На початку лютого в український прокат виходить картина «Ідеальні дні» Віма Вендерса. Стрічку-номінант на «Оскар» зняв німець, але настільки вдало передав атмосферу Токіо, що Японія обрала саме його роботу для висування на головну кінопремію світу.
Картина «Ідеальні дні» показує тихе та медитативне місто вдень, тоді як вночі японська столиця може здаватися галасливою та загрозливою. Розповідаємо про те, як по-різному передавали характер Токіо протягом 70 років талановиті режисери.
Кадр із фільму «Ідеальні дні»
«Токійська історія», Ясудзіро Одзу, 1953
Класика, перевірена роками. «Токійська історія» показує літнє подружжя, яке все життя прожило у невеличкому портовому місті. Вони вирушають у Токіо, щоб востаннє побачити дітей, що мешкають в столиці. Там на них чекає багато розчарувань та відкриттів: вічно зайнятий син, жадібна донька і надзвичайно приязні сторонні люди.
Визнаний ліричний шедевр японського режисера є одним з головних кінематографічних втілень духу міста, що розкриває справжню суть людей. Стрічка підкуповує своєю інтимною, ніжною інтонацією, яка не залишає байдужим. Недарма з року в рік «Токійська історія» потрапляє у список п’ятдесяти найкращих фільмів усіх часів за версією кінокритиків і режисерів з усього світу.
.jpg)
«Ідеальні дні», Вім Вендерс, 2023
Нову роботу живого класика німецького кіно Віма Вендерса називають поемою, яка оспівує красу та буденність життя. Стрічка розповідає про Хіраяму — прибиральника туалетів у Токіо. Чоловік повністю задоволений своїм простим життям, яке складається з роботи, читання, догляду за рослинами й прослуховування рок-музики з аудіокасет. Здається, що ніщо і ніколи не вплине на розмірене буття героя, аж поки у нього не втрутиться низка обставин.
Вім Вендерс — великий фанат японського класика Ясудзіро Одзу, про якого вже знімав документальну стрічку «Токіо–Ґа» в 1985 році. В «Ідеальних днях» він досконало відтворює дух картин улюбленого режисера і показує денний Токіо з його тихими парками, схованими від туристів закладами швидкого харчування й мало не просвітленими мешканцями. Ймовірно, це найбільш японський фільм в історії кіно, який зняв не-японець, що відмітили й у «країні Сонця, що сходить», коли обрали стрічку представляти Японію на «Оскарі».
«Вхід у порожнечу», Гаспар Ное, 2009
Фільм, який тримає увагу глядача з першої до останньої секунди. Головна робота аргентино-французького режисера Гаспара Ное розказує про чоловіка на ім'я Оскар, що гине на початку стрічки. Втім, це лише старт його подорожі: душа Оскара стає нашим провідником у тривалому польоті потойбічним світом, що базується на Тибетській книзі мертвих.
Токіо Ное — це яскраві психоделічні кольори, насилля та заборонені речовини. Непривабливий портрет міста достоту компенсується унікальними візуальними рішеннями. Твердження, що ви ще не бачили такого фільму, — буде абсолютно не пафосною заявою. Картина знята від першої особи, а камера, як і вільна душа, літає, де їй заманеться, і не обмежена ні стінами, ні простором, ні часом.
«Труднощі перекладу», Софія Коппола, 2003
Культова стрічка про ідентичність та самотність у чужій країні. Фільм знайомить нас із постарілою американською зіркою Бобом Гаррісом (Білл Мюррей) та молодою випускницею коледжу Шарлоттою (Скарлетт Йоганссон), які випадково поселилися в одному готелі та знайшли одне в одному спорідненні душі серед незрозумілої для них культури.
«Труднощі перекладу» остаточно зробив Софію Копполу зіркою американського незалежного кіно й припинив будь-які розмови про те, що вона торує кар’єру в кіно завдяки знаменитому батьку. У ніжній атмосфері цієї стрічки розлита в’язка туга за батьківщиною, яку відчуває людина, що затрималася в іншій країні. Коппола тут шукає глибинні відповіді на питання про те, що нас об’єднує, а мрійливий та гамірний Токіо, де так багато екзотичного і незрозумілого, стає найкращим тлом для цих пошуків.
«Токійський волоцюга», Судзукі Сейдзюн, 1966
Фільм, що випередив свій час. «Токійський волоцюга» — це історія молодого гангстера Тецу Хондо, який планує полишити кримінальний світ разом зі своїм босом Куратою. Їм на заваді стає інший голова клану якудза, який спершу заволодіває легальним бізнесом Курати, а згодом загрожує і фізичній безпеці Тецу. Так починається безнадійна війна волоцюги проти серйозних ворогів, яку він буде змушений вести, де б не опинився.
«Токійський волоцюга» певним чином передбачив появу цілого нового жанру – неонуару, а його візуальною майстерністю захоплювалися Вонг Карвай, Квентін Тарантіно та Джим Джармуш. У цій візуальній довершеності не менш цікавий і образ Токіо. Місто тут дуже неоднозначне: жорстоке та справедливе, традиційне та сучасне, небезпечне та спокійне.
Автор тексту: Єлизавета Сушко
