На сцені Національної опери України 28 травня відбулася прем’єра балету «Лісова пісня» в новій інтерпретації студентів Київського державного фахового хореографічного коледжу імені Тетяни Таякіної, яким керує прима-балерина Катерина Кухар.
Постановка, заснована на однойменній драмі-феєрії Лесі Українки, розповідає про трагічну історію кохання Мавки та Лукаша, що розгортається на фоні краси української природи. Цей балет зачаровує переплетінням реального та казкового, своїм поглядом на національне мистецтво та фольклор, звеличує силу почуттів, а також пропонує глядачам цікавий погляд на жіночі характери та архетипи.
Один із найяскравіших образів вистави — Русалки. З їхнього танцю починається дія, їх кличуть з глибини вод, адже на березі чекає кохання. Це символ звабливої краси та дикої енергії. У психології ці фігури є проєкцією заборонених почуттів і фантазій.
Русалки виступають одночасно і як окремі персонажі (Водяна та Польова Русалки), і як кордебалет — у вигляді хорового голосу жіночого несвідомого, первинного, від чого Мавка відмовилась, прагнучи вийти за межі своєї природи у світ людських почуттів.
Сама Мавка протягом вистави змінюється, демонструючи різні стани. Циклічність пір року (весна, літо, осінь і зима) — не лише поетичний фон для сюжету, а й чотири стани душі героїні.
Мавка — це містична жіноча постать, фантазія, образ чистого й недосяжного. У балеті її внутрішні трансформації відображаються у хореографії, а також у кольорах костюмів та змінах локацій.
Весняна Мавка — це невинна діва, чиста та піднесена істота, яка ідеалізує Лукаша та щиро вірить у взаємне кохання. Наче створена весною, вона виходить на сцену в короткому зеленому хітоні. «Її танець немов потоки води, які не зупиняються. Її пластика ніжна, а стрибкі легкі та повітряні», — зазначає Катерина Кухар. Це втілення живої душі природи, що приносить світло у життя Лукаша.
Літня Мавка готова до жертовності заради любові. Вона потрапляє зі світу фантазій до реальності. Це усвідомлений перехід від ідеалістично-духовного до фізичного. Найперше, що кидається в очі глядачу, — зміна костюму. Мавка одягається у вишиванку, виходячи за межі свого лісу, щоб бути подібною до людей.
Вона тендітна, містична, романтична. На противагу їй постає інший жіночий образ — Килина, що стає суперницею Мавки. «Килина земна та реальна жінка, до якої можна доторкнутися. До неї не треба шукати особливий підхід, як до Мавки, яку все глибоко зачіпає. З Килиною все зрозуміло: вона спокуслива, красива, запальна. Вона не боїться будь-якої роботи і має звичайні людські бажання. Тому танець Килини — це впевнені рухи та пози, чітки жести, немов яскраві спалахи вогню. Рухи ж Мавки — як нескінченний потік води. Якщо вона постійно сумнівається та соромиться, Килина знає про свою привабливість і вдало нею користується», — ділиться Катерина Кухар.
Килина — сильна, практична жінка, що має реальні цілі: дім, дитина, чоловік. Її любов до Лукаша не романтична, а побутова, але теж справжня.
Осінь для Мавки — час, коли її кохання перетворюється на трагічну історію. Вона пізнає зраду та неідеальність світу людей. Героїня вдягнена у червоний хітон, що є символом повернення до своєї природи, але вже зовсім іншої.
«Осіння Мавка — це усвідомлення та прийняття реальності. Біль втрати, яка формує людину як дорослу й зрілу особистість. Ці переживання можна побачити у важких рухах, надломаних лініях, це пригнічена хода, що нагадує про тягар в душі, наче щось давить на неї», — розказує Катерина Кухар.
Взимку образ Мавки стає надземним. Вона не просто привид, а духовна сутність, любов якої трансформується з тілесної у вічну. Вона прагне у світлу височінь, знаходячи найвищу свободу й звільнення від страждань. У психології «Жінка-жертва» — це не роль, а глибокий внутрішній сценарій, при якому людина сприймає себе безсилою, постійно страждає, але не шукає виходу. В мистецтві ж жертовність оспівується.
«Зимова мавка — це танець безтілесної душі, у мріях та фантазіях про сплетіння з коханим. Це проявляється у позах, що нагадують плакучу вербу, ніби з дерева стікають краплі, що символізують жіночі сльози. Тут Мавка вдягнена в білий довгий хітон, немов у весільну сукню», — підкреслює Катерина Кухар.
Через символіку природи, народних обрядів і міфічних образів балетна постановка «Лісова пісня» розкривається як багатошаровий і глибокий твір, що залишається важливим для української культури вже багато десятиліть.
Текст: Анастасія Ігнатова
