У межах нашої постійної рубрики Look Book талановиті українські дизайнери, художники, режисери, письменники, професіонали креативних індустрій та лідери думок діляться своїми книжковими рекомендаціями, улюбленими письменниками та найбільшими літературними відкриттями — артбуками, художніми та нон-фікшн виданнями, вартими уваги.
Героїнею нового матеріалу з рубрики Look Book стала дизайнерка Валерія Гузема — засновниця бренду Guzema, що не тільки створює ювелірні прикраси мрії, а й підтримує українську культуру. 2024 року бренд випустив збірку віршів про кохання разом з «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА», а напередодні Різдва-2025 представив книгу казок «Дерево до неба», створену спільно з видавництвом «Основи».
Валерія розказала редакції детальніше про цю символічну колаборацію, особливі для неї українські казки та письменників, що її захоплюють, — від Івана Багряного й Ліни Костенко до Софії Андрухович і Галини Крук, від сучасного нон-фікшну до класичних творів Антуана де Сент-Екзюпері й Ернеста Гемінґвея.
Валерія Гузема
Книга — це…?
Сьогодні книги, мабуть, моя найбільша розкіш. Не тому, що вони недосяжні, а тому, що час на читання став найдорожчим ресурсом. Я купую значно більше, ніж встигаю прочитати, і для мене це теж частина ритуалу: ніби збираю власну бібліотеку майбутнього, до якої повертаюся тоді, коли можу дозволити собі зупинитися.
Книга для мене — це оточення іншими світами, але головне — спосіб сповільнити темп, зупинити внутрішній шум і відчути момент. Коли я читаю, то ніби ненадовго виходжу зі свого життя, щоб повернутися в нього спокійнішою, яснішою, уважнішою.
Розкажіть, будь ласка, про збірку казок «Дерево до неба», що вийшла в колаборації бренду Guzema та видавництва «Основи».
Останні роки я багато читаю дітям на ніч. У нашій домашній бібліотеці переважно сучасні українські автори або світові класичні казки. Але в якийсь момент я зрозуміла: майже нічого з тих історій, які розповідала мені в дитинстві бабуся, сьогодні в магазинах не знайти. Мені стало цікаво: а якими насправді є автентичні українські народні казки? Які символи вони несуть? Що в них саме наше?
Так з’явилася ідея зібрати сюжети з різних регіонів України. Культурологиня Марія Квітка допомогла нам обрати 12 казок — мудрих, глибоких, часом дуже дорослих. Ілюстраторка Галина Вергелес створила графіку, яка нагадує старовинні гравюри, але водночас виглядає сучасно. Разом із видавництвом «Основи» ми створили книжку, яку задумували як артоб’єкт: стриманий, естетичний, тактильний. Видання передає повагу до матеріалу й перетворює сам процес читання на ритуал. Для мене ця колаборація — про спадкоємність поколінь і збереження нашої культурної пам’яті через красу. Про те, що дітям важливо передавати не лише сюжет, а й відчуття коріння.
Чому ці казки особливі?
Українські народні казки абсолютно не наївні. Це не про диво, яке прилетіло й усе змінило. Це історії про шлях і випробування. Темний ліс, зрада, втрата, магічні істоти — усе це момент вибору для героя. І разом з тим — сила, витривалість, гідність і віра в те, що світло треба повернути власноруч. Іван видирається на дерево до неба, дівчина-пташка перемагає страх силою любові, хлопець повертає сонце й місяць — це історії про ініціацію, дорослішання, відповідальність. Вони дуже чесні. Вони — про Україну.
Які казки вам найбільше запам'яталися з дитинства? Як ви продовжуєте цю традицію читання?
У мене це були «Івасик-Телесик», «Пан Коцький», «Рукавичка», «Яйце-райце», «Вовк і козенята». Це був мій перший уявний світ, де тварини говорять, добро випробовується, а справедливість — завжди діє. Я думаю, що казки — це наша перша філософія.
У нас є вечірній ритуал: ми читаємо щовечора. Діти засинають не під мультики, а під голос, історії й тепло поруч. Це створює відчуття дому — того, що ти завжди можеш повернутися в безпечний простір.
Якою ви бачите роль казки у формуванні спадщини?
Для мене казка — основа ідентичності. Сьогодні українська казка звучить як метафора нашого спротиву. Вона вчить, що герой завжди має вибір: не погоджуватися з несправедливістю, захищати, діяти. Це спосіб передати дітям те, що часто важко пояснити словами: сміливість, стійкість, любов до землі, віру у світло навіть у найтемніші часи.
Чи плануєте продовження літературної програми Guzema?
Так, література — дуже особиста для мене форма взаємодії з культурою. Через книгу можна дуже делікатно показувати наш світ, наші сенси, те, що нас формує. Ми вже переклали нашу книжку англійською: хочеться, щоб українська історія звучала ширше.
(У 2024 році бренд Guzema представив свою першу літературну колаборацію — збірку віршів «Так ніхто не кохав» разом із видавництвом «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА». — Прим. ред.)
Які жанри переважають у вашій власній бібліотеці?
Останнім часом — це переважно бізнес-література. З останнього я читала «Майстри масштабування» Ріда Гоффмана, Джуна Коена та Дерона Тріффа, а також «Війну за реальність» Дмитра Кулеби, яка дуже добре пояснює, як сьогодні формуються інформаційні рамки та смисли.
Також зараз мене цікавить історія й геополітика. І я все ще повертаюся до книг про ювелірне мистецтво — це моє невичерпне джерело натхнення. Художньої літератури стало менше, і я хочу повернути її у своє життя.
Де ви зазвичай читаєте?
Найчастіше — у потязі або літаку. Це простір, де я нарешті можу зупинитися. У машині я слухаю аудіокниги — зазвичай нон-фікшн, бізнес чи аналітику. Якщо маю 15 хвилин перерви між зустрічами, відкриваю щось онлайн — це теж мій формат читання.
Що ви читаєте перед сном?
Перед сном — тільки казки дітям. Якщо чесно, на себе мене вистачає максимум на дві сторінки — я засинаю одразу. Тому читаю або зранку, або вдень, або між справами.
Які книги берете з собою у відпустку?
Завжди ті, які давно чекали своєї черги. У відпустці я читала «Творчий акт. Спосіб буття» Ріка Рубіна, книги про принцесу Діану та принца Гаррі. З українських авторок — Софію Андрухович, Ірену Карпу. Також мені дуже сподобались «Естетичний інтелект» Полін Браун та «За Перекопом є земля» Анастасії Левкової — глибока, чесна книга. У машині в мене завжди лежить «Стоїцизм на кожен день», де кожна сторінка — окрема думка. Я дістаю це видання, коли стою в заторах або чекаю на зустріч.
Найцінніша для вас книга-подарунок?
Перед народженням сина я попросила друзів дарувати мені книги з їхніми підписами замість квітів. Це одна з найдорожчих для мене колекцій. Серед них — «Рукавичка», «Маленький принц» Антуана де Сент-Екзюпері та «Велике місто, маленький зайчик, або Мед для мами» Івана Малковича і Софії Ус. Останню книжку діти вже буквально затерли.
Які книжки/автори — ваш guilty pleasure?
Це українська поезія, особливо любовна. Ліна Костенко, Юрій Іздрик, Василь Симоненко, Василь Стус, Сергій Жадан, Іван Малкович — вони завжди поруч. Нещодавно я була на концерті Іздрика — дуже сподобалось. З іноземних авторів люблю Франца Кафку й Джорджа Орвелла: вони очищають мислення.
Книги, що змінили ваш світогляд?
«Вибір» Едіт Еґер — книга, яка робить м’якішим і сильнішим водночас. Про внутрішню свободу, яку ніхто не може відібрати. «Маленький принц» — про любов, відповідальність і сенс бути поруч.
Ваші улюблені українські автори-класики?
Однозначно Ліна Костенко. Для мене вона еталон думки й мови.
А як щодо сучасних письменників?
Софія Андрухович, Ірена Карпа, Юрій Іздрик, Галина Крук. Кожен із них — дуже глибокий, чесний і по-своєму світлий.
Чи маєте дивні звички, повʼязані з читанням?
Люблю читати зі спеціальним ліхтариком, який кріпиться на книгу. Він створює атмосферу маленької особистої печери світла. І завжди читаю з олівцем — роблю нотатки, виділяю думки, повертаюся до них.
Ваші улюблені літературні екранізації?
«Віднесені вітром» — за масштаб, драматургію й незабутню жіночу силу.
Ваші найцінніші книжкові відкриття останніх років?
«Чипова війна. Боротьба за найважливішу технологію у світі» Кріса Міллера — книга, яка дуже чітко пояснює, як працює сучасний світ і чому технології сьогодні фактично визначають геополітику. Також читаю «Стратегічну глибину: що показала війна в Україні» — аналітику про те, як у світі бачать нашу реальність. З художнього — перечитала «Тигролови» Івана Багряного та «Свято, яке завжди з тобою» Ернеста Гемінґвея.
