Уже зовсім скоро, з 16 по 22 жовтня, відбудеться один із найочікуваніших кінофестивалів осені — Київський тиждень критики. Програма, складена чотирма кінокритиками та кінокритикинями, традиційно насичена актуальними новинками зі світових фестивалів та ретроспективними показами. Розказуємо, на які фільми варто звернути особливу увагу, та ділимося ексклюзивними коментарями тих, хто складав цьогорічну програму.
«Пізня слава», реж. Кент Джонс
Стрічка, що потрапила сюди з програм Венеційського та Нью-йоркського фестивалів, розповідає про колишнього богемного поета, який зараз працює листоношею. Життя протагоніста, зіграного Віллемом Дефо, кардинально змінюється в момент, коли група гіпстерів випадково натрапляє на його стару книгу й дарує герою другий шанс на славу. То чому ж варто подивитись саме цей фільм?
«Тому що з ним може статися те саме, що і з його героєм: через кілька десятиліть його раптом можуть відкрити наступні покоління. За всіма параметрами це маленька картина. На відміну від усіх інших фільмів у програмі він майже навмисно уникає масштабу, розповідаючи, здавалося б, підкреслено індивідуальну, ще й дуже насиченою нью-йоркським вайбом історію, але ставить при цьому напрочуд великі питання. За великим рахунком, це ще одна картина про мистецтво та його функціонування в сучасному світі»,
— зазначає Сергій Ксаверов.
«Я вважаю цей фільм прихованим скарбом нашої програми цьогоріч, попри те, що головну роль там грає Віллем Дефо. З ним можна почати цікаву розмову про те, що таке мистецтво, як воно твориться, що для цього потрібно і що таке визнання, яким токсичним воно може бути і яким важливим, якщо приходить вчасно»,
— підкреслює Дарія Бадьйор.
«Таємний агент», реж. Клебер Мендоса Фелю
Історично-детективний трилер, який був представлений на кінофестивалях у Каннах і Торонто. Фільм переносить глядачів у Бразилію 1970-х, в часи, коли влада знаходилася в руках військової диктатури. В центрі історії звичайний вчений, чию працю силою намагається привласнити один із корумпованих міністрів, змушуючи героя тікати та шукати підтримки в місцевих сил опору.
«В контексті фестивалю фільм важливий тим, що це не кіно типових величезних індустрій-гегемонів. Це досвід з країни, яка набагато ближче до нас, ніж тих, що поставляють нам звичний кінопродукт. І при тому, це велике кіно — за масштабом, за кінотрадиціями, які за ним стоять, і за багатством тем, які в ньому можна прочитати. Коли ви востаннє бачили фільм, після якого в голові все зупинилося крім думки, що ви подивилися велике кіно, яке неможливо позначити однією характеристикою? У «Таємного агента», як на мене, непогані шанси»,
— ділиться Сергій Ксаверов.
«Синефільский шедевр, який показує як можна одночасно любити американське жанрове кіно, рідне місто в Бразилії і робити вишукано-невимушений фільм, який підіймає соціо-політичні питання»,
— додає Станіслав Битюцький.
«Сират», реж. Олівер Лаше
Яскрава стрічка, спродюсована братами Педро й Агустіно Альмодоварами, прямісінько з цьогорічних Канн. У сюжеті фільму поєднуються гучні вечірки, брутальна суворість пустелі та ризиковані пригоди, що змушують героїв переосмислювати своє життя.
«Камерний артпривіт «Шаленому Максу». Історія про відчуття апокаліпсиса та метафізичну подорож, сповнену техно-музики, тілесності, переживання втрати та відчуття чогось первісного»
— так описує фільм Станіслав Битюцький.
«Це один із модних цьогорічних фільмів. Режисер зі статусу майже суто “фестивальної квіточки” перейшов у розряд того, хто може зняти щось цікаве і для ширшої аудиторії. Незважаючи на те що він розповідає досить маргінальну історію на африканських теренах, мені здається, що це дуже соціальне кіно про сучасну Європу, але тут уже починаються спойлери»,
— зазначає Сергій Ксаверов.
«Сентиментальна цінність», реж. Йоакім Трієр
Однією з головних родзинок програми стала нова робота Йоакіма Трієра («Найгірша людина на світі»), яка чудово показала себе в Каннах. Цього разу в центрі сюжету дві доньки одного популярного режисера, який після багаторічної відсутності прагне повернутись у їхнє життя і навіть пропонує одній з них роль у своєму новому фільмі.
«Йоакім Трієр вчергове підкріплює свій статус найактуальнішого та найцікавішого норвезького режисера сьогодення, а також цілком імовірно — майбутньго володаря «Оскару». З цим фільмом він створює нову главу літопису недосконалих людей. Це зворушлива, але непроста картина про різні прояви сім`ї. Вона максимально доступна і водночас вигадлива у своєму сторітелінгу, та складається з деталей, які глядач має розпакувати самостійно»,
— ділиться Анна Дацюк.
Нагадуємо, що саме цей фільм, який здобув гран-прі 78-го Каннського кінофестивалю та став національним претендентом від Норвегії на здобуття «Оскара», 16 жовтня відкриє фестиваль «Київський тиждень критики».
«Блакитна стежка», реж. Ґабріель Маскаро
Оригінальна та самобутня бразильська антиутопія, яка була представлена на Берлінському кінофестивалі. Події розгортаються в недалекому майбутньому, де уряд переселяє всіх літніх людей до спеціальних колоній, аби вони не заважали продуктивності та розвитку молодого покоління. Головною героїнею стрічки стає бабуся, що наважилася кинути виклик системі.
«Цей фільм має антиутопічне тло, але це історія про жінку, яка бореться за те, щоб жити своє життя так, як вона хоче, а не як їй диктує суспільство. Це не блокбастер і не модний фестивальний фільм, але він лишає по собі відчуття вітальності. У якомусь сенсі це емансипативна історія про те, що можна жити своє найкраще життя у різному віці й у різний спосіб»,
— розказує Дарія Бадьйор.
«Троянда Невади», реж. Марк Дженкін
Британський містичний трилер, який уже встигли переглянути відвідачі фестивалів у Венеції, Торонто та Нью-Йорку. Стрічка вражає естетикою та атмосферою олдскульного кіно, розповідаючи історію про загадковий корабель «Троянда Невади», який несподівано повертається до рідного міста після того, як безслідно зник 30 років тому.
«Дуже хочеться, щоб цей фільм не загубився серед решти програми. Це дуже унікально-тактильне кіно. Дженкін знімає на 16-мм плівку старою ручною камерою і створює весь звук у постпродакшні. У центрі сюжету занепад корнуельських рибальських селищ, витіснених джентрифікацією та економічними кризами. Та водночас це про те, як пам’ять і культура виживають навіть у руїнах. У фільмі є і міф про примарний корабель, і часові зсуви, і фолк-горорова атмосфера. Це рідкісний випадок, коли авторське фестивальне й жанрове кіно зливаються в органічну історію»,
— ділиться Анна Дацюк.
«Ми вже вдруге покажемо фільм Марка Дженкіна («Кам’яний острів»), британського режисера, чий голос є виключно оригінальним. «Троянда Невади», знову знята на 16-мм плівку, знову грається із часом і вплітає у свою оповідь неочевидний соціальний коментар»,
— зазначає Дарія Бадьйор.
«Коли падають дерева», реж. Марися Нікітюк
На завершення згадаємо про українську ретроспективну програму, а саме про повнометражний дебют Марисі Нікітюк, який свого часу увійшов до програми Берлінського кінофестивалю та отримав низку національних нагород. Історія забороненого кохання випускниці з представником місцевого криміналітету на прізвисько Шрам.
«Як на мене, це досі дуже недооцінений український фільм, який показав ще один варіант еволюції українського поетичного кіно — поєднання його образності та сюрреалістичності з традиціями кіно 1990-х та 2000-х»,
— підкреслює Станіслав Битюцький.
