Десять років поспіль в осінньому Києві існувала особлива кінематографічна традиція — відвідини фестивалю «Київський тиждень критики». Протягом кількох днів кінотеатр «Жовтень» ставав місцем, де можна було побачити фільми, які ще не дісталися прокату, надолужити пропущені фестивальні прем'єри, переглянути знакові стрічки світового й українського кінематографа, а по завершенні сеансу — обговорити їх з критиками.
Перший «Київський тиждень критики» пройшов 26-29 жовтня 2017 року. Тоді показали зібрану кураторами добірку з чотирьох фільмів: «Фатальної спокуси» Софії Копполи, «Короля» Нільса Аттали, «Сексуальної дурги» Санала Кумара Сасідхарана та «Тісноти» Кантєміра Балаґова. Наступного року основна програма збільшилася майже вдвічі, до неї додалися українська програма фільмів XX століття та ретроспектива «Берґман 100». Третій КТК запропонував ретроспективу голлівудських стрічок, четвертий — науково-фантастичних фільмів під назвою «Дивні дні» та добірку французького кіно. На п'ятому показували ретроспективно-бунтарську програму «Нуль за поведінку» та канадські стрічки. Попри початок повномасштабного вторгнення, шостий КТК та нагородження премією «Кіноколо», яку проводили на фестивалі з 2018-го, теж відбулися. На ньому показали програму «Історія української комедії», ретроспективу культової кінокласики та британську добірку. Сьомий зібрав польські стрічки та дві ретроспективи — «Людина з кіноапаратом» про залаштунки кіноіндустрії та «Жіноча роль» про українських акторок. Восьмий — кіно Нідерландів та ретроспективу американського інді, а дев'ятий — ретроспективу українського поетичного кіно та сучасне данське кіно.
Перед тим, як взяти паузу, десятий КТК відкрився горором Джейн Шонбрун «Секс і смерть у таборі "Міазма"» та відеопривітанням акторки Джилліан Андерсон. За тиждень фестиваль відвідало майже шість тисяч глядачів. «Це наш останній «Тиждень критики» перед паузою після безперервного фестивального марафону тривалістю десять років», — сказав на закритті генеральний директор фестивалю Денис Іванов.
«Київський тиждень критики» пережив пандемію, не зупинявся після початку повномасштабного вторгнення, проводив покази під час повітряних тривог і блекаутів. Тож ми попросили Дениса Іванова і друзів фестивалю поділитися спогадами про нього. Які покази вони пам'ятають найбільше? Які фільми відкрили саме завдяки «Київському тижню критики»? Чого їм найбільше бракуватиме, поки фестиваль буде на паузі?
Денис Іванов,
генеральний директор «Київського тижня критики»
«Київський тиждень критики» — це передусім люди. Звісно, це команда, куратори, фільми, які ми обираємо, але не менш важливі — глядачі. Тому що зрештою саме вони стають нашими партнерами й співтворцями фестивалю. Ми можемо знайти чудовий фільм, привезти його, показати на великому екрані, але те, чим стане цей показ, залежить від людей у залі. Мені завжди було цікаво спостерігати, як ці три складові — команда, кіно і публіка — взаємодіють і змінюють одна одну.
Мабуть, особливо гостро ми вперше це відчули це під час пандемії, а потім — у перші роки повномасштабного вторгнення. «Київський тиждень критики» став єдиним кінофестивалем, який не змінив дат проведення, не перейшов онлайн і не переїхав в інше місто. Мені здається, що протягом цих років між фестивалем та глядачами виникло щось дуже особливе, майже інтимне — коли переживаєш унікальний спільний досвід. Адже один і той самий фільм може зовсім по-різному сприйматися залежно від того, де, коли і з ким ти його дивишся. У Києві, у нашій реальності, він часом набуває абсолютно інших значень.
Богдана Лаюк-Неборак,
заступниця міністерки культури, журналістка
Пригадую «Київський тиждень критики» в 2022 році, під час перших блекаутів. Це був острів безпеки, можливість обговорити сильне цікаве кіно в момент, коли навколо росли нові виклики. Думаю, саме тоді фестиваль став абсолютно культовою київською подією.
Найбільше я любила ті роки, коли можна було кілька днів поспіль ходити дивитися кіно з ранку до вечора й довго-довго обговорювати. Фестиваль сформував довіру до команди кураторів – хотілося дивитися усе. Сподіваюся, фестиваль продовжить свою роботу, адже став подією, на яку розраховує аудиторія і якої вона потребує.
Василь Байдак,
комік, волонтер
«Київський тиждень критики» – це можливість подивитися кіно раніше за всіх. Якесь класне кіно, що виходить унікальним прокатом, яке ви можете потім шукати десь: на "піратках", на дисках, де завгодно. А це нагода подивитися класне кіно на великому екрані. У випадку, наприклад, із «Монті Пайтон. Священий Грааль», це взагалі була єдина можливість переглянути цей фільм у Києві безпосередньо в кінотеатрі.
Я прийшов, подивився «Монті Пайтон» на «Тижні критики» — і прямо там вирішив, що хочу купити цей фільм і закинути його в широкий прокат. Тобто, як знати, можливо, ваш похід в кіно не тільки вам принесе задоволення, а й створить класну можливість згодом подарувати фільм в широкий прокат.
Катерина Павленко,
співачка Monoкate
Я відкрила для себе цей фестиваль випадково — і полюбила одразу. Був момент, який дуже сильно вплинув на мій життєвий вибір. Отримавши пропозицію переїхати в США і продовжити там музичну кар'єру, я готувалася до серйозних змін, але всередині мене все протестувало проти цього рішення.
Після перегляду на «Київському тижні критики» фільму «Сірі бджоли» я зрозуміла, що нікуди звідси не поїду. Бо всі ці успіхи, які звалилися на мене, і постійні закордонні тури, в яких я провела чотири роки підряд, — результат того, що ця земля мене виростила і дала той спектр емоцій, який допомагає мені творити і відчувати світ. Я маю бути тут.
Антон Слєпаков,
музикант, військовослужбовець
Якщо чесно, «Тиждень критики» — мій улюблений фестиваль, і, гадаю, тут склалося декілька факторів. Осінь, як на мене, — ідеально підібраний час для ілюстрації саме такого, мистецького, витонченого кіно, дбайливо обраного кураторами. А ще — дуже тепла домашня атмосфера. З багатьма відвідувачами ми почали вітатись, як далекі родичі, що бачаться раз на рік, коли відвідують бабусю. Кілька фестивалів я пропустив з поважних причин, моя служба тоді проходила далеко від місця його проведення, але я дуже вдячний друзям, що вони продовжували ділитись враженнями, фото та просто привітами й селфі зі знайомими інтер'єрами.
Останній «Тиждень критики» був особливий. Ми отримали запрошення стати співучасниками цього жовтневого дійства — взяти участь у кіноперформансі «Поздоровляю з переходом» (на запрошення і для спільної роботи з «Довженко-Центром»). І це був один із найкрутіших сценічних досвідів за мою більш ніж тридцятирічну кар’єру! (Хоча тут сцена була дуже умовна). Я дуже вдячний «Київському тижню критики» за цю десятирічну ілюстрацію осені й дуже бажаю йому відновитись, видихнути та відпочити. Ми почекаємо скільки треба!
