Look Book: Паліндром про улюблені книги та знакових письменників

Look Book: Паліндром про улюблені книги та знакових письменників

Літературні рекомендації та особливі знахідки в постійній рубриці Harper's Bazaar Ukraine

АВТОР:

ОПУБЛІКОВАНО: 16 листопада 2026

Паліндром (Степан Бурбан) — український музикант, автор пісень і виконавець, який давно має власний голос на українській сцені. Його творчість — це музика, особисті історії та рефлексії, у яких кожен може знайти щось своє. У новому Look Book говоримо про Паліндром поза музикою: його захоплення літературою, книжки, які сформували читацький смак, улюблених авторів і те, що сьогодні стоїть на його книжковій полиці.

Паліндром

фото: з архіву Паліндром

Книга — це…? 

... Передусім внутрішнє заземлення. Коли мені потрібні спокій і тиша, я беру до рук книгу. Читання завжди асоціюється із затишком, спокоєм і відпочинком. Розумію,що, можливо, під час читання мозок не надто сильно відпочиває, але особисто для мене цей процес працює як своєрідна медитація. Можливість побути наодинці із собою, зануритися в інший світ і трохи відсторонитися від усього навколо.

Як формуєте власну бібліотеку?

Вона формується абсолютно хаотично, імпульсивно і з великою часткою випадковості. Я ніколи не ходжу до книгарень із конкретною метою, що саме я хочу купити, щоб почитати. Кожна наступна книга, яку мені хочеться придбати й прочитати, знаходить мене якимось магічним чином.

Наприклад, дивлюся кіно, чую, як режисер згадує певного автора чи його дослідження, імені стає цікаво - я купую цю книгу. Уже в ній знаходжу згадку про іншого письменника,і так запускається своєрідна ланцюгова реакція. Це безперервний, перманентний процеспошуку нових книжок, який, здається, ніколи не закінчиться.

Щодо видавництв, люблю «Жупанського» та «Основи». Перше — за його дещо дарк-атмосферу,особливий підбір авторів і загальну естетику. Усе це для мене має трохи моторошний, подекуди містичний характер.

Уліс

Йогансен

«Основи» ж подобаються своєю стилістикою: від оформлення й обкладинок до авторів, яких вони видають. До того ж у їхньому каталозі є чимало японської літератури, яку я дуже люблю.

Де вас зазвичай можна побачити з книгою - вдома, у дорозі, в парку?

Мене можна побачити з книгою хіба що вдома. І то - лише наодинці із собою. Я переважно читаю сам, і навіть якщо вдома хтось є, двері до моєї кімнати мають бути зачинені. Інакше процес просто не відбудеться.

Мені потрібне абсолютне усамітнення, повна відсутність зовнішніх подразників. Лише тоді я можу по-справжньому зануритися в текст, зосередитися на ньому і, зрештою, щось запам’ятати. Читаннядля мене — дуже інтимний процес, який не надто добре співіснує з присутністю інших людей.

Які книги зазвичай берете із собою на відпочинок?

У мене, як і в більшості людей, книги, які я беру із собою в подорожі, зазвичай так і залишаються в рюкзаку. Зрідка дістаються й виставляються на столику в готелі біля ліжка, але на цьому їхня подорож, власне, і закінчується. Не знаю, можливо, це якесь прокляття книжок у подорожах, але я ще жодного разу, по суті, не прочитав книгу, яку взяв із собою в дорогу. Вони просто подорожують разом зі мною, не вимагаючи особливої уваги.

Які книжки чи автори — ваш guilty pleasure?

Не знаю, чи є в мене якийсь конкретний guilty pleasure у читанні, але, можливо, це надзвичайно розпіарений non-fiction - усі ці бестселери, які можна знайти майже на кожній вітрині книгарні.

Мій внутрішній сноб і любов до певної нішевості іноді не дозволяють мені братися за такі книжки. Але часом у них виявляється чимало цікавого. Так, деякі ідеї можуть здаватися поверхневимичи навіть банальними, проте все одно виявляються корисними й стають у пригоді, зокремау творчості. Тому це одночасно і guilty pleasure, і цілком нормальна частина мого читацького життя. Просто таких книжок у моїй бібліотеці небагато.

Яка книга стала для вас найбільшим відкриттям і щось змінила у вашій свідомості?

Зараз я перебуваю в такому періоді, коли мені дедалі складніше знаходити щось принципово нове - те, що залишило б справді відчутний слід у свідомості й спричинило якусь фундаментальну внутрішню зміну. Але якщо повернутися на багато років назад, до того часу, коли я лише починав активно читати художню літературу, то першою згадується «Механічний апельсин» Ентоні Берджеса. Ця книга, а згодом і фільм Стенлі Кубрика справили на мене надзвичайно сильне, майже магічне враження.

Книга «Механічний апельсин» Берджеса та її екранізація Кубриком вплинули на мою психіку. І на свідоме, і на несвідоме. Зробили мене схильним до роздумів про людську природу, вибір, поведінку та відповідальність за власні вчинки.

Це справді серйозний літературний твір і не менш культова його екранізація.

Хто ваші улюблені українські автори — класики та сучасники?

Із сучасних авторів, мабуть, передусім Василь Кожелянко. Свого часу його книжки справилина мене дуже сильне враження.

Також Любко Дереш - один із перших українських авторів, яких я прочитав самостійно. Здається, це був «Намір!». Я закінчив школу й узявсяза цю книгу.

На мене мала неабиякий вплив книга «Намір!» Любка Дереша. Зокрема, тоді я вперше усвідомив, що в українській літературі можна матюкатися. Для мене це було справжнім відкриттям.

Із класиків одразу спадають на думку Микола Хвильовий, Василь Симоненко, Василь Стус, Валер’ян Підмогильний і Михайло Коцюбинський. Останнього, до речі, мені, здається, мама читала ще в ранньому дитинстві. У нашій домашній бібліотеці була така книжка — можливо, різдвяний подарунок. Я досі пам’ятаю її колір, обкладинкуі те, як мама читала мені історію про дівчинку. Дивовижно, наскільки міцно іноді закарбовуються такі речі.

Загалом це доволі складне питання, адже про кожного з цих авторів можна говорити годинами. Усі вони по-своєму залишили слід у моїй свідомості й були присутні в різні періоди мого життя.

Чи є у вас дивні особисті звички, пов’язані з читанням?

Не знаю, чи можна назвати це дивною звичкою. Мабуть, багато хто робить так само. Колись,коли я брав книжки у друзів, то, відкриваючи їх, часто помічав підкреслені речення, думки, а іноді й цілі абзаци. Було зрозуміло, що людина щось для себе виокремила, щось її зачепило.

Я теж так роблю, причому доволі регулярно. Виписую цікаві думки й фрагменти в нотатник на смартфоні, а згодом повертаюся до них, перечитую, розглядаю під різними кутами, переосмислюю. Іноді ці думки вже в перефразованому, трансформованому вигляді потрапляють у мої текстичи музику. Тобто це такий безперервний процес черпання натхнення з книжок.

Читання - не просто спосіб ментального відпочинку для мене, а й важливе джерело творчості.

Якби у вас була можливість зателефонувати будь-кому з книжкових героїв, кому б ви зателефонували та про що повели мову?

Перше, що спадає на думку, - Гаррі Галлер, головний герой «Степового вовка» Германа Гессе. Під час читання цієї книги мені неодноразово хотілося йому зателефонувати або просто докричатися до нього, аби він нарешті почув, як йому варто поводитися. У певних ситуаціях він здається мені доволі інфантильним і недолугим. Ба більше, іноді його вчинки викликали в мене справжнє роздратування. Тож мені було б цікаво з ним поспілкуватися. Можливо, навіть трохи пропустити його через емоційну прочуханку й буквально ткнути носом у ті недолугі рішення, які він ухвалював щодо власного життя та людей, які його оточували. Хоча, підозрюю, така розмова навряд чи була б простою для нас обох.

Які ваші улюблені літературні екранізації?

Мені подобається екранізація «Замку» Франца Кафки, зроблена режисером Міхаелем Ганеке. Як на мене, йому вдалося надзвичайно точно передати абсурдність і гнітючу атмосферу першоджерела. Це той випадок, коли кінематографічна мова справді відчувається співзвучною з літературною. Дуже рекомендую подивитися цей фільм усім, кому цікава творчість Кафки й хто ще не знайомий із цією роботою.

Ну і, звісно, згаданий раніше «Механічний апельсин» Стенлі Кубрика. Це вже абсолютна класика, культове кіно, яке без перебільшення заслуговує бути в усіх підручниках з історії кінематографа та дослідження екранізацій літературних творів. Для мене це фундаментальна робота. І той рідкісний випадок, коли дуже складно сказати, що краще — книга чи фільм. Вони абсолютно рівноцінні й водночас певною мірою доповнюють одне одного, створюючи два самостійні, але дуже близькі за духом твори.

Ваші книжкові відкриття останніх двох-трьох років, які, на вашу думку, має прочитати кожна сучасна людина?

Нехай це будуть «Порнографія» та «Транс-Атлантик» Вітольда Ґомбровича, «Сповідь маски» Юкіо Місіми, а також «Історія ока» Жоржа Батая. Це автори, які, на мою думку, точно варті уваги. Не обов’язково погоджуватися з усіма їхніми думками, але точно варто дозволити собі цей читацький досвід.


ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ