У межах рубрики Look Book талановиті українські дизайнери, артисти, художники, письменники, представники креативних індустрій і лідери думок діляться з Harper's Bazaar Ukraine своїми книжковими рекомендаціями, улюбленими письменниками й найбільшими літературними відкриттями — артбуками, художніми та нон-фікшн виданнями, вартими уваги.
Героїнею нового матеріалу стала Олександра Матвійчук — правозахисниця, очільниця «Центру громадянських свобод», що у 2022 році був нагороджений Нобелівською премією миру. Вперше в історії українську організацію відзначили цією нагородою. Команда центру відстоює цінності демократії, солідарності, верховенства права та свободи людини.
Сильне враження на Олександру Матвійчук справила зустріч з дисидентом Євгеном Сверстюком та особисте знайомство з історіями шістдесятників, що згодом підштовхнуло її стати не театральною режисеркою, а правозахисницею, яка відстоює життя та гідність українців, домагається визволення полонених та нагадує світу про воєнні злочини росіян.
Олександра Матвійчук розказала редакції про те, як формує власну бібліотеку та які книги наразі у фокусі її уваги, про дебютний роман Халеда Госсейні «Ловець повітряних зміїв», що став для неї відкриттям у студентські часи, українських класиків і сучасних письменників — від Лесі Українки та Михайла Коцюбинського до Артура Дроня, а також книги «Вільний у полоні» Анни Грувер і «Вузький коридор» Дарона Аджемоглу і Джеймса Робінсона, які правозахисниця радить читачам.
Олександра Матвійчук. Фото: Даша Тендітна
Книга — це…
Книга — це те, що читає нас. У цьому легко переконатися, якщо згадати видання, яке ми читали в одному, а перечитували зовсім в іншому віці. Текст ніби один і той самий, але рівні та сенси, на яких він розкривається, можуть нас вразити.
Чи памʼятаєте ви свою першу книгу? Які ваші улюблені автори дитинства?
Першу не пам’ятаю, але читала я постійно. Перечитала усе вдома, записалася в міську бібліотеку. Я народилася в Радянському Союзі, який, на щастя, розвалився в мої 7 років. Тож набір книг був більш-менш традиційним: тут і «Незнайко на Місяці», і повісті Аркадія Гайдара, світ природи Віталія Біанки, мумі-тролі Туве Янсон, пригоди Жуля Верна, Джек Лондон, Марк Твен тощо.
Як ви формуєте власну бібліотеку? Які видання посідають в ній особливе місце?
У мене вдома три книжкові шафи. Усі догори забиті. Я з тих людей, яких японці описують красивим словом «цундоку» — вони купують більше книг, ніж можуть прочитати. Так, я читаю багато статей прямо з екрана телефону, але це не може зрівнятися з радістю перегортання паперових сторінок.
Яких книг у вас найбільше: художня література, артбуки, нон-фікшн? Чи є улюблені жанри?
За останні роки я майже перестала купувати художню літературу. Видно, зараз у мене інший спосіб пізнання світу. Багато книг про історію, управління, психологію, культуру тощо.
Де вас зазвичай можна побачити з книгою?
До повномасштабного вторгнення у мене був свій ритуал. На Подолі є багато затишних кав’ярень, я приходила туди з книгою, замовляла каву та годинами читала. Тепер ці прості радості мені недоступні. Надто запакований мій день. Зазвичай із книгою мене можна побачити тільки в дорозі — у потязі чи в аеропорту під час моїх численних міжнародних відряджень.
Що любите читати перед сном?
У мене немає особливої категорії книг «для сну». Я візьму ту книгу, яку зараз читаю.
Які книги зазвичай берете з собою на відпочинок?
Я так давно не була на відпочинку, що навіть не знаю, що сказати.
Яка найцінніша книга, що ви отримали в подарунок?
У мого вчителя по життю, філософа та в’язня радянських таборів Євгена Сверстюка була величезна бібліотека. Ще за життя він подарував мені кілька своїх книжок. Вони дорогі тим, що Євген Олександрович читав книгу з олівцем — робив помітки, писав думки, вів діалог з автором. Я ж не можу себе змусити щось креслити в книзі. Мені здається, що я ніби псую її чисті сторінки.
Які книжки/автори — ваш guilty pleasure?
Ніколи над цим не замислювалася. Скажу чесно, я вибираю книги для себе, мені байдуже, що скажуть інші.
Яка книга стала для вас найбільшим відкриттям та щось змінила у свідомості?
У студентські роки дуже вразила книга Халеда Госсейні «Ловець повітряних зміїв». Він описує радянське вторгнення в Афганістан очима маленького афганського хлопчика. Це дуже чесна розповідь про історію, яку ми, українці, які тоді воювали у складі цієї армії, досі не відрефлексували. Там є особливий для мене момент. Батько цього хлопчика запитує радянського солдата, чи є в нього совість. А той просто сміється з цього питання, мовляв, яка може бути совість під час війни. На що чоловік відповідає, що якраз у такі страшні часи найбільше треба прислухатися до голосу совісті.
Ваші улюблені українські автори-класики?
Тут буде багато імен. Я вдячна вчительці літератури, яка давала нам читати поза програмою. Тому в мене українська література вписана у світовий контекст і не лишилася на рівні «плачів за земельку». Почну з Михайла Коцюбинського, Василя Стефаника, Миколи Хвильового, Лесі Українки.
Хто із сучасних українських авторів найбільше подобається?
Я майже не читаю сучасних авторів. Вони пишуть сильні речі, переосмислюючи сьогодення, а мені цей контекст болить. Завжди кажу: документування воєнних злочинів вистачає. Я зробила дуже мало виключень, тож назву Станіслава Асєєва, Мирослава Лаюка й Артура Дроня.
А як щодо закордонних?
Напевно, я виділю Енн Епплбом — «Сутінки демократії» та Едже Темелкуран — «Як втратити країну». Може, ще кількох людей, з якими ми періодично перетинаємося і спілкуємося на різних подіях.
Чи є у вас дивні особисті звички, повʼязані з читанням?
Люблю запах книг. Коли відкриваю нову книжку, завжди пробую відчути, як вона пахне.
Ваше найбільше літературне відкриття року?
Мені цю книгу порадив прочитати Валерій Пекар. Мова про «Вузький коридор» Дарона Аджемоглу і Джеймса Робінсона. Ці нобелівські лауреати вивчили досвід різних країн, які переживали війни, диктатури, революції. Говорячи метафорично, після глобальних потрясінь є дуже вузький коридор, щоби пройти крізь нього в успішне процвітаюче майбутнє. Інерційна сила несвободи та насильства дуже велика. Українцям, які зараз затиснені між двома логіками — війни і євроінтеграції, — важливо прочитати цю книгу. Можливо, це змусить хоч трохи приборкати особисті амбіції та усвідомити ціну, яку ми заплатимо, якщо не використаємо цей історичний шанс.
Ваші улюблені літературні екранізації?
«Володар перснів» Дж. Толкіна. Я спочатку подивилася фільм, а потім вже прочитала книгу. І стрічка, і книга прекрасні.
Ваші книжкові рекомендації для читачів?
Напевно, я виділю одну книгу — «Вільний у полоні» Анни Грувер. Вона про українського вченого-релігієзнавця Ігоря Козловського. Він провів 700 днів у російському полоні. Я записувала його свідчення. Він розказував, як читав лекції з філософії щурам у своїй камері в підвалі, де не було вікон, а по підлозі текла каналізація. Читав вголос, щоб бодай почути звук людського голосу. Ми живемо в часи геноцидальної війни на наше знищення, яку розпочала росія, і багато хто шукає, на що можна спертися. Скажу так, Ігор Козловський — це наш український Віктор Франкл. Його історію треба знати. Вона додає сили.
