У межах рубрики Look Book талановиті українські дизайнери, артисти, художники, письменники, професіонали креативних індустрій і лідери думок діляться з Harper's Bazaar Ukraine своїми книжковими рекомендаціями, улюбленими письменниками та найбільшими літературними відкриттями — артбуками, художніми та нон-фікшн виданнями, вартими уваги.
Героєм нового матеріалу став Володимир Дантес — співак, актор і телеведучий, автор композицій «Чуєш», «Кити» і «Я залишусь молодим», що наразі розвиває сольну музичну кар'єру та працює над кінопроєктами (12 лютого в український прокат вийде еротико-історична стрічка «Всі відтінки спокуси», де артист зіграв з Оленою Лавринюк).
У розмові з редакцією Володимир Дантес поділився особистим читацьким досвідом: від першої свідомої зустрічі з книгою до знайомства з текстами, які розривають зсередини, заспокоюють в складні моменти та змінюють погляд на справедливість, свободу і людину. Про українських і закордонних авторів, що стали для музиканта особливими, та класичні і сучасні твори, які він радить читачам — докладніше в нашому матеріалі.
Володимир Дантес
Книга — це…?
Я б назвав її простором для нових думок і способом залишитись наодинці з собою. Для багатьох людей це ще втеча від реальності, а я б сказав навпаки, що це спосіб краще її зрозуміти. Книга часто ставить питання, на які ти ще не готовий відповісти, але саме це і цінно, бо після прочитання ти їх осмислюєш.
Чи памʼятаєте ви свою першу книгу? Які ваші улюблені автори дитинства?
Якщо казати про справжню свідому книгу, то для мене, як і для багатьох, це «Маленький принц» Екзюпері. Коли я прочитав її дитиною, вона не викликала жодних сильних емоцій, не було ніяких інсайтів. А от коли повернувся до неї в дорослому віці, кажу щиро, був вражений. Вона стала дуже особистою — напевно, це така історія, де кожен може знайти себе. Там багато думок про самотність, відповідальність і любов.
Як формуєте власну бібліотеку? Які видання посідають в ній особливе місце?
Якщо казати саме про видання, то в мене зараз це виключно українські. Як формую власну бібліотеку? Звісно, за власними вподобаннями та запитами: що зараз цікавить, що відгукується, що хочеться прожити, які емоції я хочу відчути.
Яких книг у вас найбільше: художня література, артбуки, нон-фікшн? Чи є улюблені жанри?
Неочевидна відповідь, але мені до душі автобіографії. Мене цікавлять історії людей: як вони ламаються, як бояться, як шукають себе. Я не люблю «успішний успіх». Мені важливі книги, де є сумніви, внутрішні конфлікти, моменти слабкості. Такі тексти допомагають приймати себе. Наприклад, «Зелене світло» Метью Макконагі або книга Меттью Перрі «Друзі, коханки і велика халепа». Мені цікаво дізнаватися про життя відомих людей — це надихає. Книга Меттью Перрі взагалі дуже трагічна й сумна, але вона важлива і глибока. Взагалі моя головна порада для всіх: читайте те, що вам справді подобається. Не бійтеся пропускати «корисні» книги, якщо вони не для вас.
Де вас зазвичай можна побачити з книгою?
Публічно? Публічно майже ніде. Я читаю вдома. Для мене важлива тиша, щоб я міг зосередитись, не поспішати, заглибитися в літери, які перед тобою.
Що любите читати перед сном?
Перед сном я не читаю нічого важкого або перевантаженого фактами. Це або художня література, або тексти з м’якою філософією. Останнім часом я підсів на історичні романи та психологічну прозу, щоб краще втілити свого персонажа у фільмі «Всі відтінки спокуси». Читав, аби глибше відчути епоху, її ритм, настрої та внутрішні конфлікти людей того часу. Мені це порадила моя партнерка по стрічці Олена Лавренюк і, до речі, справді допомогло. Мій персонаж Томаш досі з мене «не вийшов».
Які книги зазвичай берете з собою на відпочинок?
На відпочинок є змога взяти книгу, у яку можна зануритися надовго, бо не треба бігти на зйомки, у студію і так далі. Якщо я захочу, то можу просто сісти й читати без пауз. Як приклад, останнього разу я брав із собою «Квіти для Елджернона» Деніела Кіза.
Яка найцінніша книга, що ви отримали в подарунок?
Для мене книга сама по собі — вже найцінніший подарунок, бо це завжди символізує бажання поділитися чимось важливим; тим, що може підтримати, заспокоїти, повпливати на тебе або змінити внутрішній стан.
Які книжки чи автори — ваш guilty pleasure?
Мені складно виділити одного автора як guilty pleasure, чесно. Але якщо говорити про видання з ефектом «вау», ті, які лишились в мені — це «Радіо Ніч» Юрія Андруховича. Це історія втечі, і внутрішньої, і зовнішньої. Про чоловіка, який втрачає кохання та спокій, але не голос. І ще додав би «Земля Загублених, або Маленькі страшні казки» Катерини Калитко. Я читав її повільно, бо після кожного оповідання хотілося мовчати, переварити, видихнути.
Яка книга стала для вас найбільшим відкриттям і щось змінила у свідомості?
У свідомості кожна прочитана мною книга змінювала щось всередині, дійсно. А якщо говорити про найбільше відкриття, назву класику: «Граф Монте-Крісто» Александра Дюма. Читаючи, я постійно ставив собі запитання: «Що таке справедливість? І чи завжди помста — це правильний шлях?».
Ваші улюблені українські автори-класики?
Іван Багряний. «Сад Гетсиманський» — книга, яку я вважаю необхідною. Вона просто розірвала мене на шматки. Без перебільшення, одна з найсильніших і найглибших книг української літератури. Багряний настільки майстерно передає атмосферу сталінських репресій, що ти буквально відчуваєш на собі кожну сцену страждання та болю героїв.
Хто з сучасних українських авторів найбільше подобається?
Їх багато, але якщо говорити про особистий відгук — Катерина Калитко. Вона пише вірші, а також оповідання, коротку прозу, де багато уваги приділяє внутрішнім станам людини, її травмам, мовчанню й переживанню досвіду. Дуже глибока авторка. Раджу.
А як щодо закордонних письменників?
Захотів тут виділити роботу Деніела Кіза і його «Квіти для Елджернона». Вона мені щиро відгукнулась. Це книга, яка починається як проста історія, а потім дуже тихо і боляче ламає зсередини. Вона про самотність, бажання бути почутим і про ціну, яку людина платить за зміни. Після неї ще довго не відпускають думки.
Чи є у вас дивні звички, повʼязані з читанням?
Я можу робити довгі паузи. Прочитати кілька сторінок, зупинитись, пожити з цим і повернутися. Для мене важливо, щоб книга встигла осісти в мені.
Ваші улюблені літературні екранізації?
Мені подобаються екранізації, де добре збережена психологія персонажів і настрій книги, але видання не намагаються скопіювати повністю. Тут виділю роботу «Парфуми: історія одного вбивці» Патріка Зюскінда. І книга, і фільм досліджують одержимість, бажання володіти і прагнення контролювати світ через відчуття.
Ваші книжкові рекомендації для читачів?
Як я вже зазначав, обов’язковий до прочитання «Сад Гетсиманський» Івана Багряного. Прям от йдіть зараз і прочитайте, ви не пожалкуєте.
Далі «Чоловік на ім’я Уве» Фредріка Бакмана. Дуже людяна історія. Починаєш з іронії, а закінчуєш теплом і співпереживанням. Про самотність, втрату і про те, як любов з’являється там, де її не чекаєш.
І ще «Зелене світло» Метью Макконагі. Чесна автобіографія про славу, залежності, страхи і спроби вибратися. Читається легко, але опісля залишає багато запитань.
