Режисерка Тетяна Костинюк і сценографка Анна Шкрогаль об'єдналися для створення театральної постановки «Орландо» за мотивами роману Вірджинії Вулф, прем'єра якої відбудеться в лютому у павільйоні «КИТ».
Проєкт народився як спроба поговорити про свободу, ідентичність і внутрішню гнучкість людини у часи, коли реальність змінюється швидше, ніж ми встигаємо її осмислити. Ексклюзивно для Harper's Bazaar Ukraine творча команда вистави докладніше розказала про процес підготовки, ідейне наповнення, акторський склад та сценічні рішення «Орландо».
Ідея проєкту
Ідея створити незалежний театральний проєкт народилася в акторки та шоуранерки Марини Кошкіної близько 2 років тому. Вона виникла з бажання допомагати війську. Так з’явився задум вистави «Орландо» як простору для діалогу, що відгукнеться сучасному глядачу в Україні. Підготовка вистави почалася 6 місяців тому.
Постановка є адаптацією однойменного роману Вірджинії Вулф. Книгу Марина прочитала задовго до роботи над проєктом, але тривалий час не могла знайти режисера, який би зміг втілити цю історію. Після перегляду вистави «Гойзум» Тетяни Костинюк, Марина зрозуміла, що саме вона має долучитися до команди. До того ж виявилося, що «Орландо» ще ніколи не ставили в Україні.
Адаптація тексту
Роман «Орландо» Вірджинії Вулф — це розповідь про чоловіка, який проходить крізь століття та змінює соціальні ролі. Це історія про свободу, кохання, самотність, гідність та виживання людини, що не вписується в чужі уявлення та шукає власний шлях. Головний герой народився чоловіком в епоху Єлизавети І і протягом століть переживав глибоку еволюцію особистості. Поворотним моментом стає його раптове перетворення на жінку, після якого розпочинається переосмислення власного «я».
Адаптацію тексту для сцени здійснила драматургиня Людмила Тимошенко. «Орландо» — біографічний роман, написаний від третьої особи умовним оповідачем. Інсценізацію необхідно було зробити на велику кількість персонажів, які взаємодіють між собою, спілкуються, і при цьому не втратити основну лінію, інтонацію та іронію, які Вірджинія Вулф заклала у свій текст.
«Це був виклик, адже в романі майже немає діалогів, а треба, щоб люди на сцені розмовляли, й розмови їх були живими та переконливими. Я залишила те, що, на мою думку, було головним — відчуття часу, який тече крізь людину, а не навпаки. Тече крізь Орландо, що не може вміститися в одну конкретну добу, в одну стать і грати одну соціальну роль. А змінила лише форму: замість умовного оповідача історію розповідають усі персонажі. Також змістився фокус: закінчення оповіді я зупиняю в моменті, коли європейська історія стоїть на краю прірви, й це звучить дуже сучасно»,
— розповідає драматургиня Людмила Тимошенко.
Режисерська робота
Найважливіший акцент у виставі — бажання вберегти свою ідентичність і вміння її окреслювати. Команда проєкту через 300-літнє життя Орландо шукає відповіді на власні питання про те, ким бути зараз: поетом чи воїном, жінкою чи чоловіком, дитиною чи відповідальним дорослим.
«Звісно, у нас є вектор, за яким ми рухаємося. Вірджинія Вулф заклала в “Орландо” багато шарів, які ми поступово опрацьовуємо в нашій роботі. Поговорити про все й одразу не вийде. Найважливішим акцентом у виставі є бажання вберегти свою ідентичність і вміння її окреслювати. Під час повномасштабного вторгнення в багатьох людей відбулася переоцінка цінностей. Ми всі копалися у своєму минулому, прожитих моментах, щоб зрозуміти, як рухатися далі. Шукали сенс у тому, що робили до цього, і чи варто це продовжувати»,
— зазначає режисерка вистави Тетяна Костинюк.
Акторський склад та команда проєкту
Обираючи та затверджуючи виконавців на ролі, команда зосередилася на двох ключових моментах: внутрішній енергії та професійному досвіді акторів. Для Тетяни Костинюк це перший досвід роботи з такою кількістю артистів.
Вистава «Орландо» обʼєднає на одній сцені акторів Театру ім. Івана Франка, Молодого театру, Театру «Золоті ворота», Театру ім. Лесі Українки, Театру драми й комедії на Лівому березі Дніпра, Малого драматичного театру, Театру на Подолі та Київського театру ляльок.
У виставі зіграють: Олена Хохлаткіна, Марина Кошкіна, Ілля Чопоров, Марія Рудковська, Христя Люба, Антон Соловей, Ігор Іванов, Артем Ємцов, В’ячеслав Бабенков, Анастасія Євтушенко, Марія Моторна, Анастасія Король, Марія Шуліка, Олександра Городецька та Наталія Налімова.
Ілля Чопоров приєднався до проєкту спершу тільки як актор, але в ході роботи над постановкою команда зрозуміла, що хоче залучити і його композиторський талант. Ілля має вагомий досвід з музичним супроводом різних вистав, який доповнив режисерське бачення «Орландо».
Великий сценічний простір і насичена подіями історія вимагали мови руху, яка доповнила б текст. Саме тому до команди запросили Катерину Фірсову — солістку Freedom Ballet, яка відповідає за пластичне рішення проєкту.
Сценографія та візуальні рішення
Костюми та сценографію вистави створює Анна Шкрогаль, що раніше працювала з режисером Давидом Петросяном над постановками «Процес» і «Цар Едіп», та з Максимом Голенко над проєктом «Я бачу, вас цікавить пітьма».
Покази вистави «Орландо» проходитимуть у нестандартній для театру локації — перформанс-павільйоні «КИТ» на ВДНГ.
«Нестандартні простори — це моя мрія, виклик і захоплива подорож. Важливо, щоб глядач розумів: театр може відбутися будь-де. Навіть якщо це здається чимось незвичним, для театрального мистецтва це природне явище. Простір — головний союзник постановника, він підказує певні рішення, і до нього потрібно дослухатися, або навпаки, йти з простором в конфлікт, проте робити це виважено. Технічні обмеження — це складова процесу, вони є в будь-якому місці, і я до цього відношусь абсолютно спокійно»,
— ділиться Анна Шкрогаль.
Орландо і сьогодення
Для команди вистави цей проєкт є насамперед дослідженням людини у світі постійних змін. Орландо стає символом незмінного «я», яке мандрує крізь епохи, різні гендери й соціальні ролі, зберігаючи здатність кохати, страждати й творити.
Працюючи над постановкою, команда свідомо проводить паралелі з сучасною Україною. Війна змінила наші уявлення про силу, вразливість і тіло. У цьому контексті історія Орландо звучить не як екзотична фантазія, а як метафора гнучкості й виживання. Вистава не говорить про війну прямо, але показує людину, яка змушена змінюватися та шукати себе в нових реаліях, і саме в цьому бачить свою актуальність.
Весь прибуток від показів буде спрямовано на підтримку українського війська та реалізацію дитячих мрій разом із фондом «Мистецький Український Рух». Проєкт також залучає молодих акторів, художників і дизайнерів, які не тільки творять новий український театр, але й потребують майданчика, який дозволить їм реалізувати себе.
Нагадуємо, що покази вистави відбудуться 27 та 28 лютого у київському павільйоні «КИТ».
