У межах рубрики Look Book талановиті українські дизайнери, артисти, художники, письменники, представники креативних індустрій і лідери думок діляться з Harper's Bazaar Ukraine своїми книжковими рекомендаціями, улюбленими письменниками й найбільшими літературними відкриттями — артбуками, художніми та нон-фікшн виданнями, вартими уваги.
Героїнею нового матеріалу стала акторка Оксана Черкашина, яку глядачі добре знають за драмою «Погані дороги» Наталії Ворожбит, що була представлена на Венеційському кінофестивалі, стрічкою «Клондайк», яка здобула нагороду за найкращу режисуру на кінофестивалі «Санденс» та претендувала на «Оскар» від України 2023 року, і серіалом «Перевізниця».
У творчому здобутку акторки — нагорода FIPRESCI кінофестивалю в Палм-Спрінгс, національні премії «Золота дзиґа» та «Кіноколо». При цьому Оксана Черкашина відома не тільки завдяки своїм ролям у кіно, а й за театральними постановками: виставами «Психоз 4.48» Рози Саркісян, «Гарантія два роки» Тамари Трунової та міжнародними проєктами, створеними у співпраці з польськими та німецькими інституціями.
Акторка розказала редакції про книги, які мали на неї найбільший вплив, зокрема роботу Міколая Ґринберґа «Я звинувачую Аушвіц». Про те, як відкрила для себе бразильську письменницю українського походження Кларісе Ліспектор, яке враження на неї справив роман Панаса Мирного «Повія» та улюблених сучасних авторів — від Мирослава Лаюка й Олени Герасимʼюк до Меггі Нельсон і Джоан Дідіон.
Оксана Черкашина. Фото: Софія Задорожна
Книга — це…?
Книга — це форма памʼяті, подорож у часі, простір діалогу з мертвими й живими, засіб трансформації, шанс прожити інше життя, втекти від реальності або, можливо, зустріти себе. Франц Кафка у приватному листуванні з другом писав: «Книга має бути сокирою для замерзлого моря всередині нас». Але, з мого досвіду, вона може бути також теплим дотиком, від якого тане навіть найміцніший лід.
Чи памʼятаєте ви свою першу книгу? Які ваші улюблені автори дитинства?
Я памʼятаю, як мама принесла додому книжку з одним коротким словом, пантерою і сонцем на обкладинці та сказала: «Якщо прочитаєш назву, то ця книга твоя». Мені було років пʼять, і я вже вміла читати складами. Досі памʼятаю внутрішнє збудження і напружену концентрацію від повільно прочитаного слова: «МА-У-ГЛІ». Книгу Кіплінга тоді я таки отримала, але прочитала й полюбила значно пізніше. А ще я дуже любила Астрід Ліндгрен.
Як ви формуєте власну бібліотеку? Які видання посідають у ній особливе місце?
Ніколи не мала щастя жити в одному місці, де могла би збирати власну бібліотеку. Я постійно переїжджаю, і мої книжки теж постійно мігрують залежно від обставин. Але є в мене одна історія про власну бібліотеку. Рік тому, коли я була вдома в Харкові, «евакуювала» свою юнацьку бібліотеку з моєї квартири на Салтівці, яка вже тричі потерпіла від обстрілів, і перевезла до відносно безпечного батьківського дому. Майже всі книжки, які я збирала в школі й університеті, були особливими для мене. Наприклад, «Цитатник» Сергія Жадана, який я купила, навчаючись у театральному, на перші зароблені гроші.
Яких книг у вас найбільше — художня література, артбуки, нон-фікшн? Чи є улюблені жанри?
Я настільки люблю фактажну літературу — есеїстику, репортажі, біографії, історичні дослідження та журналістські розслідування, що останнім часом просто змушую себе читати художню літературу, щоб якось балансувати між фактом і фікцією. Проте інколи вимисел може бути більш правдивим за факти.
Де вас зазвичай можна побачити з книгою?
Нещодавно працювала над виставою в Берліні й вирішила в транспорті по дорозі на роботу не дивитись у телефон, як зазвичай, а тільки читати. І знаєте, скільки книжок я прочитала в берлінському u-bahn за два неповні місяці? Три! Три надзвичайні книжки. Сучасні феміністичні есеї індійської філософки Амії Шрінівасан «Право на секс», дебютний роман нідерландської письменниці Яель ван дер Вуден «Таємний сховок» і найновішу книгу знаного американського театрознавця «Перформер: мистецтво, життя, політика». Останню дуже раджу студенткам і студентам театральних вишів, які мріють повʼязати своє життя з акторством.
Що любите читати перед сном?
Маю таку особливість: з книжками я моногамна — не можу і не вмію читати одразу декілька книг. От зараз дочитую щільну й химерну «Меланхолію опору» минулорічного нобелівського лауреата Ласло Красногоркаї.
Які книги ви зазвичай берете із собою на відпочинок?
Я ще не планувала відпочинок, але вже запланувала книгу, яку візьму. Вона терпляче чекає на полиці. Це провокативний бестселер журналістки Лілі Анолік про двох культових жінок Каліфорнії: Джоан Дідіон та Ів Бабіц. Gossipy prose й інтимне біографічне дослідження дружби двох жінок, яка неочікувано для всіх перетворилася на ворожнечу. Те, що треба для відпочинку.
Яка найцінніша книга, що ви отримали в подарунок?
Подруги знають, що мені краще не дарувати книжок: я люблю сама обирати, що читатиму. Це якийсь мій дуже інтимний процес. Але є такі подруги, від яких навіть порада щось прочитати — це вже подарунок. Так, нещодавно я відкрила для себе Кларісе Ліспектор. Бразилійську письменницю українського походження. Слухайте, це маст рід.
Які книжки/автори — ваш guilty pleasure?
У мене немає guilty pleasure. Я не ділю літературу на високу й низьку. Але є одна історія. Декілька років тому літературний світ сколихнув скандал: донька Еліс Манро, канадської письменниці, розповіла, що зазнала сексуального насильства з боку вітчима в дитинстві. А її мати, геніальна письменниця й нобелівська лауреатка, дізнавшись про це після багатьох років шлюбу, не розлучилася з чоловіком. Ця ситуація, авжеж, актуалізувала гаряче питання про те, що нам робити з талановитим мистецтвом не етичних людей. Я ж полюбила короткі оповідання Манро ще до оприлюднення драматичної родинної історії й потім перечитувала їх, шукаючи відповіді в клінчі між коректністю та любов’ю до слова.
Яка книга стала для вас найбільшим відкриттям і щось змінила у свідомості?
У мене багато таких книжок. Наприклад, після того як я прочитала книгу Міколая Ґринберґа «Я звинувачую Аушвіц», вирішила піти до терапевта. Не знаю навіть, як це пояснити, бо книга не описувала мого досвіду безпосередньо, але це рішення, як і спроба назвати щось неназване в собі словами, дійсно змінило мене.
Ваші улюблені українські автори-класики?
Я памʼятаю, як у школі мене вразив роман Панаса Мирного «Повія», а особливо сцена наприкінці, де головна героїня йде засніженою вулицею. Можливо, памʼять зраджує мене, але чомусь мені здається, що вона йде боса. Також роман містить сугестивні описи нестерпної зими, яка спіткала героїню. І ця зима, описана не просто як пора року, а як форма остаточного відчуження жінки в холодному й деградованому суспільстві, справила на мене дуже глибоке враження. Думаю, це перший протофеміністичний український роман, який я прочитала. Цікаво, що би про це сказав Панас Мирний.
Хто із сучасних українських авторів найбільше вам подобається?
Олена Герасимʼюк і Мирослав Лаюк. І вже давно — від збірок поезій «Глухота» і «Осоте!» відповідно. А книга «Списки» тепер вже не тільки поета і письменника, а й воєнного документаліста Мирослава Лаюка, що я придбала під час роботи над новим фільмом у Києві, є для мене поки єдиною книгою про війну, яку я змогла прочитати за останні декілька років. З болем, але прочитала.
А як щодо закордонних?
За останні роки я не пропустила жодної книжки Меггі Нельсон, авторки «Аргонавтів». Свого часу ця книга в чомусь визначила моє ставлення до багатьох речей, гендерної та сексуальної ідентичності зокрема. «Аргонавти» не тільки нагадують про те, що кожна закоханість — це передусім і завжди трансформація, але також звертають увагу на межі мови в намаганнях ці процеси описати. А от «Постколоніальна любовна поема» Наталі Діаз, здається, це обмеження долає, як і кожна талановита поезія.
Чи є у вас дивні особисті звички, повʼязані з читанням?
Купувати більше книжок, ніж я можу прочитати. Класика.
Ваші найбільші відкриття цього року (останніх 2-3 років)?
Моє найбільше відкриття останніх років — це Джоан Дідіон. Готуючись до знімань у фільмі «Люди і речі”, режисер порадив мені прочитати «Рік магічного мислення», яку Дідіон написала після смерті свого чоловіка й доньки. Разом із глибоким сумом проживання горя і втрати близької людини я відкрила для себе одну із блискучих інтелектуалок XX-XXI століть.
Ваші улюблені літературні екранізації?
«Гаррі Поттер». Я дуже любила і книжки, і фільми в ранньому підлітковому віці. Та й зараз, на свята, часто передивляюся.
Ваші книжкові рекомендації для читачів?
Я зберу пʼятірку з тих книжок, що вже описала вище, які, сподіваюсь, будуть цікавими й важливими для читача.
1. Олена Герасимʼюк «Глухота», Мирослав Лаюк «Осоте!» — мої улюблені українські поезії.
2. Джоан Дідіон «Рік магічного мислення» — пронизлива оповідь про смуток і втрату.
3. Амія Срінівасан «Право на секс» — якщо вам цікаво, що сучасні феміністки інколи бояться визнати про фемінізм.
4. Ласло Красногоркаї «Меланхолія опору» — якщо ви любите фільми Бели Тарра.
5. Астрід Ліндґрен «Роня, дочка розбійника» — це казка для тих, хто, як і я, намагається побудувати дім усередині себе.
