Книга «Мерилін. Пристрасть і парадокс» розповідає про життя однієї з найвідоміших і найзагадковіших ікон Голлівуду — Мерилін Монро. Американська історикиня та професорка Лоїс Беннер досліджувала архівні матеріали, особисті документи та інтерв’ю, щоб створити глибокий портрет героїні. У цьому виданні читач побачить не лише зіркову акторку, а й складну, чутливу та амбітну жінку, яка постійно шукала своє місце у світі.
Беннер звертає увагу на парадокси та виклики життя Мерилін: її дитинство у названих сім’ях, боротьбу за незалежність, соціальний та культурний тиск, а також її прагнення контролювати власний образ. Книга показує Монро з феміністичної перспективи, не приховуючи важких моментів, та досліджує, що дозволило акторці залишити незабутній слід у масовій свідомості.
Уривок з книги «Мерилін. Пристрасть і парадокс»
Ми не звикли сприймати Мерилін Монро як жінку, яка досягла значних висот. Її представляли непоправно зіпсованою, надто зацькованою, такою, що без допомоги інших і не розпочала б свою кар’єру та не зуміла б створити знаменитий образ на кіноекранах. Та це таке далеко від правди. Мерилін, яка постає на сторінках книжки «Мерилін. Пристрасть і парадокс», — це жінка, яка перетворила себе на зірку, здолала на своєму шляху чимало перешкод та пізнала життя не менш драматичне, ніж будь-яка роль, зіграна нею у фільмах. У неї було багато вад. Вона страждала від дислексії та заїкання, яке було важчим, ніж хтось міг би собі уявити. Протягом усього життя її мучили сни про чудовиськ і відьом, жахливі сни, через які вона страждала від безсоння. Вона хворіла на біполярний розлад і нерідко почувалася відірваною від реальності. Вона страждала від жахливого болю під час менструації через ендометріоз — гормональний стан, який спричиняє розростання тканин у черевній порожнині. У неї почалися алергії та кропив’янка, а згодом вона захворіла на хронічний коліт.
У її житті було все це, на додачу до не менш відомих проблем з її дитинства — мати в психіатричній лікарні; батько, якого вона ніколи не знала; і переїзди між прийомними сім’ями та дитячим будинком. Драматург Кліффорд Одетс заявив, що «її по життю завжди супроводжувала темрява-супутниця». Люди, які бачили «розкішну зелень її життя, не могли навіть уявити, у яких надрах животіє її коріння». А ще були різні «чудодійні засоби», які вона почала вживати, щоб упоратися з життям у Голлівуді та його постійним тиском: барбітурати дарували їй заспокоєння, а амфетаміни — заряд енергії.
Важливим серед моїх відкриттів про Мерилін є її лесбійські нахили. У неї були романи з багатьма іменитими чоловіками — зіркою бейсболу Джо Ді Маджо, драматургом Артуром Міллером, режисером Еліа Казаном, актором Марлоном Брандо, співаком Френком Сінатрою, братами Кеннеді — й вона була у шлюбі з Ді Маджо та Міллером. Проте її тягнуло й до жінок, вона заводила з ними романи та не раз ловила себе на думці, що може бути лесбійкою за своєю природою. Як вона може бути світовою гетеросексуальною секс-богинею і водночас бажати жінок? Як вона може мати найдосконаліше у світі тіло й водночас миритися з такими його недоліками, як ендометріоз і коліт? Чому вона не може народити дитину? Ці запитання не давали спокою дорослій Мерилін.
Однак у своїй кар’єрі вона продемонструвала виняткові уміння. Рекламні агенти дивувалися її здатності привертати увагу широкого загалу; візажисти захоплювалися тим, як вона уміло наносить макіяж; а фотографи вважали її однією з найкращих моделей свого часу. Вона навчалася у відомих викладачів акторської майстерності, співу й танців, щоб створити незрівнянний образ грайливої білявки. Чуттєва, з тихим, м’яким голосом — саме така Мерилін була уособленням жіночності 1950-х років. І водночас вона уміла додати перчинки, погойдуючи стегнами, злегка труснувши грудьми й зібравши губи немов до поцілунку. Так само вона могла пом’якшити цей образ, напустивши на очі трохи смутку, і, як усі великі артистки, обрати для себе яскраву роль на межі комедії та трагедії.
Мерилін було багато, не лишень одна. Моїм значним внеском у дослідження постаті акторки є виявлення та аналіз її різноманітних персон. Ще на початку кар’єри, коли Мерилін була пінап-моделлю, вона стала героїнею найвідомішої пінап-фотографії епохи — світлина, для якої вона позувала оголеною, з’явилася на центральному розвороті першого номера Playboy у грудні 1953 року. Пізніше вона створила новий гламурний образ, який поєднував звабливість пінапу з відстороненою, зрілою чуттєвістю гламурних зірок 1930-х років, як-от Грета Гарбо. Інша ж Мерилін була наділена драматичним талантом, який особливо проявився у фільмах «Нічна сутичка» (1952) і «Автобусна зупинка» (1956), а також на світлинах, знятих відомими фотографами, як-от Мілтон Грін та Єва Арнольд. «Мерилін Монро», її найвідоміше альтер-его, було лишень одним із цілої низки.
Мерилін була складною особистістю, такою, яку до кінця ніяк не збагнути. Сором’язливій і нерішучій, їй бракувало впевненості в собі. І водночас вона була жорсткою і вольовою. У розмові вона могла бути іронічною, а часом і грубою, вдаючись до каламбурів та гри слів. Вона вміла лаятися на всі заставки. Любила жартувати. Я виявила, що вона могла бути ексцентричною та дотримуватися власної ірраціональної логіки. Іноді вона була тією дівчиною-гультяйкою, яка робила «божевільні, пустотливі, розпусні речі», не гребувала і випадковим сексом, демонструючи те, що ми нині звемо «сексуальною залежністю». Однак у своїй парадоксальній манері вона прикривала цю поведінку «благими намірами», пояснюючи, що дотримується філософії вільного кохання, яка пов’язує дружбу із сексом. Ця філософія циркулювала серед авангардистів упродовж усього XX століття.
З іншого боку, її можна назвати майстерною хитрункою, яка присвоювала собі псевдоніми, маскувалася й проживала своє життя так, наче вона — героїня шпигунської історії, з таємними друзями й секретною квартирою в Нью-Йорку. «Я наче зіткана з різних особистостей, — сказала вона британському журналісту В. Дж. Везербі. — Я думала, що божеволію, поки не дізналася, що деякі люди, якими я захоплююся, теж такі».
Духовна сторона Мерилін, яку вона ніколи не виставляла на показ, зачитувалася містичними текстами. Радикальна ж Мерилін стала на чолі сексуальної революції, яка спалахнула в 1960-х роках, не цуралася того, що походить із робітничого класу, й була вдячна численним листам своїх шанувальників — «звичайних людей, тих, хто зазнав страждань через війни та депресію», — бо саме їхня увага зробила її зіркою. Вона виступала проти маккартистського гноблення і підтримувала расову рівність. Бруно Бернард писав, що під вишуканим образом голлівудської кралечки ховається інтелектуальна, радикальна Мерилін.
