Війна — найбільше зло, яке безжально закарбовує свої криваві сліди в душі та на тілі, в історії та мистецтві. Мистецтво не може в прямому сенсі стримати ворога, але воно безперечно має іншу силу. Інтенсивність емоцій та божевільність подій вивільняється на полотна або, навпаки, знерухомлює, сковує ментально в кайдани.
Хтось з митців через мистецтво документує події, їздить на передову до військових, у понівечені обстрілами міста; хтось заглиблюється у витоки нашої культури й знайомить з нею світ; хтось відкриває в собі нові таланти й знаходить духовний прихисток у малюванні; хтось через мистецтво не дає забути собі та іншим про дрібні буденні радощі життя, які інколи виконують роль наших ментальних стовпів; хтось дає волю емоціям, які випалюють все всередині і які неможливо передати словами; хтось збирає донати, продаючи своє мистецтво і допомагає Збройним Силам України боротися з російської загарбницькою навалою.
Сьогодні два роки повномасштабної війни в Україні. Два роки Україна стоїть. Україна бореться, не здається, не ламається. Разом з нею стоїмо всі ми, тримаючись самі й підтримуючи одне одного.
Спеціально для Harper’s Bazaar Леся Пахарина зібрала коментарі українських митців і мисткинь, які поділилися своїми думками з приводу двох останніх років війни.
Ліза Жданова
Війна — це страшне лихо, яке нібито повинно закінчитися як страшний сон, але цього не відбувається. Ти живеш у цьому кожен день і звикаєш. Звикаєш до страшних новин, до постійного очікування чогось найгіршого, до того, що твоє життя чи життя найближчої людини може обірватися в будь-який момент. Тому на одній з ключових робіт я і зобразила себе у найстрашнішому положенні. Цей автопортрет у труні для мене як особистий акт прийняття найстрашнішого.
Окрім страху у твій спектр емоцій обовʼязково підмішується почуття ненависті. Кожен українець зараз бажає смерті ворогу. Так і народилась робота «Квіти до нелюба». Вінок зі штучних пластикових квітів — це як однозначне символічне послання та побажання найскорішої смерті. Висновок один: ти кожен день встаєш і продовжуєш жити своє життя, тому що воно усе одно продовжується, але сліди лишаються, хоча для когось вони на перший погляд зовсім непомітні.
«Квіти до нелюба», 2022 р.
«Автопортрет», 2023 р.
«Двері», 2023 р.
Євген Клименко
Війна дуже змінює сприйняття життя, оточення. З початком повномасштабної війни я зрозумів, що немає часу жалкувати про щось, а треба діяти. Було неможливо малювати (ментально), бо волонтерив і не мав часу, але згодом зрозумів, що як митець я можу своїм мистецтвом здобути гроші на волонтерство, і по сьогоднішній день це роблю.
Їжджу малювати військових, наслідки прильотів тощо. Це не головна тема моєї творчості як митця, але гадаю, що це треба фіксувати, бо це історія. В цілому відчуваю, що і в мене, і в усіх українських митців піднявся рівень творчості. Для себе я це пояснюю тим, що немає часу вже відкладати щось на майбутнє, бо війна показує, як швидко все може зникнути, і це безпосередньо впливає на характер усіх моїх дій.
«Портрет воїна», 2022 р.
«Салтівка», Харків, 2023 р.
«На лінії вогню. 59-та ОМПБр», 2023 р.
Аліна Заманова
Початок повномасштабного вторгнення в Україні докорінно змінив моє життя як мисткині. Моє мистецтво змінилось, я зосередилась на створенні серій картин, які повністю відображають рефлексію на життя тут і зараз під час війни з різних сторін. Одна з таких серій фокусується на відображенні та документалізації життя дітей під впливом повномасштабної війни.
Відчуття єдності та внутрішні сили боротьби зростають із кожним днем серед усіх українців, як би важко не було нам. Насичені емоціями та сенсом, за що ми боремось, ми стаємо не лише сильнішими, але й надзвичайно чутливими, виражаючи підтримку нашим воїнам та одне одному через турботу, через розповідь наших історій світу та творче висловлення.
Більше про творчість Аліни Заманової читайте за посиланням.
Аліна Заманова в Національному центрі «Український Дім» в Києві біля своїх робіт
Just Being Kids, 2023 р.; The New Reality, 2023 р.
«Діти», 2022-2024 роки. Олія на склі, дереві; вікно, зібране під час евакуації в селі на Закарпатті
Сергій Грех
Я художник, який до повномасштабки здебільшого працював у вуличному просторі. Зараз ця практика стала для мене неактуальною. Ніби графіті та стріт-арт зараз повністю втратив свій сенс. Можливо, це зміниться вже після перемоги. Наразі я сфокусувався на роботі у студії.
Escape reality є моєю рефлексією на вторгнення. Я зміг видати цю роботу через пів року після початку війни. Спочатку у мене не було внутрішнього прийняття цієї нової парадоксальної реальності. Можливо, я уникав її. Але після 24 лютого все дуже змінилося вже назавжди. Втеча тут як метафора утопії, насправді від цієї війни нікуди не втечеш. Ця війна є екзистенційною. Дуже багато страшних речей відбувається щодня, ми адаптувалися до тотальної небезпеки та абсурду. Зараз відчувається глобальна травма. Головне, що ми не втратили свій дух свободи.
Бажання боротись за свої цінності. Мені дуже не хотілось напряму говорити про війну, і те, що я відчуваю, не передати банальними висловлюваннями.
Escape reality, 2022 р.
Burden, 2023 р.
Dawning after eclipse, 2023 р.
Зараз великим сенсом для художників стали збори та допомога в забезпеченні армії. Багато художників проводять постійні розіграші своїх робіт. І це велика цінність — віддати те, що вмієш робити найкраще.
В майбутньому роль мистецтва я бачу як зміцнення ідентичності, формування ще більшого культурного середовища. Культура має розвивати суспільство, це один зі стовпів, на якому буде стояти майбутня країна, за яку ми зараз боремось.
Ірина Максимова
Початок повномасштабного вторгнення створив всередині мене велику діру, наповнену страхом, переживаннями, розпачем. Війна продовжується, але час допоміг усвідомити силу, єдність, незламність і сміливість українців.
Кожен свідомий громадянин шукає можливості допомагати захисникам і захисницям перемогти ворога, і цінно знати, що мистецтво в цьому також може зарадити. Виставки по всьому світу допомагають нагадувати, що відбувається в нашій Україні, нагадувати про сильних, незалежних нас. На жаль, у багатьох країнах люди почали забувати, ігнорувати, втомлюватися. Продовжувати говорити — важливо.
Мистецтво допомагає збирати, долучатися і закривати збори. Особисто мене це надихає, відчуваю в тому важливість. Маленькими кроками робимо великі справи.
Більше про творчість Ірини Максимової читайте за посиланням.
Ірина Максимова в майстерні, 2023
Help Us, 2022
Незалежна 3 (Independent 3), 2022
Володимир Манжос
Звичайно, війна дуже вплинула на мене і мою творчість. В плані роботи не змінилось майже нічого. Хоча в мене відбулось переосмислення того, що я роблю. І результатом цього переосмислення стало усвідомлення того, що я на вірному шляху. Ті сенси, які я знайшов протягом довоєнних 23 років, стали для мене ще актуальнішими.
From legend to discovery 2, 2022 р.
Deadambitions, 2022 р.
Victory, 2022 р.
Лілія Небера
На початку війни я відчувала себе скляною, ніби розібʼюся від будь-якого вітру. Але зараз я закамʼяніла, стала сильніше, ми всі стали сильніше. Мистецтво допомогло мені в цьому, я вірю, що мистецтво може зцілювати. Тому важливо обʼєднуватись, підтримувати українських митців, зміцнюючи українську культуру, бо без культури нема сильної нації. Дякую ЗСУ і всім людям, завдяки кому ми можемо це робити.
«Повітряна тривога», 2023 р.
«Я скляна і війна», 2022 р.
«Одеса 2023», 2024 р.
Міша Піскур
Я почав малювати в час війни. Мистецтво стало моїм сховищем. Спокій, який неможливо знайти в реальному житті, дав мені живопис. Всі рефлексують, нікого так чи інакше не обійшла ця війна. Хтось спокій шукає, хтось ненависть виплескує, хтось страх ховає, а хтось в пам’яті риється. Все це дає зрозуміти, що українське мистецтво живе.
Зараз художники активно згуртовуються, кожна виставка несе з собою збори та відсотки з продажу на допомогу армії. Візуальний рупор дає можливість людям зробити ковток життя, побачити українське мистецтво, яке воно різне, піддатись впливу, надихнутись чи розібратись з певними стигмами.
Війна перевернула моє сприйняття себе і змінила відношення до життя та часу. Війна перевертає і розуміння потреби мистецтва. Для себе я зрозумів, що без нього мені ніяк.
Міша Піскур в майстерні, 2023 р.
Spirit, 2023
After, 2023
Інна Харчук
Війна оголила всі страхи, з якими я вчуся жити. Намагаюсь робити це стійко, але боротьба з самим собою — це завжди найважче.
Під час війни через живопис я більше почала відкриватись собі, дала можливість бути відвертою з собою, чесною, крихкою. Чи це не найскладніше? Війна оголює, викривлює, але то вже є наше життя, і треба вчитись жити його без ілюзій.
Хочеться відчувати свою важливість, робити корисні речі, допомагати всіма способами, або хоча б не бути тягарем для цього суспільства.
Інна Харчук у своїй майстерні, 2023 р.
Inside, 2022 р.
Cycle, 2023 р.
Влад Поперека
Я покинув свою домівку, майстерню, взявши тільки найнеобхідніше. Серед інших речей у моєму рюкзаку були декілька ручок і папір. Тільки згодом я зміг почати щось замальовувати, і це стало мене трошки розвантажувати від подій навколо.
Перше, що я почав робити, коли приїхав у місто, — багато малював. Війна встановила нові пріоритети. І саме мистецтво допомогло мені адаптуватися, не втрачати себе і продовжувати працювати, щоб допомагати близьким і військовим та наближати перемогу. В перших роботах після повернення в місто я зафіксував сюжети з того часу, а саме зображення бойових дій, фото розбомблених міст та мужність і силу українців.
Freedom city, 2022 р.
Azov power, 2022 р.
«Харків», 2022 р.
Наталія Брічук
Коли почалось повномасштабне вторгнення, мистецтво було єдиним, у чому я відчула опору і ґрунт під ногами, тому що це єдине, що залишилось зі мною, коли я виїхала за кордон.
Згодом це переросло у нову серію, яку я малюю досі. Це персонажі, яких я зустрічаю на вулицях рідного міста, — для мене вони символізують незмінну константу. Зображення повсякденних подій на полотнах — таких як риболовля, продаж квітів на базарі тощо — символізує стовпи стабільності в нестабільному житті. Ці щоденні події стають опорою у буремний час.
«Ера», 2023
«Увага, Увага», 2024 р.
«Гоніть вовків», 2023 р.
