До Дня захисників і захисниць України ми підготували суб’єктивну добірку книжок від тих письменників та письменниць, які служать в лавах Сил оборони України. Серед цих творів — козацьке фентезі, історичні детективи, поезія і, так, твори про війну. Купляючи й читаючи книги таких авторів, ми одночасно підтримуємо українське книгодрукарство та Сили оборони України. І, звісно, маємо цікаві історії, щоб відволіктись або, навпаки, заглибитись у розуміння війни.
Артем Чапай
Артем пише книжки вже майже 20 років, а в ЗСУ служить із лютого 2022 року. Його твори неодноразово вигравали престижні премії, а чимало з них перекладено іноземними мовами. Зокрема, до шортліста конкурсу «Книга року ВВС» потрапили його романи та збірки «Подорож із Мамайотою в пошуках України», «Червона зона», «Понаїхали», «The Ukraine» та «Не народжені для війни». Найновіша книга Артема — «Т-щастя», яка вийшла лише влітку 2026 року, — вже готується до закордонного видання.
«Я себе тішу думкою, що пишу світову літературу українською мовою», — Артем Чапай
«Не народжені для війни», 2025
Книжка-есе «Не народжені для війни» Артема Чапая — це чесна, можна сказати, гранично оголена розповідь про внутрішні перетворення людини, яка зробила вибір стати військовим. Автор веде нас світоглядно-психологічною мапою від пацифізму аж до радикалізму на межі з відчаєм. І тільки така уважна саморефлексія, повністю позбавлена пафосу, намагання прикрасити дійсність чи сподобатися читачеві, пояснює, як саме екзистенційний вибір зумовлює невідворотні зміни, коли всі попередні переконання мають пройти випробування новою реальністю. На сьогодні видання також вийшло за кордоном і перекладене англійською, французькою, німецькою, нідерландською та данською мовами.
Артем Чех
Один із найпопулярніших письменників із тих, що служать в лавах оборони. Зокрема, завдяки фільму «Я і Фелікс», який у 2022 році зняла дружина Артема Ірина Цілик за мотивами його автобіографічного роману «Хто ти такий?». Однак загалом 41-річний Артем написав і видав зо два десятки книжок. У 2015-2016 роках Артем служив у Збройних силах на сході України й знову повернувся до війська з початком широкомасштабної війни. Проте він не полишив письменницьку справу, і за останні роки видав кілька нових книг у видавництві Meridian Czernowitz.
«Я вірю, що колись українська література стане великою літературою. Але станеться це тоді, коли ми вийдемо за межі, які самі собі встановили. За межі правильного, зручного й типового. За межі літературної очевидності», — Артем Чех
«Точка нуль», 2023
Це збірка документальної прози про десять місяців служби Артема Чеха в лавах ЗСУ у 2015–2016 роках. Перед нами — щоденникові записи мобілізованого киянина, який занотовує все побачене й пропускає кожен момент через себе. Він не намагається бути героєм — він залишається звичайною людиною зі своїми страхами, тривогами, надіями та сумнівами. Чех усвідомлює, що так, як раніше, вже не буде. Він розуміє: тепер настає інша реальність і для нього, і для його дружини, і для всіх, хто їде разом із ним у навчальний центр, на полігон, на Схід, до точки нуль…
Богдан Коломійчук
За освітою Богдан фізик, за покликанням — автор історичних детективів, а за покликом серця — служить у медичній службі ЗСУ від початку широкомасштабного вторгнення. Більшість подій у книгах Богдана відбуваються на території Галичини чи Австро-Угорщини десь у ХІХ чи на початку XX сторіч. Зокрема, Богдан створив і продовжує створювати цикл романів про пригоди комісара львівської поліції Адама Вістовича, де вже вийшли такі твори як «Готель “Велика Пруссія”», «Експрес до Ґаліції», «300 миль на схід». І лише кілька днів тому у «Видавництві Старого Лева» вийшла четверта книга циклу — «Львівський ґамбіт».
«Укотре переконуюсь, що люблю цю незрівнянну атмосферу галицького fin de siècle. І з цієї любови пишу», — Богдан Коломійчук
«Львівський ґамбіт», 2026
Львів, 1908 рік. Звичайне пограбування на вокзалі виявляється лише першим ходом у великій шпигунській грі. Комісар Адам Вістович розслідує справу, яка несподівано приводить його до світу дипломатів, міністрів, приватних шпигунів і львівських грабіжників. Вокзальна крадіжка, самогубство, що сколихнуло Відень, старі галицькі готелі й таємниці, які сягають далеких Балкан, — тут кожна деталь може виявитися частиною значно більшої гри. А навколо — Львів початку XX століття: давні вулиці, крамниці, кав’ярні та підозрілі кнайпи. Атмосферний нуар, заплутана справа й комісар Вістович, який точно не шукає легких шляхів.
Катерина Зарембо
Киянка, що закінчила Київський університет ім. Тараса Шевченка та Університетський коледж Дубліна, володіє англійською й італійською. Інтелектуалка, що займалася дослідженням європейської інтеграції та безпекових викликів України та міжнародною адвокацією. Дослідниця, яка попри столичне місце народження дуже щемко і влучно описала схід України у своїй зірковій книзі «Схід українського сонця. Історії Донеччини та Луганщини початку XXI століття» (2023). Мама чотирьох дітей і парамедикиня, що долучилася до служби влітку 2025 року, уже після народження наймолодшої дитини. За час служби Катерина встигла написати книгу «Євшан», що вийшла у видавництві «Віхола».
«За рік в армії я зрозуміла, що геть нічого не знаю про людей. Що не заважає мені бути вірною своїй місії і покликанню», — Катерина Зарембо
«Євшан», 2026
Марія — науковиця, мама трьох дітей і любляча дружина. Утім війна в одну мить зруйнувала все — жінка змушена покинути країну разом з дітьми та налагоджувати життя й карʼєру в німецькому містечку. Вона розривається між новими викликами та зобовʼязаннями вимушено самотньої матері. А тим часом контакт із чоловіком тоншає з кожним пропущеним дзвінком. Чи можна служити своїй країні на чужині? Чи здатні стосунки витримати випробування відстанню? І зрештою, як повернутися додому, якщо вже точно не знаєш, де дім?
Павло Дерев’янко
Павло пройшов крізь різні етапи професійного становлення: був успішним програмістом, створював захопливі світи на папері, а згодом долучився до Сил оборони. Писати, за його словами, хотів завжди й почав робити це ще в підлітковому віці. Написати фентезійну трилогію було для нього чітким планом, а не просто мрією. Її завершення припало рівно на 24 лютого 2022 року, коли вночі Павло поставив крапку в епілозі до третьої книжки своєї трилогії «Літопис Сірого ордену» (яка вже встигла стати бестселером у двох видавництвах). На початку 2024 року письменник долучився до лав 12-ї бригади спеціального призначення «Азов», де служить і досі, паралельно працюючи над новими творами — але вже коротшими й реалістичнішими.
«Трилогію присвячено захисникам і захисницям України; частину коштів з кожного проданого примірника буде спрямовано на рахунок благодійного фонду ГО «АЗОВ.ONE» — офіційного фонду 12-ї бригади спеціального призначення АЗОВ Національної гвардії України. І нехай Мамай допомагає!» — Павло Дерев'янко
«Літопис Сірого ордену», трилогія, 2025, у «Видавництві Старого Лева»
Трилогія складається з книг «Аркан вовків», «Тенета війни» та «Пісня дібров». Події відбуваються в паралельній історії в другій половині ХІХ століття на території України. В цьому всесвіті не існує росії, але є багато інших загроз. П'ятьом друзям-характерникам доведеться пройти крізь в буквальному сенсі нелюдські випробування та війни, щоб захистити свою батьківщину та своїх рідних.
Ярина Чорногуз
Ярина встигає все: бути поеткою, громадською діячкою, військовою. Причому літературний хист у неї спадковий, адже вона є поеткою в третьому поколінні: вірші писали її батько Ярослав і дід — відомий письменник Олег Чорногуз. У війні проти російських окупантів Ярина бере участь із 2019 року — спочатку як парамедикиня добровольчого батальйону «Госпітальєри», а згодом — як контрактниця, розвідниця та операторка БПЛА у лавах морської піхоти. Вона є лауреаткою Шевченківської премії, а також відзначена державними нагородами — медалями «За військову службу Україні» та «За врятоване життя». За плечима військової — запеклі бої за Сіверськодонецьк, Лисичанськ, Попасну, Бахмут і Маріуполь.
«Усім причетним до прямого захисту України в Силах оборони бажаю менше днів у апатії, більше приємних дрібниць, що відволікають від втоми й виснаження, часу на себе», — Ярина Чорногуз
«Нічний шафран», збірка поезій, 2025
Чи це ще вірші? А чи вже якийсь інший рід і жанр — свідчення поки що вцілілих? Свідчення, записувані не після, а під час. Як їх відчитають мешканці гіпотетичного «трансгуманного» майбутнього, народжені ціною життя поки що вцілілих? Чи будуть вони здатні відчути цю затиснуту у квадратних дужках самотність? Це щоденне співіснування зі смертю і з о́бразами вже загиблих, цей страх забуття, але й прагнення забутися… Зрештою, чи зрозуміють вони цю стилістичну суміш реалізму з міфологізмом і лірики з публіцистикою? Невідомо. Невідомо, чи взагалі настане колись їхня черга. Натомість так звані сучасники здатні зрозуміти принаймні одне: поки що вцілілі продовжують воювати, бо знають, що війна на виснаження і на винищення не може закінчитися нічиєю. А отже, навіть захований між гірськими зубами нічийний шафран раніше чи пізніше стане чиїмсь. Питання тільки в тому, чиїм саме.
