Анатоля Петрицького ми передусім знаємо як сценографа — одного з художників, які формували український театральний авангард першої половини XX століття. Проте театр був лише частиною його творчого світу. Петрицький багато працював із живописом, писав міста й пейзажі, а звичка мислити простором, світлом і композицією залишалася з ним навіть далеко від сцени.
Саме цього, зовсім іншого Петрицького можна побачити у віртуальній виставці Національного художнього музею України «Анатоль Петрицький. Поза сценою». Ми обрали п’ять робіт із різних періодів його творчості, через які особливо цікаво знайомитися з художником.
«Парк у Харкові», 1935
Анатоль Петрицький. «Парк у Харкові». 1935
Сонячний день, зелень і прогулянка парком — принаймні так ця картина виглядає протягом перших кількох секунд. Далі починають з'являтися деталі. На горизонті Петрицький залишає Холодну гору з її зовсім не безтурботною історією, а сам пейзаж будує на контрастах: світло і темрява, хаотичні гілки дерев і майже геометрично правильні алеї. У результаті парк 1935 року виявляється значно тривожнішим місцем, ніж здається спочатку. Мабуть, саме тому ця робота так добре витримує довгий погляд: спершу хочеться опинитися всередині неї, а потім починаєш помічати, що з цією ідилією щось не так.
«Село Яреськи. З роботи», 1938
Анатоль Петрицький. «Село Яреськи. З роботи». 1938
Якби у 1930-х існувало поняття artist retreat, Яреськи цілком могли б претендувати на цей статус. У село на Полтавщині на літо приїздили художники з родинами: жили, спілкувалися і, звісно, працювали. Серед них був і Петрицький. Навіть далеко від театру він продовжував мислити як сценограф. У «Селі Яреськи» дерева нагадують куліси, простір розходиться на плани, а люди майже губляться всередині великої природної декорації. Цікаво дивитися на цю картину саме так: Петрицькому не потрібна сцена, щоб влаштувати виставу. Йому цілком вистачає літнього дня на Полтавщині.
«Ранковий водопій», 1945
Анатоль Петрицький. «Ранковий водопій». 1945
Військові приводять коней на водопій. Сонце світить, вода спокійна, природа живе так, ніби нічого не сталося. Але на календарі — 1945 рік. Петрицький пише майже ідеальну картину мирного життя одразу після війни. І саме дата робить цей красивий побутовий сюжет набагато складнішим. Чи можна просто повернутися до звичного життя після пережитого? Чи такий спокій ще довго існує радше як мрія? Це одна з тих робіт Петрицького, які сьогодні складно розглядати суто історично. Через 80 років бажання одного простого ранку, в якому нарешті нічого не відбувається, ми розуміємо надто добре.
«Париж. Міст», 1954
Анатоль Петрицький. «Париж. Міст». 1954
1954 року Петрицький їде до Парижа — і привозить звідти дещо важливіше за стандартний набір туристичних вражень. Після цієї подорожі його живопис стає легшим і прозорішим, а місто починає цікавити художника саме по собі: його рух, ритм, атмосфера. У «Париж. Міст» немає потреби доводити велич французької столиці впізнаваними символами. Петрицького цікавить інше — як Париж відчувається. І це, мабуть, найбільш сучасний спосіб дивитися на місто: не складати список пам'яток, а намагатися запам'ятати його настрій.
«Не сад — місто Київ», 1961
Анатоль Петрицький. «Не сад — місто Київ». 1961
У фіналі — Київ і майже ідеальний сюжет для останніх років творчості Петрицького. Художник дивиться на місто з балкона своєї квартири неподалік Золотих воріт. Здавалося б, звичайний домашній краєвид. Але для людини, яка більшу частину життя створювала театральні світи, навіть власний балкон стає частиною вистави. Місто внизу — сцена, балкон — театральна ложа, а ми дивимося на все це разом із художником. Або навпаки: самі опиняємося на сцені перед величезною декорацією Києва. Є щось дуже петрицьке в тому, що наприкінці життя йому достатньо було просто вийти на балкон, аби театр знову почався.
П’ять картин — звісно, замало, щоб розповісти про Петрицького. Але достатньо, щоб побачити художника, який існував поза звичним образом знаменитого сценографа. Саме цю частину його творчості зараз можна роздивитися на віртуальній виставці NAMU «Анатоль Петрицький. Поза сценою». І для цього навіть не доведеться планувати музейний вікенд — виставка доступна онлайн.
