У жовтні незалежне видавництво ist publishing випустило вже третю поспіль книжку британського арткритика та мислителя Джона Берджера.
«По кишені» (англ. The Shape of a Pocket) — це збірка понад двадцяти есеїв, написаних у 1991–2000 роках, коли авторові було вже за сімдесят. У цих текстах можна побачити, як змінюється погляд дослідника мистецтва з досвідом — з’являється спокій, впевненість і свобода вибору тем.
Назва книги — «кишеня» — символічна. Це невеликий, але спільний простір, де зустрічаються автор, читач і герої його роздумів. В українському перекладі фраза «по кишені» набуває додаткового, іронічного звучання, натякаючи на доступність не лише у фінансовому, а й у людському сенсі. Зрештою, саме читання цієї книги стає запрошенням до створення такого «спільного простору» — місця спротиву дійсності й зміни сприйняття.
Протягом усього свого шляху як арткритика Берджер бачив своє завдання у тому, щоб допомогти людям віднайти власний голос, навчитися бачити й говорити про побачене. Це був підхід, протилежний конвенційному, де авторитетна експертна думка домінує над сприйняттям глядача. Берджер наполягав: наші способи бачення не є нейтральними — вони сформовані суспільними, культурними, політичними обставинами. Цю ідею він розгорнув у своїй найвідомішій книзі «Як ми бачимо» (Ways of Seeing).
Довгі роки Берджер жив у французькому селі, серед гір. Спостерігав за природою, тваринами, працював і листувався зі своїм сином, художником Івом Берджером. Збірка їхніх листів 2015–2016 років стала основою книги Over to You, у якій батько й син розмірковують про природу мистецтва.
Сільська місцевість, що оточувала Джона Берджера, виразно відчутна і в «По кишені». Тварини, чаплі, орли, миші, навіть каміння — стають героями на рівні з художниками. Структура книги вільна, нелінійна, і лише наприкінці читач розуміє, куди веде автор. Кожне есе має свій фокус: наприклад, про Едґара Деґа, який, втрачаючи зір, не припиняв малювати; про Рембрандта і тіло; про прадавні наскельні зображення та фаюмські портрети I–III століть, що ніколи не мали бути побаченими нами, але сьогодні виставлені в музеях. Усі ці тексти — своєрідні портрети. Вони вже позбавлені ідеологічного пафосу, властивого ранньому Берджеру, — замість цього тут звучить уважний, людяний голос того, хто дивиться і бачить.
В останніх есеях збірки Берджер повертається до теми політичної боротьби — але вже тихіше, особистіше. Під час презентації книги на фестивалі «Фундамент» у Українському домі артжурналістка та редакторка Ліза Корнійчук зазначила: «Загалом книжка нагадує погано сплановану подорож, але врешті розумієш — вона точно не випадкова».
За останні п’ять років ist publishing видало три книги Джона Берджера. Видавництво співпрацює з іспанською літературною агенцією, яка допомагає Іву Берджеру — сину письменника — керувати правами на спадщину батька. Кожен макет українських видань узгоджується з ним: Ів переглядає матеріали, вносить правки, перевіряє, як книжка виглядає у фінальному вигляді.
