навчалася та працювала над колекцією.
Якби INTERMEZZO звучала, що це була б за композиція?
Це була б електронна композиція з м’якою переливчастою мелодією, проте сильним ритмом, де чутно вкраплення струн бандури та мрійливі цимбали.
Такою переливчастою та контрастною є і сама колекція, де шкіра зустрічається з ніжним шовком, а чіткі форми розписані переливними градієнтами, частково створеними ручним розписом тканини. INTERMEZZO є певною адаптацією класичних фольклорних образів для ритму сучасного міста.
MAVKA BOUTIQUE: «РАБ КРАСИ»
Строгі образи, фактурні тканини та земляні відтінки. У колекції SS’27 «Раб краси», представленій MAVKA BOUTIQUE під час Ukrainian Fashion Week, класичні прямі силуети зустрічаються з домотканими матеріалами. Занижена талія, спідниці до середини гомілки та фактурні сорочки стають одними з провідних елементів колекції.
Її назва відсилає до однойменного оповідання Володимира Винниченка, а візуальна мова вибудовується на перетині українських та паризьких 1920-х. Однією з центральних постатей дослідження стала Софія Яблонська — письменниця, фотографка й мандрівниця, чия біографія сама по собі була історією перетину культур.
Силуети колекції нагадують класику 1920-х, проте тканини радше відсилають до української традиції. Що надихало вас під час створення колекції?
Назва колекції цитує оповідання Володимира Винниченка «Раб краси» — про спробу асиміляції героя як носія традиційно українського в контекст індустріального міста. Це тема, яку ми в MAVKA BOUTIQUE часто комунікуємо, створюючи одяг для тих, хто шукає природну подібність — через текстуру, колір, матеріал — і прагне такої оболонки для свого тіла.
Цього сезону я пробую відобразити діалог між українськими та паризькими 20-ми. Архетипною жінкою для колекції природно стала Софія Яблонська — людина, яка жила на перетині культур і залишалася гостро автентичною. Її стиль і час, у який вона жила, — точна метафора того, про що ця колекція. Для створення образів, що втілюють ідею україніки, я посилаюся на кадри з архіву Федора Вовка. Лляні вироби з домотканого полотна та головні убори народилися саме з цього джерела.
MAVKA BOUTIQUE відомий виробами ручної роботи. Цього разу ми побачили незвичні головні убори та строгі жакети. Які техніки ви використовували?
Особливістю наших дизайнів є авторська техніка нанесення «вирізаних» узорів на полотні. Ми додаємо їх як символи — аби акцентувати увагу на певній ділянці тіла. Процес в’язання нагадує те, як колись українки самі «вирощували» собі одяг — від збору стебел і підготовки волокна до ручного пошиття сорочок та їх оздоблення. У цьому процесі ховається майже сакральний акт автентики та індивідуалізації у крафтових практиках.
Під час дослідження я знайшла архівні кадри ярмарків Чернігівщини та Київщини з архіву Федора Вовка 1897 року. Жінки на фото носили дуже специфічні головні убори — очіпки з двома кутами і пласким денцем, дуже графічні й монументальні. Я створювала їх за автентичними інструкціями.
Провідним виробом, що втілює ідею колекції, також є жакет, який народився через дослідження крою національних чоловічих сорочок із коміром-стійкою. Для його створення я свідомо шукала вінтажні домоткані лляні рушники. Особливість цього матеріалу — обмеження шириною 53 см. Тож конструктивним рішенням було шити з мінімальною кількістю швів, створюючи силует за допомогою складок навколо шиї та пояса.
Особливим у жакеті також є рукав. Я проєктувала форму з об’ємним низом, навмисно гіпертрофовано графічну — за принципом побудови двошовного рукава.
Якби колекція «Раб краси» звучала, що це була б за композиція?
Музика української композиторки та виконавиці Катерини Гривул: «Вона поєднує звучання акустичних інструментів із грубими електронними звуками і майже позаземним вокалом — це звучання відчувається гостросучасним із присмаком архаїчності. І саме ці мотиви я прагну навіяти колекцією “Раб краси”».
MARY&CO: СХІД ЯК МУЗЕЙНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ
Індиго китайських ваз, філігранність японських нецке, тонка робота майстрів по слоновій кістці та скульптурні образи птахів знайшли відображення в колекції SS’27 MARY&CO. Цього сезону характерна для бренду паризька естетика зустрічається з мистецтвом Китаю та Японії. Колекція, створена переважно в синій гамі, відсилає до китайської порцеляни. Білий та відтінок слонової кістки нагадують музейні артефакти, а чорний працює як своєрідне обрамлення. Тонке мереживо й м’яка бавовна контрастують із жорсткішою тафтою та несподіваним матеріалом — скатертинами.
Продовжуючи працювати з принципами сталого виробництва, колекцію MARY&CO створили із залишків тканин, надаючи матеріалам нового життя.
«У цій колекції я вперше власноруч фарбувала тканину та працювала з технікою плетіння полотна з тонких смужок матеріалів різної фактури. Цій техніці мене навчили ще під час навчання, але саме тут я вперше її застосувала. На створення одного полотна розміром метр на метр пішло близько восьми годин ручної роботи. Це вимагало багато терпіння, але результат, безумовно, був того вартий», — розповідає засновниця та креативна директорка бренду.
Маріє, які джерела ви досліджували під час створення колекції?
Підготовка до колекції була для мене не лише візуальним пошуком, а й дослідженням культури та мистецтва Сходу. Важливою частиною процесу стала лекція з кураторами музею Ханенків, де ми заглибилися в архівні матеріали та філософію мистецтва Китаю і Японії. Також я провела кілька днів у Musée Guimet у Парижі, вивчаючи форми, деталі та техніки східних майстрів. Окремим джерелом натхнення стали книги й листівки, присвячені Кацусіці Хокусаю. Так колекція формувалася на перетині музейного дослідження, особистих спостережень і моєї давньої любові до східного мистецтва.
Вперше цю колекцію ви створювали для конкурсу «Погляд у майбутнє». Чому саме східна культура стала для вас способом говорити про майбутнє?
Тоді мені хотілося подивитися на майбутнє через призму культури, яка століттями зберігала надзвичайну повагу до матеріалу, природи та ручної праці. Особливо мене захопила глибина та філігранність предметів східної традиції. Мені близьке це ставлення до матеріалу, до землі та ресурсів — особливо японська культура, де краса часто народжується не з надмірності, а з уважності, точності та поваги до того, що вже існує. Ця тема для мене особиста. Коли я навчалася в Парижі, я постійно ходила музеями східного мистецтва і могла годинами розглядати деталі, фактуру та роботу майстрів. З часом ця закоханість у Схід переросла у власну мову — і зрештою знайшла своє продовження в цій колекції.
Якби колекцію потрібно було не побачити, а почути, що це була б за композиція?
Її звуковим ландшафтом стали б шум води, вітер із дзвоником, спів птахів, шелест білих сакур і тихий ритм бамбукових паличок.
KAZHAN ELIS: ГОТИКА ЯК КОНСТРУКЦІЯ
«У колекції я переосмислила стрілчасті арки, вітражі, каркасні конструкції, мереживо та павутину. Павутина стала символом часу — вона не руйнує архітектуру, а ніби зберігає її, нагадуючи про цінність історичної спадщини. Саме тому ця колекція є не лише зверненням до готичної естетики, а й роздумом про важливість збереження історичної архітектурної спадщини», — розповідає KAZHAN ELIS.
Готичні мотиви давно стали частиною візуальної мови молодого українського бренду. У сезоні SS’27 вони проявляються через шовкові корсети, широкі каркаси спідниць, нуарні накидки, мереживо, перлини, фатин та органзу. Основою палітри стали чорний, молочний та глибокий бордовий. Чорний для дизайнерки символізує велич, драматизм і загадковість готичної архітектури; молочний нагадує камінь старовинних соборів, світло, що проходить крізь вітражі, та мереживо; бордовий працює як емоційний акцент.
«У колекції поєднуються оксамит, костюмні тканини, сітка, фатин, органза, мереживо та хутро. Для створення об’ємних силуетів використовувалися матеріали для каркасних конструкцій, а декоративні елементи доповнювалися перлинами, шнурами та ручним оздобленням. Частину тканин я вручну фарбувала та тонувала, щоб отримати складні відтінки й фактури, які підсилюють відчуття часу та старовинної архітектури», — пояснює дизайнерка.
У новій колекції ви представляєте чіткі силуети та драматичні образи. Які саме архітектурні пам’ятки вас надихали?
Цього разу — костел Святого Миколая в Києві. Для мене це не просто архітектурна пам’ятка, а символ культурної спадщини, яку важливо зберігати. Водночас ця тема є дуже особистою для мене. Готична естетика цікавить мене вже багато років: ще в дитинстві мене захоплювали готична музика, література, архітектура та мистецтво, а згодом цей інтерес переріс у професійне дослідження готики як дизайнерки.
Працюючи над колекцією, я досліджувала історію готичної архітектури, вивчала собори Франції, Англії та України, їхні конструктивні особливості, вітражі, декоративне різьблення й каркасні системи. Також зверталася до історії вікторіанського костюма, корсетного мистецтва та готичної субкультури. Велике значення мав саме візуальний аналіз — фотографії, архітектурні креслення, старовинні гравюри та музейні матеріали, які згодом трансформувалися у силуети, оздоблення й конструктивні рішення образів.
Ручне фарбування тканин, мануфактурне оздоблення та поєднання перлин зі шнурами — які техніки ви використовували під час створення SS’27?
Насамперед це були ручна вишивка, в’язання декоративних елементів, художній розпис і ручне фарбування тканин, створення каркасних конструкцій, робота з хутром, корсетні технології та складне драпірування. Багато деталей виготовлялися вручну спеціально для кожного образу, адже мені було важливо не лише створити одяг, а й передати через фактуру та конструкцію відчуття готичної архітектури — її пластики, складності та монументальності.
Якби колекція мала власний плейлист, чиї композиції до нього б увійшли?
Depeche Mode, The Cure, Massive Attack, darkwave та post-punk — музика, що резонує з драматичною й нуарною естетикою KAZHAN ELIS.
