Український балет зберігає у своїй памʼяті багато історій та імен, досі недостатньо добре відомих нам. Серед них — Наталія Скорульська, одна з найяскравіших зірок епохи становлення української класичної хореографії.
Заслужена артистка України, балетмейстерка, педагогиня та лібретистка — вона втілила в собі багатогранність таланту, що розвивався на тлі бурхливого XX століття. Її життя, сповнене мистецьких та глибинних філософських пошуків, було повністю присвячене балету — від перших дитячих па до знакових постановок, які й досі підкорюють великі сцени.
Народилася Наталія, яку близькі звали Наля, 7 листопада 1915 року в Житомирі — у сім’ї українського композитора Михайла Скорульського та співачки Людмили Андрієнко-Скорульської. Її дитинство було сповнене мистецтва музики й танцю — паралельно з навчанням у школі, юна Наталія відвідувала Житомирську хореографічну студію, створену її батьками у 1921 році. Захоплена балетом, вона брала активну участь у концертних програмах і спеціальних хореографічних виставах. Разом з новим досвідом і знаннями Наталія пізнала і справжнє кохання — серед одногрупників вона зустріла свого майбутнього чоловіка Ігоря Мезенцева.
У студентські роки, навчаючись в Київському театрально-музичному технікумі, Наталія опановувала водночас дві спеціальності: артистка балету та режисерка драми — вже тоді вона почала працювати в Київському театрі опери та балету імені Тараса Шевченка, де здобула визнання серед колег та глядачів як солістка балету.
З початком Другої світової війни Наталія вимушено оселилася в Алмати, де два роки працювала асистенткою балетмейстера та солісткою балету, але вже в 1944 році вона знову повернулася в Київ до рідного театру. Наталія як характерна танцівниця сяяла в іспанських та циганських номерах балетних дивертисментів, а також в оперних виставах, а як балетмейстерка — ставила хореографію у постановках Київського театру опери та балету імені Тараса Шевченка. Загалом тут вона працювала балетмейстеркою протягом 25 років (з перервами).
Серед її найбільш знакових балетних вистав — «Паяци» Руджеро Леонкавалло, «Зима і весна» Миколи Лисенка, «Отелло» Джузеппе Верді. Багато часу Наталія приділяла вивченню танцювального фольклору Волині, Полісся і Закарпаття. Згодом переносила нові знання на сцени драматичних театрів України та в стрічки кіностудії ім. Олександра Довженка.
Талант Наталії Скорульської розквітнув не лише на великій сцені, а й у роботі з дітьми — вона вірила, що танець формує особистість. Разом з композиторкою Юдіф Рожавською вона створила дитячий балет «Королівство кривих дзеркал» та інші твори.
Вершиною творчості Скорульської стала постановка «Лісова пісня» — перлина українського балету. Зачаровані красою твору Лесі Українки, разом з батьком вони створили лібрето та музику, прагнучи зберегти емоційну глибину та чарівливу атмосферу, характери героїв і внутрішню логіку розвитку подій, де реальність плавно переходить у міф. Репресії радянської влади та Друга світова війна відклали прем’єра вистави на довгі 10 років — аж до 1946 року.
Нова версія «Лісової пісні» з хореографією Сергія Сергеєва та диригуванням Бориса Чистякова стала справжньою культурною подією. У ній напрочуд органічно поєдналися класичний танець і українська хореографічна традиція. У 1958 році відбулася прем’єра оновленої версії балету у постановці видатного балетмейстера Вахтанга Вронського у співпраці з Наталією Скорульською. Саме вона здобула статус класичної й понад три десятиліття залишалася у репертуарі театру. Надзвичайної виразності виставі надала сценографія Анатолія Волненка, а музичну чіткість забезпечила робота диригента Веніаміна Чистякова.
Згодом декорації й костюми постановки втратили свою яскравість, а запити глядачів змінились — твір потребував оновлення. До 120-річчя Лесі Українки, вже у незалежній Україні, оновлений балет повернувся на велику сцену з хореографією балетмейстера Віктора Литвинова.
Зараз «Лісова пісня» вважається шедевром неоромантичної естетики. Філософську історію Лесі Українки продовжують втілювати на сцені нові покоління українських артистів. Так, у травні 2025 року на сцені Національної опери України відбулася прем’єра легендарного балету у виконанні учнів і студентів Київського державного фахового хореографічного коледжу імені Тетяни Таякіної, що підкреслило актуальність твору.
Памʼять про Наталію Скорульську продовжує жити — у спогадах, виставах і подіях, присвячених розвитку українського балету.
Щороку в Житомирі, рідному місті видатної лібретистки, проходить Міжнародна хореографічна асамблея імені Наталії Скорульської, створена за ініціативи Інни Петрівни Бурдейни. Протягом десяти років конкурс збирає молодих виконавців, педагогів і хореографів з різних країн, яких об’єднує любов до танцю. Тут народжуються нові імена, які формують майбутнє українського балету — у яке завжди вірила Скорульська, присвячуючи йому все своє життя.
Текст: Ольга Морозенко — художня керівниця Київського державного фахового хореографічного коледжу імені Тетяни Таякіної, засновниця балетного простору «Балеруша»
Фото: Надані Роксаною Микитівною Скорульською
