За останні роки кураторство стало однією з найобговорюваніших професій у мистецькому середовищі. Разом із цією зміною зросла й увага до видань, що допомагають осмислити, як формувалася українська кураторська сцена. Одним із таких важливих проєктів стала книжка «Де кураторство» — спроба почути й зберегти живі голоси художників та простежити процеси зсередини.
Видання, яке задумувалося у 2016 році як ініціатива двох молодих дослідниць мистецтва Катерини Носко та Валерії Лук'янець, несподівано стало стартом для видавництва ist publishing та вплинуло на формування сучасного мистецького поля.
Тепер, через дев’ять років, «Де кураторство» повертається у зміненому контексті — з уточненими й перекладеними текстами, оновленою дизайн-концепцією, додатковими примітками та передмовою. У момент, коли питання кураторства активно звучать у професійних спільнотах і публічних дискусіях, ця книжка залишається як ніколи актуальною.
Катерина Носко
Понад двадцять інтерв’ю, детальні описи виставок та інституцій за останні 50 років, сотні приміток, місяці збирання матеріалу — так формувався архів, який сьогодні читається як свідчення епохи та процесу становлення кураторської практики в Україні. Перевидання стало нагодою повернутися до цих розмов, уточнити деталі, замислитися, що змінилося у професії за останні роки.
Спеціально для Harper’s Bazaar Ukraine Леся Пахарина поговорила з Катериною Носко, співавторкою книги та видавчинею ist publishing, про історію створення видання, ревізію тексту та трансформацію самої професії.
Катерина Носко
Як виникла ідея створити перше видання «Де кураторство»? Пам’ятаєте момент або обставини, з яких усе почалося майже 10 років тому?
Моя перша робота була з Павлом Гудімовим в артцентрі «Я Галерея» у Києві. Я прийшла туди ще студенткою і, відверто кажучи, тільки починала знайомитися з сучасним мистецтвом.
Дуже швидко мене захопило все, що ми робили у галереї — постійно приходили художники, я писала тексти, приймала гостей. Вся ця сфера виявилася такою насиченою та невідомою мені, що я почала глибше цікавитися кураторством як таким.
Згодом я потрапила на «Кураторський інтенсив» у Харкові, і впродовж кількох днів зрозуміла, що дуже хотіла б зробити власне дослідження у повільному темпі. Для цього я запросила мою одногрупницю з НАОМА, Валерію Лук’янець, спільно працювати над книжкою.
Перевидання книги «Де кураторство», 2025 рік
Як ви обирали формат книги — есеї та інтерв’ю? Чому саме такий спосіб розкриття теми видався найбільш доречним?
Ми відчували, що нам важливо зберегти пряму мову художників та художниць. Для кожного ми готували різні питання, враховуючи специфіку їх практик. Але були і стандартні питання, які ми повторювали, наприклад, «Хто для вас куратор?», «Чи є кураторство художньою практикою?» та інші.
Працюючи з годинами диктофонних записів — а ми майже всі 22 розмови провели наживо, переважно у студіях художників та художниць — ми побачили, що у нас зібрався величезний архів. Ми почали формувати з цих записів тексти. Потім були дні та місяці затверджень цих есеїв з авторами та авторками. Деяких з митців, наприклад, Олександра Ройтбурда та Юрія Соколова сьогодні вже немає з нами, тож ми ще раз переконалися у цінності саме такого підходу — збереженні прямої мови художників.
Є ще один момент. Напевно, на той час нам забракло сміливості, щоб на основі почутого від таких видатних митців спробувати написати власні інтерпретації. Формат коментаря, примітки, формування архіву з близько 300 детальних описів виставок, інституцій, про які говорили художники та художниці — це здавалося нам більш доречним з того, що ми могли б додати до теми.
Презентація першого видання «Де кураторство». Львів, 2017 рік
Оскільки «Де кураторство» стала першою книжкою ist publishing, чи можна сказати, що без неї видавництво взагалі не виникло б?
Є така вірогідність, бо виникнення ist publishing було спровоковано реальною проблемою — не було видавництва, де цю книжку видати. Тому ми з Валерією докладали всіх зусиль, щоб книжка сталася. Реєстрація видавництва фактично була технічним рішенням, бо ми хотіли зробити все офіційно, і тоді ніхто не міг уявити, що це переросте у справу, яка буде так багато важити для нас у майбутньому.
Ми починали з видання однієї книги на рік у 2017-му, трьох — у 2018-му. Цього року ми видамо 23 найменування, не включаючи додруки. На 2026-й у нас заплановано 30, робота над якими вже триває.
Думаю, що видання книжок нас зацікавило вже у процесі підготовки дослідження до друку та презентації на «Книжковому Арсеналі». А зараз мені складно уявити, що я могла б займатися чимось більш захопливим, ніж роботою у видавництві.
Катерина Носко, Борис Філоненко, Анастасія Леонова, засновники ist publishing, 2018 рік
Наступного року видавництву виповнюється 9 років. Як цей шлях виглядає для вас сьогодні? Чи змінилося ваше бачення того, для чого і для кого ви видаєте книжки?
Так, у січні 2026-го видавництво святкує 9-річчя, і за цей час ми не один раз переосмислювали свою діяльність, а також експерементували з форматами роботи, з бізнес-моделями. Пишаємося, що були дотичні до реновації «Мистецької бібліотеки» у ревіталізованому просторі у Львові. Наш видавничий портфель розширився не тільки з огляду на кількість опублікованих найменувань, а й тематично. До повномасштабного вторгнення ми почали працювати як агенція, що надає видавничі послуги, і більшість з цих книжок органічно інтегруються у нашу програму. Щоразу у партнерських проєктах, спільно працюючи над виданням, ми шукаємо точки взаємодії, і ставимо високу планку якості. Для нас важливо як книжка буде виглядати та відчуватися в руках на фінальному етапі.
Але основне — певний внутрішній рух та інтуїція, з якими ми починали — залишаються з нами. Ми у команді втрьох (співзасновники ist publishing Катерина Носко, Анастасія Леонова та Борис Філоненко. — Прим. ред.) приймаємо переважну більшість рішень спільно, при цьому у нас як ніколи за ці 9 років розділені зони відповідальності.
Ми бачимо інтерес до мистецьких видань, колекціонування книжок, які надихають на власні проєкти, до дослідження культурних явищ та імен, що впливали на художнє середовище, змінювали індустрію. До прикладу, «Літопис українського дизайну», що збирає різні історії всіх часів, є нашим бестселером впродовж місяців, і з кожним новим числом спільнота тільки зростає.
Тести друку обкладинки перевидання «Де кураторство», 2025 рік
За останні кілька років ми побачили наскільки важливою є культурна дипломатія у світі, і ще раз утвердилися в нашому напрямку, де ми видаємо книжки англійською про українське мистецтво та точково їх дистрибутуємо на найбільш помітних книжкових подіях в усьому світі.
Ми — одне з небагатьох українських видавництв, яке системно представлено на таких міжнародних подіях та ярмарках, як Off Print London, Off Print Paris, Miss Read Berlin, Tokyo Art Book Fair, Франкфуртській книжковій ярмарці та інших. Ми багато інвестуємо в участь у таких заходах і це дає свої результати, один з яких — інтеграція у міжнародний книжковий ринок.
Які оновлення, доповнення чи зміни містить перевидання? Чому вони стали потрібними?
Для мене, як авторки дебютної книжки та видавчині, було важливо у певний спосіб зберегти її первісний візуальний образ. Для роботи над оновленою дизайн-концепцією ми запросили графічного дизайнера Остапа Ящука, з яким ми реалізовуємо багато новітніх ідей. При цьому в основі нового оформлення зберігся початковий дизайн, створений Варварою Перекрест.
Цього року, працюючи над перевиданням «Де кураторство», ми переклали всі тексти українською мовою. У виданні 2017-го пряму мову художників і художниць ми залишали в оригіналі.
Також ми доповнили видання деякими примітками, прибрали неточності в біографіях та назвах виставок, і вилучили текст Віктора Мізано — російського куратора, який живе в Італії. З ним було пов’язано багато українських виставкових проєктів, але його політична позиція після вторгнення 2022 року виявилася розмитою.
Катерина Носко, Борис Філоненко, Анастасія Леонова, засновники ist publishing, 2021 рік
Чому, на вашу думку, книга про українське кураторство виявилася такою потрібною — і тоді, і зараз?
Я не впевнена, що у 2016 році книжка була настільки ж потрібною, як зараз. Здається, коло зацікавлених було значно вужче і на це вказує те, що перший наклад у 500 примірників ми продавали кілька років. Скажімо так, що англомовний наклад ми продали скоріше.
Сьогодні ситуація змінилася — я бачила, що цю книжку пропонують на ОЛХ за 3000 грн. Ймовірно, причиною цього є те, що кураторська роль за цей короткий період набула сталої присутності в українській мистецькій екосистемі. Вона закріпилася у публічному просторі та стала необхідною для інституцій, аудиторії, партнерів та медіа.
Фактично відбулася суттєва структурна трансформація — сьогодні практично будь-який проєкт подається як кураторський, навіть у випадках, коли йдеться радше про організаційний супровід, ніж про повноцінну кураторську роботу.
Окрім цього, книга опинилася в контексті активного розвитку неформальної мистецької освіти, коли почали масово з’являтися навчальні програми, курси, лабораторії та практичні формати, присвячені професійному становленню художників та кураторським практикам зокрема. Мені здається, кураторство просто у якийсь момент стало модним.
Які відгуки ви отримуєте від читачів зараз, після появи перевидання? Чи відповідає реакція вашим очікуванням?
Мене вразило, як багато людей чекали на перевидання і підтримали нас у момент анонсу про попередній продаж. Замовлень було багато у перші дні, тож це перевищило наші очікування.
Перевидання книги «Де кураторство», 2025 рік
Чи плануєте створювати продовження або нові дослідження на тему кураторства?
У мої плани як авторки це не входить, але як видавчині — так!
Ми працюємо з Лізою Герман, яка захистила дисертацію з кураторства, над книжкою про кураторські практики в Україні, зокрема, після 2020-х років. Це видання стане логічним продовженням того дослідження, що зробили ми, і публікацій, які були після 2016 року.
Наприклад, у 2020-му вийшов «Кураторський посібник» у неймовірному дизайні Каті Лесів, упорядкований кураторами та дослідниками мистецтва Олександрою Погребняк, Дмитром Чепурним та Катериною Яковленко.
Що б ви хотіли, щоб читач забрав із цієї книжки у 2025 році?
Останнім часом у культурному та інформаційному полі в Україні ведуться дискусії щодо якості кураторської роботи й того, що її плутають із задачами маркетологів та рекламних компаній. Ці дискусії наштовхують, зокрема, на думки про кордони між різними ролями та гравцями, залученими до створення виставки, адже підготовка проєкту вимагає величезного ресурсу і значна його частина — нематеріальна й невидима, що значно проблематизує оцінку внеску. Гадаю, що будь-яка розмова у цій площині сприяє проясненню цінності кураторства, яке, на нашу думку, є передусім художньою діяльністю зі своїм правом на автономію.
Хотілося б, щоб наша книжка була нагадуванням, що кураторська практика, у певному сенсі, служить мистецтву, а не навпаки.
