Однією з найочікуваніших прем’єр місяця стала стрічка «Благодать» — нова драма Паоло Соррентіно, яка відкрила 82-й Венеційський кінофестиваль та виходить в український прокат з 29 січня. Картина розповідає історію вигаданого італійського президента, якому в останні місяці каденції необхідно прийняти декілька складних рішень. Режисер залишається вірним своєму візуальному стилю, гумору, що дозволяє йому говорити про серйозні філософські питання невимушено, та «об'ємним» героям, які одразу привертають увагу глядача і втримують її до фінальних титрів.
Народившись у Неаполі, Соррентіно спочатку вивчав економіку, але у віці 25 років вирішив кардинально змінити своє життя — переїхати до Риму та присвятити його кінематографу. Перші успіхи молодому автору принесла дебютна повнометражна картина «Зайва людина», яку італійські журналісти відзначили «Срібною стрічкою» за «Найкращий режисерський дебют». Тоді ж почалася його співпраця з актором Тоні Сервілло, що зіграє в 7 з 11 повних метрів режисера, включно з «Благодаттю», яка стала приводом для написання цього матеріалу.
Кадр із фільму «Благодать»
Далі послідували естетично-філософська «Велика краса», медитативно-поміркована «Юність», ностальгійно-інтимна «Рука Бога», колоритно-контрастна «Партенопа» і, звісно, два сезони вишуканого й провокативного серіалу «Молодий Папа». Ці роботи принесли Соррентіно визнання не лише в Італії, а й далеко за її межами. На його трофейній поличці опинились нагороди Каннського та Венеційського кінофестивалів, призи Європейської кіноакадемії, BAFTA, «Золотий Глобус» і навіть «Оскар» за «Найкращий міжнародний фільм», яким стала вищезгадана «Велика краса».
Окремим розділом фільмографії Паоло є політичні картини, які з виходом у прокат «Благодаті» сформували своєрідну трилогію. Усе почалось у 2008-му зі стрічки «Дивовижний», присвяченої останнім рокам правління італійського прем’єр-міністра Джуліо Андреотті. Десять років по тому вийшла умовно-біографічна картина «Сільвіо та інші», яка через оточуючих людей намагалася дослідити одіозну фігуру іншого італійського прем’єра Сільвіо Берлусконі. Нарешті у 2025-му режисер презентує «Благодать», яка розповідає про президента Італії — щоправда цього разу вигаданого, а не реального. Цікаво відзначити, що у всіх трьох стрічках ролі політиків-протагоністів виконав один актор — Тоні Сервілло.
Кадр із фільму «Партенопа»
Роками режисер формував та відточував свій унікальний авторський стиль, який, залишаючись впізнаваним, продовжує еволюціонувати з кожною новою картиною. Змінюються центральні теми — десь це політика, десь ностальгія, а десь одвічні питання про час і цінність життя. Змінюється емоційне забарвлення: одна картина може бути сонячною і теплою, а наступна — стриманою та холодною. Змінюються й актори (так, Тоні Сервілло грає не в кожному фільмі), але фундаментальні риси залишаються. То з чого ж складається світ Паоло Соррентіно?
Візуальна естетика
Перше, що відрізняє Соррентіно від інших європейських режисерів — це естетика його візуального ряду, яка поєднує в собі елементи ренесансу і бароко, доповнюючи їх яскравим неоном та електронною музикою. Наприклад, у «Великій красі» вишуканість старовинних римських палаців зустрічається зі смарагдовою зеленню апельсинових садів, аби потім перенести глядача на гучну вечірку, влаштовану на терасі з видом на Колізей. Так само захоплює око «Юність», події якої розгортаються в розкішному санаторії, оточеному чарівними альпійськими пейзажами.
Кадр із фільму «Велика краса»
Загалом фразою «велика краса» можна охарактеризувати майже кожен проєкт автора, бо картини Соррентіно — це ідеально продумана композиція кадру, винахідлива операторська робота, мальовнича природа і розкішні інтер’єри, елегантні костюми і відчуття стилю в деталях, що дозволяє органічно поєднати образи, які здавалося б поєднати просто неможливо. Цей режисер навіть аварію сміттєвоза здатен зняти настільки естетично, що глядачі не зможуть відвести погляд (така сцена дійсно є в картині «Сільвіо та інші»).
Яскраві нетипові образи
Соррентіно чудово розуміє, що візуальна краса без глибинних сенсів, які ховаються під нею, не справлятиме необхідного враження на глядачів, тому завжди насичує свої роботи багатошаровими, небанальними образами, які надовго закарбовуються в пам’яті.
Наприклад, у «Молодому Папі» є Папа Римський, у виконанні Джуда Лоу, який обожнює вишневу колу, носить модні сонцезахисні окуляри, відкрито палить та планує кардинально реформувати католицьку церкву. Образ Папи не раз надихав Соррентіно — у «Благодаті» він зобразив понтифіка з дредами, сережкою та на мотоциклі. Сам режисер згадує про це так: «Мене рідко що смішить у житті, але ідея Папи на мотоциклі мене просто розвеселила».
Джуд Лоу в образі Папи Римського
У центрі сюжету «Партенопи» опиняється красуня, що народжується в морі поблизу Неаполя та отримує від цього міста не лише ім’я (колись давно Неаполь носив назву Партенопея), але й частково долю. «Велика краса» демонструє провокативний перформанс у римському парку акведуків, за яким одразу ж слідує саркастичне інтерв’ю з його творчинею. Також режисер пропонує поглянути на колоритну монахиню, яка харчується лише корінням. Цей список можна продовжувати до нескінченності, адже Соррентіно прагне не лише демонструвати красу, але й спонукати до роздумів над її природою.
Винахідливі саундтреки
Іншою невід’ємною складовою стилю режисера є його робота з музикою. Варто звернути увагу як на діапазон різноманітності жанрів, так і на влучність, з якою Соррентіно підбирає композиції до кожної сцени.
Якщо зараз на екрані розкішний палац у стилі бароко, то скоріше за все лунатиме класика, проте вже в наступній сцені все може кардинально змінитися і ми почуємо танцювальну музику, що лунає на вечірці. Якщо це кіно, присвячене рідному Неаполю — саундтрек буде складатися з місцевих пісень, які давно сформувалися в окремий жанр і які обожнював сам Паоло, будучи підлітком.
Кадр із фільму «Благодать»
Тут режисер також продовжує експериментувати та поєднувати різний матеріал. Наприклад, у стрічці «Благодать» суворий італійський президент, якого в народі кличуть «залізобетон», починає захоплюватися сучасним репом. З одного боку, так герой намагається стати ближчим до своєї доньки, стосунки з якою ніяк не складаються. Інша причина полягає в тому, що треки італійського виконавця Guè подобаються самому Сорренітно і він хотів залучити музиканта до свого нового фільму.
Італійський колорит
За рідкісними винятками події картин Соррентіно розгортаються в його рідній Італії. Режисер ретельно відтворює атмосферу країни, влаштовуючи глядачам екскурсію своїми улюбленими містами та локаціями.
Кадр із фільму «Партенопа»
Рим у нього постає прекрасним і величним, з усією своєю історичною спадщиною, але разом з тим гучним і порожнім, таким, що здатен поглинути людину, розчинивши її амбіції в океані своєї величі.
Рідний Неаполь, до якого режисер повертається в «Руці Бога» та «Партенопі», як і в реальності, дивує своїми контрастами: в одному кадрі ми бачимо мальовничу нічну набережну з видом на Кастель-дель-Ово та силует Везувія, що завжди нависає над містом, а в наступному — переносимося до бідного кварталу, де в маленьких квартирках тісняться великі родини. Також режисер демонструє нам загадковий Ватикан, що живе за власними законами, мальовничий, але переповнений туристами острів Капрі, та багато інших унікальних місць Італії. Достатньо переглянути хоча б кілька картин з фільмографії Паоло Соррентіно, аби закохатися в цю південну країну та почати мріяти про поїздку туди.
Кадр із фільму «Благодать»
Текст: Андрій Стулій
