У травні київське дизайн-бюро Spiilka та видавництво ist publishing представили четвертий випуск «Літопису українського дизайну», який команда називає наймасштабнішим. Видання, створене за підтримки Sense Bank, присвячене культурі в усіх її проявах: від театру й кіно до музики та артпросторів.
Новий випуск прослідковує неочевидний зв’язок між опішнянською керамікою та українським авангардом, між театральною сценографією та сучасними шрифтами, між «Енеїдою» та «колірністю», й іншими феноменами в українському дизайні.
Зокрема, у фокусі авторів опинилися творчість живописця і театрального художника Анатоля Петрицького, шрифтова спадщина Василя Хоменка, завдяки якому в 1969 році з’явилася друкована «Енеїда» з ілюстраціями Анатолія Базилевича, а також айдентика Театру ім. Івана Франка, Національного художнього музею України (NAMU), фестивалів Brave та Docudays UA. Докладніше про четвертий випуск та процес його створення читайте в нашому матеріалі.
Володимир Смирнов, головний редактор «Літопису»:
Для кожного номеру ми обираємо історичну постать у дизайні, від якої далі йдуть тематичні «розгалуження». Наприклад, у першому номері це був Василь Кричевський — ми розказали і про творчість митця, і про життя, і про тризуби для УНР. А також додали сучасні роботи — «Дію» та шрифт e-Ukraine, які побудовані безпосередньо на його творчій спадщині. У другому номері «фронтменом» був Василь Єрмилов, в третьому — Ніл Хасевич, а в четвертому, що присвячений культурі, театру та кіно, — Анатоль Петрицький, один із найважливіших театральних художників України, роботи якого були в колекції Пабло Пікассо.
Театральна тема у номері продовжується роботою Дмитра Растворцева для журналу «Український театр» та розповіддю про оновлену айдентику Театру ім. Івана Франка від агенції Angry. Однак нас цікавить вся українська культура, не тільки інституційна, тому до випуску увійшли як класичні історії, наприклад про створення легендарного видання «Енеїди» з ілюстраціями Базилевича, так і сучасні проєкти: айдентика фестивалю Brave, MEGOGO, MOT, Docudays. Тим, здається, цей номер (як і всі попередні) й цікавий: можна прослідкувати, як український дизайн змінювався і змінюється у часі та просторі.
Настічка Жеребецька, головна редакторка «Літопису»:
Найнеочікуванішими статтями для мене особисто стали матеріали про Василя Хоменка та його шрифтову гарнітуру. По-перше, сам факт того, що в радянському ГОСТі з 39 шрифтів був шрифт з українськими рисами, — це неабияке явище. Держстандарт був суворо регульованим, обмеженим і не допускав національних особливостей. По-друге, інформації про Хоменка надзвичайно мало, і те, що нам вдалося віднайти в архівах хоч якусь частину його біографії та поділитися нею з читачами, — це диво.
Сучасному глядачу може здатися, що український дизайн сьогодні мало відрізняється від загальносвітового. Але якщо почати вивчати це питання, ми одразу помітимо зв’язок із роботами тих самих Нарбута, Кричевського, Петрицького, Єрмилова, Хасевича, Левицького, Бойчука, Кульчицької й інших. Побачимо спорідненість із давнім та прадавнім — від козаччини до трипільської культури. Цей зв'язок і є нашою візуальною ідентичністю. ЇЇ варто досліджувати і перевідкривати для себе, щоб знати, хто ми, про що ми та що нас відрізняє від сусідів.
Юлія Лободюченко, дослідниця «Літопису»:
Найбільша відмінність роботи над друкованим виданням — це кропітка робота з візуальними матеріалами та правами на них. І це особливо відчутно, коли йдеться про історію дизайну. Потрібно не лише знайти потрібні зображення, а й з’ясувати, хто має права: сам автор, його спадкоємці, музей, архів чи інша інституція.
У цьому номері найскладнішою — і водночас найцікавішою — для мене стала стаття про кінофестиваль Docudays. Його команда має унікальний підхід до створення візуальної айдентики: щороку нові автори афіш, нагород, інсталяцій. Колаборації з художниками, дизайнерами, перформерами — і це все протягом десяти років. Відновити цю хронологію було складно, але дуже захопливо. Я особливо вдячна Роману Бондарчуку та Даші Подольцевій за терпіння і допомогу — без них ми б не зібрали цілісну картину. Але найважчим етапом виявився навіть не сам текст, а подальший пошук правовласників на кожне зображення. По кожній статті ми маємо схожі виклики: щось доводиться прибирати, щось — замінювати на доступніші альтернативи, іноді — створювати ілюстрації заново. Але обсяг роботи у випадку з Docudays був безпрецедентним.
Також часом архівна робота — це не лише про фонди й каталоги, а й про людей. Особисті контакти іноді допомагають більше, ніж офіційні запити. Наприклад, у нас вийшла велика стаття про «Енеїду» з ілюстраціями Анатолія Базилевича. Можете бути певні в її фактах — нашим консультантом був мій колишній викладач рисунка Олексій Базилевич, син автора легендарних ілюстрацій. Він не лише допоміг з фактчекінгом, а й надав права на використання ілюстрацій, що є величезною цінністю. «Літопис» — це в тому числі велика й тонка робота з людьми, побудова довіри, пояснення важливості збереження й репрезентації українського візуального спадку.
Ані Казарян, продюсерка проєкту:
Цього травня «Літопису» виповнився рік. За цей час ми разом з ist publishing встигли надрукувати чотири тематичні випуски, побувати на Франкфуртському книжковому ярмарку та дизайн-фестивалях у Варшаві й Кракові. І кожен номер — це вже не просто друкований журнал, а ще й презентації, колаборації та спільнота, яка формується довкола проєкту — як в Україні, так і у світі. Чесно кажучи, «культурний» випуск став для мене наймасштабнішим і найнасиченішим. За цим номером — величезна робота: десятки перемовин, кілька паралельних зйомок, співпраця з театрами, музеями, академією мистецтв. Ми зняли серію тизерів-закулісся в Театрі ім. Івана Франка, на виставці в NAMU, в архівах у бібліотеці НАОМА. І це лише частина того, що залишилося «за кадром».
Окрема радість — співпраця з ілюстраторами та дизайнерами. Наприклад, Сергій Майдуков зробив чудовий портрет Анатоля Петрицького. Також у межах випуску ми готуємо дві особливі події: закриту презентацію-перформанс у Театрі ім. Івана Франка за участі команди та гастродизайн-вечерю з Євгеном Клопотенком, натхнену «Енеїдою», про яку теж пишемо в цьому випуску.
