Наприкінці жовтня на українських глядачів чекає прем'єра нового фільму Йоргоса Лантімоса «Буґонія», що став четвертим спільним проєктом зіркового грецького режисера та володарки премії «Оскар» Емми Стоун.
Як і інші картини автора, стрічка пропонує сміливий сюжет, в якому переплітаються реальність та фантазії героїв. Фільм розповідає про двох друзів, одержимих теоріями змови, яких зіграли Джессі Племонс та Айдан Делбі. Вони викрадають генеральну директорку великої корпорації Мішель (Емма Стоун), оскільки переконані, що вона іншопланетянка та має намір знищити Землю.
В ексклюзивному матеріалі Harper's Bazaar Ukraine команда докладніше розказала про стрічку, її головні конфлікти, характери героїв та причини їх суперечливих вчинків, зумовлених несправедливістю зовнішнього світу.
«Підвал Тедді в “Буґонії” — це замкнене середовище, яке працює майже як викривлений науковий експеримент, де лабораторних щурів кидають у басейн, наповнений тривогами, страхами й абсурдними реаліями сучасного життя. Але цей експеримент швидко перетворюється на своєрідне криве дзеркало, що відображає не лише Тедді, Дона та Мішель — тобто тих самих “щурів”, — а й нас, глядачів», — каже Йоргос Лантімос.
«Обмежуючи простір, у якому відбувається цей конфлікт, ми посилюємо фокус на персонажах і тому, що вони уособлюють, — але також показуємо, що те, що здається очевидним на початку, може виявитися чимось зовсім іншим», — пояснює режисер. «Поступово, шар за шаром, фільм демонструє труднощі кожного героя, змушуючи глядачів переосмислювати свої упередження».
Це, можливо, найбільше проявляється у сприйнятті образа Тедді. Готуючись до своєї ролі, Джессі Племонс занурився у власні «кролячі нори», читаючи про епоху конспірологічної параної в книгах, зокрема у виданні Наомі Кляйн «Двійник: Подорож у дзеркальний світ».
«Одна річ, яку сказала Кляйн і яка справді має сенс, — це те, що у більшості людей, які тяжіють до якоїсь теорії змови, зерно страху правильне», — каже Племонс. «Ідея, що нами маніпулюють, що наші дані збирають, що так звані “сили зла” та капіталістична машина намагаються контролювати наше життя — якщо всі ці почуття справжні, куди тобі подітися? Справді єдині, хто говорить про це відкрито, — маргінальні конспірологічні подкастери, але це відчуття виправдане».
Тедді, наполегливий у своїх переконаннях та методах, може здаватися «божевільним у шапочці з фольги». Однак гнів і страх, якими він керується — капіталістична експлуатація, екологічна катастрофа й відчуття, що, як він каже, «усім на нас начхати», — є цілком реальними.
Його мотиви стають ще складнішими через темне минуле, яке поступово виринає на поверхню. «Йому дісталися вкрай паршиві карти в житті», — пояснює Племонс. «У нього є мати, яка брала участь у випробуванні опіоїдного препарату, і через це впала в кому. Він відчайдушно хоче допомогти, але десь на шляху він заблукав».
У будинку матері, в самому серці Америки, де, як зазначає Емма Стоун, все ніби завмерло, Тедді проводить вільний від роботи час. Тут він займається бджільництвом, дослідженням «істинного порядку всесвіту» та тренуваннями з колегою Доном, щоб запобігти вторгненню іншопланетян. Він пройшов через усі можливі маргінальні політичні й конспірологічні групи, перш ніж зачепився за теорію про контроль Андромеди. Так герой, ймовірно, намагається захиститися від хвилі горя та глибокого відчуття марності у суспільстві, яке наче використало і покинуло його сім’ю.
«Він був залишений сам на сам у стані абсолютної безпорадності й відчаю, — додає Племонс. — Усе це кипіло всередині нього — куди це подіти? Як узяти під контроль жахливі обставини, в яких він опинився? Віра, якої він дотримується, дала йому відчуття сили та мети, спосіб упорядкувати все це, навіть якщо опосередковано. Кожного разу, коли заходить мова про минуле, він знову повертає все до своєї місії».
Племонс вважає, що Тедді існує, хай і в більш радикалізованій, але тій самій трагічній реальності, яка існує для багатьох у добу розділеності та відчуження. «Сьогодні так багато людей відчувають, що вони просто повністю забуті й нікому не потрібні», — зазначає він. «Ними наче крутять вітри, підвладні якимось вищим силам».
У «Буґонії» Мішель постає бездушним втіленням цих сил. Як могутня генеральна директорка фармацевтично-біоінженерної компанії, вона безжально контролює все й усіх у своєму оточенні. «Природний стан Мішель — бути CEO і керувати», — каже Стоун. «Вона намагається одразу керувати навіть у божевільній ситуації з Тедді та Доном після свого викрадення».
Чи є вона насправді інопланетною володаркою, чи просто мільярдерка, що керує величезною корпорацією — вона «ніби сила, яка висмоктує життя й намагається щось забрати у Землі», каже Ставрос Галкіос, який грає місцевого поліцейського, втягнутого у план Тедді.
Принаймні таке перше враження про неї може скластися. «А потім, сцена за сценою, ти починаєш розуміти її краще», — каже Лантімос. «Ти спостерігаєш, як вона розкриває — або намагається приховати — всі ці інші шари».
Чим більше ми починаємо сприймати Мішель як реальну людину — а не просто символ влади — яка відчуває біль і має власні думки, тим більше Дон починає непокоїтися тим, що він і Тедді роблять. Якщо ця теорія змови та вся місія дають Тедді певний контроль над його життям, він хоче передати це відчуття сили й Дону — своєму молодшому кузену, який також втратив сім’ю.
«Він дещо сором’язливий і незграбний хлопець, але водночас показує себе — попри це — дуже сміливим і сильним», — каже Делбіс про Дона.
У певному сенсі, додає він, Дон майже випадково втягнутий у цю ситуацію, чутлива душа, яку кидають у вир насильницьких крайнощів лише через любов до єдиної людини, яка в нього залишилася. «Тедді — це, мабуть, остання людина у світі, на яку Дон справді може покластися, яка піклується про нього», — каже він. «І Тедді, ймовірно, бачить Дона так само».
Племонс погоджується. «Їхні стосунки — це справді і трагічно, і красиво водночас — вони єдине, що залишилось одне в одного», — каже він. Але зрештою, коли місія досягає крайнощів, Дон починає пручатися переконанням Тедді і тому, що вони готові зробити з Мішель, щоб дізнатися правду. У підсумку його внутрішні сумніви стають відображенням глядачів.
«Дон — це душа фільму та його моральний компас», — каже Лантімос. «Він уособлює глядача: він завжди роздвоєний. Він завжди ставить запитання, але водночас дуже відданий Тедді і не хоче йти проти нього. Але всередині нього є щось, що каже - те, що вони роблять, може бути неправильним»
Нагадуємо, щр фільм «Буґонія» виходить в український прокат 30 жовтня.
