Міркуючи про естетичні романтичні сцени в українському кіно, одразу згадуєш поетичні стрічки 1960-х, що запропонували свій унікальний погляд на національні традиції, міфологію та культуру: фільми Сергія Параджанова, Юрія Іллєнка та Івана Миколайчука, в яких переплітається матеріальне і духовне, реалістичне та містичне, а історії кохання розгортаються на тлі живописної природи.
Сучасним українським стрічкам, що увійшли до нашої добірки, теж притаманна певна поетичність і неспішність, увага до тактильності й простору, що формує світ героїв. Драми «Коли падають дерева», «Стрімголов» і «Назавжди-назавжди» по-своєму досліджують особисті стосунки, що стикаються із суспільними обмеженнями, процесом самопізнання і внутрішньої трансформації героїв.
Фільми «Атлантида» і «Плем'я», що здобули престижні міжнародні нагороди, апелюють до політичних і соціальних проблем, війни, нерівності, травми, але наскрізною лінією через них теж проходить тема любові, яка дає героям опору й допомагає у складні часи. Редакція Harper's Bazaar Ukraine згадує найяскравіші сцени близькості в роботах українських режисерів, які варто передивитися не тільки у День закоханих.
Кадр із фільму «Стрімголов»
«Тіні забутих предків», реж. Сергій Параджанов
Складно уявити собі добірку стрічок, що оспівують кохання, без поетичної картини Сергія Параджанова «Тіні забутих предків». Вона займає перше місце в рейтингу «100 найкращих фільмів в історії українського кіно» та високо цінується за візуальну естетику й авторський погляд на гуцульські традиції та обряди. Картина заснована на однойменній повісті Михайла Коцюбинського. За сюжетом, два гуцульські роди багато років ворогують. Однак в атмосфері озлобленості й помсти зароджується чисте кохання Івана (Іван Миколайчук) та Марічки (Лариса Кадочникова).
Карпатський ліс стає місцем побачень пари, де серед дерев і шуму гірської річки вони можуть обійматися й линути одне до одного, якомога далі від чужих очей та осуду родичів. У ці миті, на тлі природи, вони почуваються вільними та справді щасливими. Однак згодом Іван змушений піти на заробітки, а Марічка в цей час гине в річковій безодні. Герой намагається забути кохану, але у нього це не виходить. Оператором картини став Юрій Іллєнко, а музику написав відомий український композитор Мирослав Скорик. Також у стрічці можна почути народну музику в автентичному виконанні, колядки, щедрівки та обрядові пісні.
«Вавилон XX», реж. Іван Миколайчук
Поетична стрічка Івана Миколайчука була створена у 1979 році за мотивами роману Василя Земляка «Лебедина зграя». Зйомки фільму проходили в селах Витачів та Креничі — значну увагу режисер приділив не тільки демонстрації української природи, народних святкувань і побуту, а й напрузі в стосунках між чоловіками та жінками: бажанню близькості, пристрасті, самотності, шлюбу з некоханими й пошукам розуміння.
Події стрічки розгортаються в 1920-ті в селі з символічною назвою Вавилон. Красуня Мальва (Любов Поліщук) після смерті чоловіка опиняється перед непростим вибором. На неї активно звертають увагу чоловіки: Данько (Лесь Сердюк), що виявляє ініціативу, безсоромно торкається героїні та кличе в танок, та Фабіан (Іван Миколайчук) — ексцентричний філософ, якого вона сама не проти звабити. На шляху Мальви також опиняється поет Яворський (Анатолій Хостікоєв), з яким вона займається коханням в полі на тлі живописних пейзажів, не підозрюючи, що це матиме фатальні наслідки.
«Вечір на Івана Купала», реж. Юрій Іллєнко
Містична драма Юрія Іллєнка 1968 року також є яскравим прикладом поетичного кіно, що фокусується на сюрреалістичних елементах, символізмі та народній культурі. Стрічка розказує про бідного селянина Петра (Борис Хмельницький), який закохується в доньку заможного хазяїна Коржа. Федора (Лариса Кадочникова) відповідає йому взаємністю, однак без грошей герой не може отримати згоду на шлюб з нею. Петро у відчаї укладає угоду з нечистою силою, що має страшну ціну. Отримавши обіцяне золото, він одружується з Федорою, однак на щасливий фінал глядачам сподіватися не варто.
Попри драматичні повороти сюжету, стрічка пропонує й красиві романтичні сцени. Фільм починається з поцілунку пари в сонячний день, пізніше закохані виявляють ніжність, потайки зустрівшись у лісі: Федора дражнить Петра, вони обіймаються та линуть одне до одного, ховаючись у тіні дерев. Оригінальним є епізод, коли після весілля Петро торкається Федори, і пара буквально левітує в повітрі. Стрічка «Вечір на Івана Купала» вважається знаковою для Юрія Іллєнка та входить до рейтингу 100 найкращих фільмів в історії українського кіно.
«Коли падають дерева», реж. Марися Нікітюк
Стрічка «Коли падають дерева» стала повнометражним дебютом Марисі Нікітюк, прем'єра якого відбулася в межах конкурсної програми Panorama Berlinale 68-го Берлінського кінофестивалю. Драма розказує про 5-річну Вітку (Соня Халаїмова), що має бунтівний характер, та її двоюрідну старшу сестру Ларису (Анастасія Пустовіт) — вона дорослішає, змінюється, але до кінця не знає, хто вона та яким бачить майбутнє.
Лариса бунтує проти нав'язаних їй соціумом та бабусею обмежень. Героїня досліджує власну сексуальність та закохується в молодого бандита Шрама (Максим Самчик), з яким їй забороняють бути. Родина чекає, що Лариса дослухається, розірве сумнівні стосунки та обере звичне життя, однак дівчина не погоджується. Хоча їй складно опиратися близьким, вона планує втекти разом з коханим і бути вільною. Режисерка від початку стрічки показує глядачам, що Лариса і Шрам буквально не можуть не торкатися одне одного, не цілувати, не ховатися в цій фізичній близькості від реальності.
«Памфір», реж. Дмитро Сухолиткий-Собчук
Стрічка Дмитра Сухолиткого-Собчука, знімання якої проходили в Карпатах, розказує про колишнього контрабандиста Леоніда (Олександр Яцентюк), що добре дбає про свою родину та хоче дати сину перспективне майбутнє. Чоловік повертається із заробітків в рідне село на зимові свята. В будинку його зустрічає дружина Олена (Соломія Кирилова). Режисер одразу показує, наскільки герої близькі та сумують одне за одним в розлуці. Пара займається коханням перед дзеркалом, оточена теплим світлом з кухні. Після цього Олена обрізає чоловіку нігті на ногах, що є жестом повної довіри та інтимності навіть у таких простих побутових ритуалах, та вмовляє його більше не полишати її.
Події картини розвиваються напередодні традиційного святкування Маланки. Син героя Назар теж не хоче відпускати батька. Він вдається до ризикованого кроку — підпалює його документи, а разом з тим і місцевий дім молитви. Щоб відшкодувати збитки, Леонід змушений повернутися до свого кримінального минулого. Світова прем'єра фільму відбулася на 75-му Каннському кінофестивалі, у програмі «Двотижневик режисерів». Стрічка отримала головний приз міжнародного кінофестивалю в Каїрі та гран-прі кінофестивалю «Молодість».
«Стрімголов», реж. Марина Степанська
Психологічна драма Марини Степанської «Стрімголов» у 2017 році була номінована на «Оскар» від України. Стрічка, головні ролі в якій зіграли Дар'я Плахтій та Андрій Селецький, розказує про обдарованого музиканта Антона, що не виправдав надії, які на нього покладали. Він повернувся додому після двох років навчання у Швейцарії та проходив лікування від алкогольної залежності в психоневрологічному диспансері під Києвом. На шляху героя з'являється молода жінка Катя, що так само, як і він, намагається знайти свій шлях. Катя планує поїхати до Берліна разом зі своїм хлопцем Йоганном — німецьким фотожурналістом — але зустріч з Антоном змінює її плани.
Стрічка показує закохану пару, що має так багато питань і так мало відповідей, розмірковує про Європу та Україну, політичні трансформації та майбутнє, свою ідентичність, особисті та соціальні травми. Герої розуміють сумніви та страхи одне одного, вчаться не засуджувати та пізнавати партнера через тиху присутність, обійми, інтимні стосунки і спільний простір.
«Назавжди-назавжди», реж. Анна Бурячкова
Події дебютної драми Анни Бурячкової «Назавжди-назавжди», розгортаються наприкінці 1990-х. Дівчина Тоня (Аліна Чебан) змінює школу і швидко знаходить собі компанію. Невдовзі вона закохується в хлопця на ім'я Журік (Захарій Шадрін) та мимоволі опиняється в центрі любовного трикутника. У героїні з'являється подруга Лєра (Єлизавета Цілик), що має старшого брата Саню (Артур Алієв) — хоча Таня має почуття до Журіка, у пари зав'язуються непрості стосунки.
Стрічка, світова прем'єра фільму відбулася на 80-му Венеційському кінофестивалі, присвячена темі дорослішання та перехідному стану українського суспільства. Тоня шукає свій голос, зближується та відштовхує, помиляється, намагається зрозуміти, що для неї важливо та з ким вона справді хоче бути поруч. Режисерка показує світ підлітків, квартирні вечірки, прогулянки, сварки, перші поцілунки та близькість. Врешті героїня зізнається в коханні обом хлопцям.
«Плем'я», реж. Мирослав Слабошпицький
Дебютна стрічка Мирослава Слабошпицького «Плем'я» дозволила режисеру гучно заявити про себе. Світова прем'єра картини відбулася на 67-му Каннському кінофестивалі. Робота стала першим фільмом у світі, знятим без слів — виключно українською жестовою мовою, та привернула увагу міжнародних медіа. Стрічка входить до списку 100 найкращих фільмів в історії українського кіно і пропонує нетиповий погляд на життя в інтернаті для людей із вадами слуху.
Головний герой фільму, Сергій (Григорій Фесенко) стає членом кримінального угрупування «Плем'я». Режисер показує ізоляцію та жорстокість, яка панує в інтернаті, відстороненість і байдужість викладачів, агресивні сутички вихованців, які не довіряють системі та принижують інших. Здається, що тут немає місця для любові, але герой закохується в Аню (Яна Новикова), яка теж має зламану долю. Він не може врятувати її від минулого, але йде на радикальний крок, щоб вберегти героїню від незаконного переміщення до Італії. Їх стосунки розвивається без слів, через погляди, жести та доторки.
«Атлантида», реж. Валентин Васянович
Драма Валентина Васяновича «Атлантида» — не романтичне кіно, але все ж важливим елементом стрічки стають стосунки головних героїв Сергія та Каті, що підтримують одне одного у складні часи, діляться теплом через фізичну присутність, розмови, доторки. Їх інтимний простір протиставляється ворожому та холодному зовнішньому світу; в партнері вони знаходять опору, і з цього зв'язку проростає надія героїв на майбутнє. Режисер наочно демонструє це через сцену близькості між героями в машині, після чого показує їх ніжні обійми через тепловізор.
Картина, що була створена у 2019 році, пропонує альтернативний погляд на українську історію. Дія фільму відбувається у 2025 році, війна на Донбасі завершилася перемогою України, але територія, де йшли бойові дії, непридатна для життя, а люди — травмовані. Сергій — ветеран, що намагається впоратися з ПТСР та долучається до волонтерської організації, де й зустрічає Катю. Фільм, у якому немає професійних акторів, здобув гран-прі у програмі «Горизонти» 76-го Венеційського кінофестивалю.
«Віддана», реж. Христина Сиволап
Історична мелодрама Христини Сиволап «Віддана» була створена за мотивами роману Софії Андрухович «Фелікс Австрія» і переносить глядачів у Станіславів (зараз Івано-Франківськ) кінця XIX — початку XX століття. У фільмі, як і в книзі, оповідь ведеться від особи Стефанії (Маріанна Янушевич) — сироти, батьки якої загинули в пожежі, після чого вона опинилася під опікою Доктора Анґера (Олександр Кобзар). Героїня зростала разом з донькою чоловіка, Аделею (Алеся Романова), однак в дорослому віці має стати її служницею, що дається їй нелегко. Героїня не може прийняти соціальні обмеження, які накладає на неї цей статус, та вступає в конфронтацію з Аделею і її чоловіком Петром (Роман Луцький).
При цьому режисерка демонструє на екрані інтимний зв'язок, що за роки сформувався між Аделею та Стефою — служниця дбайливо одягає, розчісує та омиває її тіло, що показано на контрасті з натурою Петра, який торкається своєї жінки нестримно і пристрасно її цілує. Міркуючи про стосунки пари, Стефанія роздумує над тим, хто вона сама, яким буде її кохання та де її місце в світі. Героїня мусить подолати образи минулого та знайти новий шлях.
