Видавництво Projector Publishing представило читачам першу книгу з серії Creative Mindset — видання «Маніфести, які змінили дизайн світу», до якого увійшли сорок програмних текстів дизайнерів, митців і філософів, що були вперше зібрані разом та перекладені українською. Зокрема, книга знайомить із думками Казимира Малевича, Ле Корбюзьє, Дзиґи Вертова, Гі Дебора та інших мислителів. Спеціально для Harper's Bazaar Ukraine укладачка й наукова редакторка книги Євгенія Буцикіна докладніше розказала про її структуру та особливості. Також пропонуємо ближче познайомитися з одним із текстів видання — роботою Філіппо Томмазо Марінетті «Маніфест футуризму».
Євгеніє, як, на вашу думку, тексти, що увійшли до книги «Маніфести», можуть допомогти нам інакше поглянути на світ сучасного дизайну та архітектури, що нового відкриють читачам?
Головна ідея, закладена в цю книжку, — «нічого не з’являється з нічого». Кожний задум, форма чи образ виринають із попередніх, надихаючись ними або критикуючи. Видатні дизайнери XX та XXI століть так само надихались і відштовхувалися від тих, хто їм передував. Сучасний світ не існував би без попередніх епох. Дизайн iPhone і iPad Джонатана Айва ніколи б не виник без мінімалізму Дітера Рамса та Ульмської школи, а той — без формалізму школи Баугауз, а той — без захопленості Германа Мутезіуса англійською архітектурою XIX століття, що не постала б без середньовічної готики… Це дуже важливо розуміти сьогодні в Україні, де історія та культура сповнені трагічних розривів і позбавлені тяглості.
Які маніфести стали для вас особистими знахідками, вразили чи зацікавили найбільше і чому?
Є неймовірно цікаві формати, в які певні автор_ки вписали свої маніфести. Наприклад, «Суперархітектура» колективів італійських постмодерністських дизайн-бюро «Аркізум» та «Суперстудіо» — це текст-рідина, «залитий» у графічну ємність. Маніфест лідера групи «Флуксус» Джорджа Мачюнаса — колаж з енциклопедичних вирізок та рукописних елементів, скан якого можна знайти в книжці поряд з українським перекладом. Дебати, лист, постер, навчальна програма і фрагменти з давнього трактату — все це також маніфести, що ввійшли до збірки.
Розкажіть, будь ласка, докладніше про авторів текстів — митців і мислителів, яких ви обрали.
Всього в книжці зібрано 40 текстів, у деяких із них — колектив авторів і авторок. Тому розповідь про всіх перетвориться на тривалу лекцію. Якщо ж коротко, книжка охоплює авторів, що творили й писали від середини XIX століття до 2022 року. Нам важливо було охопити спектр ідей, зокрема ті, що не вписуються в «стандарт» і пропонують альтернативну думку. Так, у «Маніфестах» знайшли своє місце феміністичні тексти футуристки Міни Лой та постмодерністок-перформерок Guerilla Girls; «Маніфест винахідництва» і «Деколонізуючи дизайн», де автори критикують європоцентризм. У цьому виданні співіснують неприборкувані романтики (як-от Вільям Морріс), майстри лапідарності (Дітер Рамс), панки (стакісти) та прагматики (Норман Фостер).
Чи правильно буде сказати, що їх тексти виходять за рамки міркування про дизайн та звертаються до питань людської природи, соціального і політичного устрою, нашої історії, філософії?
Звичайно, початково ми з редакцією гуртом вирішили не триматися строго сфери архітектурного, предметного чи іншого дизайну, а поєднати їх із полем мистецтва (літератури, живопису, кіно). Тому що початково професія дизайнера — це гібрид художника і ремісника в індустріальних та постіндустріальних умовах. А дизайн завжди пов’язаний і походить від мистецтва. У першому розділі книжки «ДО» — де ми зібрали основні тексти-передтечі «народження» індустріального дизайнера — є навіть один із найбільш знакових маніфестів в історії, що не має прямого стосунку ані до дизайну, ані до мистецтва, але потужно вплинув на обидва. Це «Маніфест комуністичної партії» Маркса та Енгельса. Адже багато видатних ідеологів мистецтва та дизайну XX століття були щирими соціалістами й мріяли змінити світ людини, матеріальний і духовний.
Чому, на вашу думку, було важливо зібрати ці матеріали та вперше перекласти їх українською? Чи відчуваєте ви нестачу профільної літератури в Україні зараз?
Наразі в Україні, як і раніше, існує величезний брак нон-фікшн гуманітаристики, за виключенням, хіба що, психологічної літератури. Часто представники креативних індустрій в Україні, які цікавляться історією культури, мистецтва, глибшим аналізом цих процесів, не мають можливості почитати про це українською. Я рада, що редакція Projector Publishing запропонувала мені укладати й редагувати книжку, дотичну до історії дизайну. Всі ці твори, як і багато-багато інших, мали отримати своє нове життя українською мовою. Раніше я і мої колеги частіше за все читали подібні тексти в російському перекладі. Після 2014 року — в англійському, і це було складніше, адже багато видань були доступні онлайн хіба що в піратському форматі. Сьогодні необхідність перекладів українською гуманітарної літератури стала більш ніж очевидною: читаючи власною (а не чужою, нав’язаною) мовою, ми мислимо самостійно, про себе, суб’єктно. Ми розвиваємо власний словник категорій та абстрактних понять, що дозволяють критично рефлексувати й відображати цей світ українською. Здається, поки пишу це, я і сама несвідомо почала писати маніфест!
Надалі я планую працювати над виданням посібника з історії та теорії дизайну (за моїм однойменним університетським курсом для культурологів) та збіркою важливих текстів із філософії мистецтва XX століття. Сподіваюся, ці проєкти будуть утілені, і вони отримають ширше коло читачів в Україні.
Філіппо Томмазо Марінетті, «Маніфест футуризму», 1909
Текст прославляє швидкість, технології, машини, мілітаризм і руйнування традиційної культури. Марінетті закликає відмовитися від минулого, стверджуючи, що музеї, академії та класичне мистецтво гальмують розвиток суспільства.
Маніфест Марінетті став не лише засновним документом футуризму, а й створив сам жанр художнього маніфесту, переосмисливши політичні маніфести, зокрема «Маніфест комуністичної партії» (1848). Його вплив був миттєвим і тривалим: він спричинив хвилю художніх маніфестів, зокрема тексти дадаїстів, сюрреалістів й інших авангардних рухів. Документ набув розголосу після публікації на першій шпальті французької газети Le Figaro, після чого швидко поширився Європою, де його виголошували зі сцен театрів, і став зразком для подальших мистецьких програм.
[…]
1. Ми хочемо оспівати любов до небезпеки, звичку до енергійності та зухвалості.
2. Головними елементами нашої поезії будуть сміливість, відвага й бунт.
3. Тоді як література досі оспівувала задумливу незрушність, екстаз і сон, ми хочемо возвеличити агресивний рух, гарячкове безсоння, біг, сальто-мортале, ляпас і удар.
4. Ми заявляємо, що пишність світу збагатилася новою красою — красою швидкості. Перегоновий автомобіль з кузовом, прикрашеним величезними трубами-зміями, що дихають вибухами… ревучий автомобіль, який несеться так, ніби під обстрілом картеччю, прекрасніший за Ніку Самофракійську.
5. Ми хочемо оспівати людину, яка тримає кермо, чий ідеальний стрижень проходить крізь Землю, що обертається навколо своєї орбіти.
6. Поет повинен витрачати себе з жаром, блиском, без жалю, щоб збільшити ентузіастичний запал первісних стихій.
7. Немає іншої краси, окрім як у боротьбі. Не може бути шедевра без агресивності. Поезія має бути насильницьким нападом на невідомі сили, щоб змусити їх схилитися перед людиною.
8. Ми стоїмо на самому урвищі століть!.. Який сенс озиратися назад, якщо нам час проламувати таємничі двері Неможливого? Час і простір померли вчора. Ми вже живемо в абсолюті, тому що вже створили вічну всюдисущу швидкість.
9. Ми хочемо прославляти війну — єдину гігієну світу: мілітаризм, патріотизм, руйнівні дії анархістів, красиві ідеї, які вбивають, і зневагу до жінки.
10. Ми хочемо знести музеї та бібліотеки, боротися з моралізмом, фемінізмом і будь-яким опортуністичним та утилітарним боягузтвом.
11. Ми співатимемо про юрмиська, збурені працею, розвагами чи бунтом; про багатобарвні, багатоголосі буруни революцій у сучасних столицях; про нічну вібрацію арсеналів і будівельних майданчиків під їхніми бурхливими електричними місяцями; про ненажерливі вокзали, що ковтають димучих змій; про заводи, підвішені до хмар на нитках свого диму; мости, що стрибають, наче гімнасти, через диявольські ножі сонцем осяйних річок; невгамовні лайнери, що обнюхують обрії; широкогруді локомотиви, що скачуть по рейках, наче величезні сталеві коні, загнуздані довгими трубами; і ковзний політ літаків, чиї пропелери плескають, мов прапори й мов захоплена юрма.
Саме в Італії ми випускаємо цей маніфест бурхливого й вогняного насильства, яким ми сьогодні засновуємо Футуризм, тому що хочемо збавити Італію від гангрени професорів, археологів, гідів і антикварів.
Занадто довго Італія була ринком барахольників. Ми хочемо звільнити Італію від незліченних музеїв, які вкривають її незліченними цвинтарями.
Музеї, цвинтарі!.. однакові у своєму зловісному переплетенні невідомих одне одному тіл. Громадські гуртожитки, де вічно сплять пліч-о-пліч з ненависними чи незнайомими істотами. Взаємна жорстокість художників і скульпторів, які вбивають один одного своїми лініями й барвами під спільним музейним дахом. Хай заглядають до музеїв щороку, так само як раз на рік відвідують своїх померлих — із цим ще можна змиритися. Хай навіть покладають квіти до ніг Мони Лізи раз на рік, ми не заперечимо. Але з тим, що наш смуток, наша крихка мужність і наша тривога щодня виставляються на показ у музеях — не змиримося!
Чи ви бажаєте отруїтися? Чи бажаєте загнити?
Милуватися старою картиною — все одно, що виливати наші почуття в поховальну урну замість того, щоб кинути їх уперед у бурхливі струмені творення і дії. Хіба ви хочете витрачати свою найкращу енергію на безглузде милування минулим, з якого ви обов’язково вийдете виснаженим, ослабленим і розтоптаним?
Насправді щоденне вештання по музеях, бібліотеках та академіях (цвинтарях змарнованих зусиль, голгофах розіп’ятих мрій, реєстрах розбитих поривань) — для митців те саме, що задовгий батьківський нагляд для розумних молодих людей, сп’янілих від власного таланту та амбітної волі.
Напівмертвим, немічним та ув’язненим ще б нічого: гідне захвату минуле може бальзамом змастити їхні рани, бо до майбутнього їм зась… Але ми цього не хочемо — ми, молоді, сильні й живі футуристи!
Наближаються добрі палії з обвугленими пальцями!.. Ось вони! Ось вони! Паліть же полиці бібліотек! Скеровуйте річища каналів, хай затоплюють підвали музеїв!.. О, хай пливуть і дрейфують славетні полотна! Кайла і молоти до рук!.. підривайте підвалини шанованих міст.
Найстаршому з нас тридцять, тож для свого завдання маємо щонайменше десять років. Коли нам виповниться по сорок, нехай молодші й відважніші за нас викинуть нас у смітник, як непотрібні рукописи!
Вони насуватимуться на нас здалеку, звідусіль, підстрибуючи під легкі ритми своїх перших віршів, дряпаючи пазурами повітря і винюхуючи біля воріт академій солодкий запах нашого гнилого розуму, для якого вже готове місце в катакомбах бібліотек.
Проте нас там не буде. Вони знайдуть нас, нарешті, однієї зимової ночі в полях, під дахом сумного ангара, по якому монотонно тарабанитиме дощ, де ми, присівши навпочіпки біля наших стрімких аеропланів, грітимемо руки від жалюгідного вогника з наших книжок, що сьогодні яскраво палахкотять в іскристому польоті своїх образів.
Задихаючись від болю та злоби, вони збунтуються проти нас і, розлючені нашою гордою, невтомною відвагою, кинуться нас убивати, з ненавистю ще сильнішою від того, що їхні серця будуть сп’янілі від любові й захоплення нами. І сильна, здорова несправедливість спалахне в їхніх очах. Бо мистецтво може бути тільки насильством, жорстокістю і несправедливістю.
Найстаршим із нас тридцять, а ми вже розтринькали скарби: скарби сили, любові, мужності та гіркої волі, поспіхом, у маренні, без ліку, навідліг, задихаючись…
Погляньте на нас! Ми не видихнулися… Наші серця анітрохи не втомлені! Вони живилися вогнем, ненавистю і швидкістю!.. Ви здивовані? Це тому, що ви навіть не пам’ятаєте, що жили! Стоячи на вершині світу, ми знову кидаємо виклик зіркам!
Ви маєте заперечення? Годі! Годі! Я знаю які! Я все розумію! Ми добре знаємо, що товкмачить нам наш прекрасний і фальшивий розум.
— Ми не що інше, — каже він, — як підсумок і продовження наших предків.
— Можливо! Хай так… І що з того? Ми не хочемо цього чути! Не смійте повторювати цю ганьбу! Краще підніміть голови!
Стоячи на вершині світу, ми знову кидаємо виклик зіркам!
Переклад з французької Марини Жойї
