Вона приходить разом із ранковими новинами, сидить поруч на зустрічах, дихає в потилицю у черзі за кавою. Її не завжди видно, але вона постійно десь поруч — у напрузі плечей, у звичці прокручувати найгірший сценарій, у миттєвій реакції на повідомлення з трьома крапками.
Тривожність давно перестала бути лише психіатричним терміном. Вона стала частиною нашої буденності. Ми говоримо про неї з іронією, додаємо до плейлистів у Spotify і тегів у TikTok. Але за цим щось більше, ніж просто стан. Тривога стала способом переживати сучасність. У цьому матеріалі — пояснення психоаналітика Саверіо Томаселли щодо причин тривожності, механізмів її формування і впливу суспільства на індивідуальний стан.
Чим тривога відрізняється від страху?
На відміну від страху, який завжди має конкретну причину (загроза, небезпека, ризик), тривога часто не має чіткої прив’язки до ситуації. Це безоб’єктний стан, у якому організм реагує так, ніби небезпека є, хоча вона не визначена. З погляду фізіології у стані страху активується мигдалина — частина мозку, що відповідає за реакцію «бий або тікай». Це призводить до активації симпатичної нервової системи: вивільняється адреналін, пришвидшується дихання, підвищується м’язовий тонус.
У стані тривожності ці реакції запускаються без реальної причини. Людина може відчувати постійну напругу, але не розуміти, звідки вона. Часто це супроводжується відчуттям безпорадності та відсутністю контролю.
Які бувають типи тривоги?
За словами Томаселли, сьогодні спостерігається декілька основних форм тривожності, зумовлених структурою сучасного суспільства:
1. Соціальна тривожність
Пов’язана з високими очікуваннями до соціальної активності, успішності, публічної присутності. Людина боїться не відповідати нормам, бути неправильно оціненою, зробити помилку.
2. Тривога продуктивності
Виникає в умовах постійного тиску до результату — в роботі, навчанні, навіть у повсякденних діях. Суспільство вимагає ефективності, і це створює хронічне навантаження.
3. Екологічна тривожність
Реакція на реальні загрози, пов’язані з кліматичними змінами, війнами, політичною нестабільністю.
4. Екзистенційна тривога
Виникає у відповідь на глибокі внутрішні конфлікти: відсутність сенсу, розчарування в базових цінностях, крах очікувань.
Чому тривога зростає саме зараз?
Тривожність посилюється у суспільствах, де зникає відчуття стабільності. Політичні кризи, війна, економічна нестабільність, зниження купівельної спроможності, соціальна фрагментація — усе це створює середовище постійного тиску. Людина має адаптуватися до надмірної кількості інформації, технологічних змін і вимог до багатозадачності. Додатковим фактором є втрата довіри до інституцій. Люди дедалі частіше відчувають, що не можуть впливати на процеси довкола: уряди маніпулюють, корпорації продають неякісні продукти, інформаційні платформи використовують алгоритми, які формують поведінку. Це викликає відчуття безсилля.
Окремо Томаселла згадує тривожність, пов’язану з харчуванням. Люди усвідомлюють, що їжа часто шкідлива або обманлива за складом, але не мають альтернативи. Це породжує щоденний когнітивний дисонанс — суперечність між знанням і необхідністю діяти всупереч йому.
Як тривога проявляється у молоді?
За спостереженнями Томаселли, після пандемії та зростання загальної нестабільності багато молодих людей перестали вірити в традиційні моделі: стабільна робота, кар’єра, родина, накопичення — усе це більше не здається надійним сценарієм. Частина з них відчуває втому, відчуження, брак мотивації. Інша — намагається створити альтернативні способи життя, з фокусом на спільноту, взаємну підтримку, нову етику взаємодії.
У цьому є потенціал: навіть якщо стара система не працює, зростає усвідомлення того, що існує потреба в її зміні. Цей запит — на чесність, повагу до ментального здоров’я, нові способи бути разом — формує підґрунтя для поступової трансформації.
Чи можна контролювати тривогу?
Ідея повністю усунути тривожність не спрацює бажаним чином. Це базова емоція, що сигналізує про необхідність дії. Завдання — розпізнати її, виявити джерело і навчитися реагувати конструктивно. В деяких випадках достатньо корекції способу життя: зменшення впливу новин, нормалізації сну, регулярного фізичного навантаження, психотерапії. В інших — необхідна медикаментозна підтримка. Але в будь-якому випадку ключове — не ігнорувати симптоми й не сприймати їх як норму.
Адаптовано на основі інтерв’ю Harper's Bazaar France з Саверіо Томаселлою, автором книжки Guerir de nos traumas (Éditions Eyrolles).
