Денис Музика — український художник і ювелір, який працює в напрямі contemporary jewellery, перетворюючи прикрасу на спосіб говорити про війну, пам’ять, втрату та людську стійкість. Його роботи вже представляли Україну на міжнародних професійних майданчиках, а колекція «Спротив», присвячена українському опору, експонувалася, зокрема, в межах CONTEMPORANIA у Барселоні та VIENNA DESIGN WEEK. Для Національного історико-меморіального заповідника «Бабин Яр» Музика також створив відзнаку «Жива пам’ять» — титановий об’єкт, що через образ річних кілець говорить про плин часу та необхідність зберігати пам’ять.
У липні в Києві художник представив нову колекцію FATED («Приречені»), у якій продовжує досліджувати досвід війни через форму й матеріал. У роботах із титану зруйнована форма збирається заново — як метафора людини, яка після пережитого вже не може повернутися до свого попереднього стану. У розмові для рубрики «Авторський почерк» Денис Музика розповідає про прийняття реальності, крихкість і силу, різні прочитання мистецтва та про те, якою пам’яттю про нашу епоху можуть стати його прикраси.
Ви назвали колекцію FATED — «Приречені». Це слово звучить майже безнадійно. Але після знайомства з роботами виникає відчуття не приреченості, а радше прийняття. Що для вас насправді означає ця назва?
Для мене Приречені має дві протилежні конотації. Так само, як у війни. Війна приносить біль і руйнування, але водночас дуже чітко підсвічує найтемніше й найсвітліше в людях.
FATED для мене не про безнадію. FATED про прийняття реальності, яку ми не обирали, але в якій нам доводиться жити й робити свій вибір.
У ваших роботах форму вже неможливо розібрати назад. Це дуже сильна метафора війни. Чи був момент, коли ви зрозуміли, що й самі вже не можете «повернутися» до людини, якою були до 2022 року?
Руйнування навколо руйнують тебе ментально. Звідси й народилося це конструктивне і терапевтичне рішення, методично зібрати зруйновану форму заново.
З одного боку, кожна людина хоче повернутися до умовного мирного життя. Але разом із цим поверненням ми повернулися б і до певного «незнання». За цей час ми всі подорослішали. Є речі, які просто неможливо відмотати назад. Вони вже є частина нас.
Ви часто говорите, що прикраса — це висловлювання. Як ви зрозумієте, що людина “прочитала” ваш твір правильно? Чи, навпаки, вас більше цікавить момент, коли глядач знаходить у ньому зовсім інший сенс?
Коли я створюю прикрасу, я роблю своє висловлювання. Але в момент, коли вона виходить із майстерні, вона починає жити окремо від мене. Кожна людина може знайти в ній своє прочитання. Тут немає правильного чи неправильного. Навпаки, мені цікаво, коли робота викликає асоціації, яких я сам не передбачав.
У FATED хтось бачив єгипетських фараонів, хтось вайб «Дюни» Дені Вільнева, а хтось тепло газової горілки під час блекауту. І всі ці прочитання для мене однаково правильні.
Титан майже неможливо назвати «емоційним» матеріалом — він холодний, технічний, промисловий. Як вам вдалося зробити так, щоб він почав говорити про пам’ять, втрату й людську крихкість?
Я почав працювати з титаном саме з початком війни. Для мене він став своєрідною противагою крихкості. Титан дуже міцний, але водночас дозволяє працювати з формою, деталями. Він додає змістовної ваги моїм ідеям. Мені важливо, щоб матеріал не просто був красивим, а допомагав говорити те, що я хочу сказати.
Якою ви бачите долю цих об’єктів через двадцять чи п’ятдесят років? Ви хочете, щоб вони залишилися прикрасами, чи сподіваєтеся, що з часом їх сприйматимуть як історичні артефакти епохи?
Хтось буде носити ці прикраси, хтось зберігатиме як історичні артефакти, а щось, можливо, буде знищено. Я не знаю, якою буде їхня доля.
Моя мотивація створювати прикраси про війну сьогодні дуже конкретна. Я хочу не давати світу забути про війну в Україні. Наприклад, одна з моїх прикрас із серії Flowers of War була опублікована на обкладинці німецького журналу про сучасне ювелірне мистецтво. Колекція «Спротив» побувала на виставках в 7 країнах і на Бієнале політичних прикрас в Лісабоні в тому числі. Чим ці роботи стануть через 50-100 років, свідченнями, документами епохи чи просто прикрасами, вирішую вже не я.
Колекція складається із великої кількості дрібних деталей. І в уяві це стає крихким, але на дотик ти відчуваєш міцність конструкції, яку неможливо зруйнувати. Мабуть, саме це і є FATED — крихкість, яка виявляється силою.
Ви носите прикраси, створені вами? А ваша дружина?
Мій шлях у ювелірному мистецтві майже 15 років тому почався з того, що я прагнув створювати фізичні обєкти і зробив сережки для себе. Просто не зміг знайти ті, які мені подобалися. Я ношу свої прикраси, і моя дружина теж носить мої роботи. Для мене це природно — вони є частиною нашого життя. Але цікаво, що до деяких своїх ранніх срібних прикрас я вже не повертаюся. Я їх більше не ношу. Мабуть, у якийсь момент просто їх переріс.
